«Бути військовим капеланом — це бути островом, на який військові можуть прийти і відпочити», — отець Ігор Табака
Отець Ігор Табака — військовий капелан, священник Харківського екзархату УГКЦ, родом із Львівщини. У 2006 році закінчив Філософсько-богословський факультет Українського католицького університету. Упродовж 10 років війни росії проти України отець Ігор перебуває поруч з українськими військовими, підтримує їх та цивільних людей, які постраждали через російські обстріли, у ці надскладні часи.
Нещодавно отець Ігор став героєм фільму від «Живого Телебачення» під назвою «Обличчя живої Церкви». Так сталося, що напередодні прем’єри о. Ігор отримав поранення, 11 квітня його прооперували, вийняли з його тіла осколок. Тепер він проходить період відновлення.
Свою капеланську діяльність отець Ігор почав після початку війни у 2014 році. А у 2017 став штатним капеланом Національної гвардії в Харкові.
«З військовим мені завжди подобалося працювати, — каже отець. — Будучи у семінарії, я дивився з тихою заздрістю на тих братів, які їздили до військових. Не знаю, чому мене завжди приваблювала армія. Хотів служити, бути танкістом».
Про своє капеланське служіння отець каже: «Для мене бути військовим капеланом — це бути островом, на який військові можуть прийти і відпочити. Люди приходять з усім своїм багажем, виливають все на тебе і тоді йдуть далі. Я не боюся їм сказати, що мені також страшно. Тому що коли ти починаєш показувати, який крутий, — це фальш».
У програмі «Живого Телебачення» отець Ігор розповів про свою місію військового капелана та служіння на деокупованих територіях. Переглянути фільм можна за посиланням.
Ділимося з вами декількома важливими думками отця Ігоря та запрошуємо переглянути фільм повністю на YouTube-каналі «Живе телебачення».:
— В інформаційному просторі дуже багато інформації про руйнування, смерть… Все подається в ключі безнадійності. Мені ж хочеться показати, що попри це все — є перемога. Перемога в тому, що є життя.
- Мені страшно, коли я їду на передову. Розумію, що може статися будь-що. Зрештою, Христос теж боявся. Коли Він молився у Гетсиманському саду, Йому було страшно від того, що йде на смерть. Але Він пішов. Чому я, як його священник, не маю цього робити? Так, мені не хочеться помирати, як і нікому не хочеться. Хоча розумію, що від цього ми нікуди не дінемося.
- У мене був випадок, коли я зустрівся з одним офіцером, якого дуже поважаю. Ми з ним побачилися, сфотографувалися на мосту в Харкові. Через два тижні його поховав… Він не дочекався народження своєї дитини. Можливо, у той момент, коли я його поблагословив під час зустрічі, йому це було потрібно. Я не знаю… Якщо ти перед смертю комусь даси надію, значить виконав свою місію.
— Сповідь, Літургія, причастя — три речі, які зцілюють. Чому сповідь? — Бо людина зцілюється духовно, морально і фізично. Сповідь — це унікальний ключ, який нам залишив Господь. Досвід сповіді потрібно пережити, щоб зрозуміти, що це таке. І це треба робити не після завершення війни, а вже зараз. І починати варто цивільним людям, адже вони є травмовані, заперечують війну, не приймають військових, зневажають війну… Якщо ми зцілимо суспільство, то ті, хто повернеться з війни, повернуться в адекватне суспільство, зрозуміють, для чого вони воювали. Вони зрозуміють, що життя триває і будуть жити. Без зцілення цивільного суспільства, ми не полікуємо наших військових.
УКУ
