Українська молодь в Європі розповіла про Церкву, яка має бути поруч
Форуму душпастирства молоді УГКЦ у Європі, який відбувся 8–10 вересня в Римі, передувало масштабне соціологічне дослідження. Його провели, щоб краще зрозуміти потреби, запити та очікування української молоді, яка сьогодні живе в європейських країнах.
Поштовхом до дослідження став намір Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді (ПКуСМ) сформувати своєрідну дорожню карту ― розуміння того, як Церква має працювати з українською молоддю в Європі. Вероніка Дякович, яка спільно з Данилом Судином, відомим українським соціологом, доцентом кафедри соціології Українського католицького університету працювала над дослідженням, пояснила, чому в центрі уваги поставили саме молодь, а не церковні структури чи проблеми душпастирського служіння.
Для того, щоб побудувати цю стратегію, — пояснила дослідниця, — важливо було розуміти проблеми і запити молоді до української Церкви. Щоб ця стратегія не була лише надумана чиїмись головами — тими, хто, очевидно, має досвід роботи з молоддю, чи Патріаршою комісією, чи душпастирями, які працюють в Українській Церкві в Європі, — важливо було почути саму молодь. Щоб стратегія, по-перше, ґрунтувалася на потребах молоді, а по-друге, справді була сфокусована на роботі з молоддю і для молоді.
За основу опитування взяли дослідження української молоді, яке ПКуСМ проводила в Україні два роки тому. Однак цього разу опитник адаптували до іншої ситуації та досвіду молодих українців, які живуть за межами країни. У новому дослідженні з’явилися питання, які стосувалися, зокрема, виїзду молоді з України, життя в іншій країні та її ставлення до української Церкви за кордоном.
Для організаторів дослідження було важливо отримати не так оцінку роботи Церкви, як почути, що саме турбує молодих українців у їхньому теперішньому житті, чого вони очікують від церковної спільноти та якою бачать її присутність у країнах, де тепер живуть.
Ми намагалися, в принципі, як це працює в соціології, ставити запитання максимально нейтрально, не підштовхуючи до відповіді. Коли це чиста соціологія, яка має допомогти реально зрозуміти ситуацію, питання не повинні наштовхувати людину на певну відповідь.
Окремо дослідниця наголосила на тому, що результати опитування потрібно читати з урахуванням його методологічних обмежень. В опитуванні взяли участь трохи більше 300 людей, однак, як наголосила Вероніка, цю вибірку не можна називати репрезентативною для всієї української молоді в Європі.
Зрештою, ми не ставили собі за мету зробити саме репрезентативне дослідження, — пояснює дослідниця. — Адже слід розуміти, що немає точної інформації про всю сукупність української молоді, яка зараз живе в Європі. А також відсутні повні дані про те, скільки молодих людей виїхало, у яких країнах вони живуть, яким є їхній віковий та статевий розподіл, а також конфесійна приналежність. Коли немає цієї інформації, вибіркову сукупність правильно побудувати неможливо.
Та все ж отримані результати дали цікавий матеріал для подальшої роботи. Демографічні характеристики учасників дослідження загалом виявилися близькими до наявних на державному рівні даних про українську молодь за кордоном, за винятком конфесійної приналежності. Серед респондентів близько 60% становили жінки і 40% — чоловіки.
Подібною була і географія відповідей. Найбільше респондентів проживали в Польщі, Німеччині та Італії — країнах, які належать до основних напрямків української міграції як до початку повномасштабного вторгнення, так і після 2022 року.
Фактично наша Церква вперше зробила таке розвідкове дослідження. Вважаю, що це дуже хороший результат, зважаючи на те, що демографічні характеристики учасників збіглися з тими статистичними даними, які ми маємо. Але знову ж таки треба розуміти, що це дослідження не можна вважати репрезентативним, — наголосила дослідниця.
Результати опитування мають стати основою для дорожньої карти роботи УГКЦ з молоддю в Європі.
Ця дорожня карта потрібна Патріаршій комісії, для Церкви, щоб розуміти, які можливості створювати для душпастирів, які працюють із молоддю, і як їм працювати з молоддю. І, очевидно, вона потрібна самим душпастирям, щоб вони не просто інтуїтивно робили якісь речі, а мали дороговкази, куди рухатися. А також це дасть можливість бути в спільноті — різним душпастирям, які працюють із молоддю в різних країнах, ділитися досягненнями, проблемами. Як показує досвід, така спільнота завжди дає кращий результат, ніж коли кожен працює поодинці, — наголосила Вероніка Дякович.
Результати дослідження загалом збіглися з тим, про що говорили душпастирі під час роботи на Форумі. Також у розмовах із тими, хто безпосередньо працює з молоддю в різних країнах, з’явилися теми, яких не було в опитуванні молодих людей.
Одна з них — підготовка самих душпастирів. За словами Вероніки Дякович, учасники Форуму називали серед основних викликів брак навчання та формації, яка була б зосереджена саме на практичних навичках роботи з молоддю. Крім потреб молоді, з’явилися ще потреби людей, які працюють із цією молоддю.
Одним із питань, яке дослідження допомогло побачити чіткіше, стала потреба по-різному працювати з різними віковими групами молоді.
Ми мусимо розуміти, що молодь 14–18 років має свої потреби, інші потреби має молодь 25–26 років, і ще інший фокус — у молоді 30–35 років. У цьому дослідженні сама молодь теж сказала, що потрібно мати окремі пропозиції для старшої молоді, для молоді з сім’ями, тобто для людей, у яких уже трохи інші потреби, — пояснила дослідниця.
Під час Форуму говорили також і про те, що робота з молодими українцями в Європі потребує взаємодії з іншими напрямами церковного служіння, зокрема, з комісіями у справах родини та катехизації. Вероніка Дякович зазначила, що дорожня карта може стати основою для такої співпраці, однак те, як саме її вибудовувати, вже залежатиме від Патріаршої комісії та інших церковних структур.
Одним із найбільших викликів під час дослідження стало не формування самого опитника, а пошук молодих українців, які погодилися його пройти. Оскільки йдеться про молодь, розпорошену по різних країнах Європи, команді довелося використовувати кілька каналів поширення.
Дорожню карту безпосередньо напрацьовували душпастирі під час Форуму. Основні напрацювання вже є, тепер їх потрібно впорядкувати, систематизувати й оформити в цілісний документ. Це буде стратегія для Патріаршої комісії — своєрідний план подальшої роботи з молоддю в Європі. Наступний крок — визначити конкретні напрямки, знайти необхідні ресурси та можливості й перейти від напрацювань до їх реалізації, — пояснила Вероніка Дякович.
Окреме питання — як перевіряти, чи ця стратегія працює на практиці. На думку дослідниці, залишати дорожню карту без змін на кілька років не варто. Обставини, в яких живуть українці в Європі, змінюються, так само змінюються потреби молоді та можливості церковних спільнот. Оптимальним підходом Вероніка Дякович вважає регулярний перегляд документа. Зважаючи на те, що душпастирі працюють у різних країнах і зібрати всіх разом непросто, ширше обговорення можна проводити раз на рік, а окремі робочі зустрічі — частіше.
Принципово, щоб дорожню карту змінювали разом із ситуацією, для якої її створили. Будь-яка стратегія потребує актуалізації і перегляду, тому що ми живемо в дуже мінливому світі, багато обставин змінюється, — наголосила Вероніка Дякович.
Також під час дослідження намагалися зрозуміти, які виклики сьогодні бачать самі молоді українці та душпастирі, які працюють із ними в Європі. Серед них є питання, що стосуються безпосередньо роботи Церкви, а також і ширших проблем життя українців за кордоном. Одним із викликів, який називали душпастирі, стала недостатня підготовка до роботи з молоддю. Йдеться не про богословські знання, а про практичні навички, зокрема, як говорити з молодими людьми, як будувати з ними спільноту, як розуміти їхні потреби.
Сама молодь серед викликів називала брак якісного молодіжного медіаконтенту та комунікації з боку Церкви. Звучала теж тема дистанції між молодими людьми та церковним середовищем.
Цей розрив частково пов’язаний із різницею поколінь. Особливо це може бути помітно в парафіях, де до усталеної громади, в якій переважають старші люди, приходять нові українські мігранти. Ще один виклик — недостатня ініціативність самої молоді. З цим, звісно, Церкві важко працювати, але, думаю, треба зробити кроки для того, щоб показати молоді можливості для ініціативи, — зазначила дослідниця.
Серед інших питань — брак простору для молодіжної спільноти. Причому Вероніка Дякович говорить не тільки про приміщення, де молоді люди могли б зустрічатися. Йдеться і про час, якого в молодих українців за кордоном часто небагато.
Молодь повинна мати якесь своє місце в Церкві, свою можливість. Але простір — це не тільки фізичний простір. Молоді люди обмежені в часі, їм часто бракує часу для молодіжної спільноти. Наше дослідження показало два найбільші очікування від Церкви. Перше — духовний супровід, друге — спільнотність. І ми якраз бачимо, що в цих викликах відображені і потреба в індивідуальному духовному супроводі, і потреба у спільноті, — пояснила Вероніка Дякович.
Ще одна велика тема — українська ідентичність. Молоді українці, які живуть в інших країнах, стикаються з питаннями інтеграції, асиміляції та збереження зв’язку з Україною. Для Церкви це також виклик, адже вона може бути одним із середовищ, де цей зв’язок підтримується.
Якщо говорити про ідентичність, то її прояви переважно індивідуальні. Це говорити українською, розповідати про Україну. А єдиний прояв спільнотної ідентичності, коли не тільки я щось обираю, але й навколо мене є люди, які це проявляють, — це якраз Церква для тих молодих людей, які відповідали на запитання. Тому збереження української ідентичності стало окремим питанням, над яким Церкві варто працювати в європейському середовищі.
Дослідження має і певні обмеження. Через канали поширення опитування до нього передусім долучалася молодь, яка вже мала контакт із Церквою або українськими молодіжними організаціями. Це позначилося і на складі учасників: близько 80% опитаних назвали себе релігійними людьми. Однак результати можуть бути корисними і для розмови з молоддю, яка поки не має тісного зв’язку з Церквою. Частина запитів, які прозвучали в дослідженні, стосується ширших потреб українців за кордоном. Серед них — якісний українськомовний медіаконтент, можливість спілкуватися та бути частиною спільноти, зберігати українську ідентичність. Тому такі напрями можуть стати способом залучити до церковного середовища тих, хто сьогодні ще не є його активним учасником.
Якісний медіаконтент може бути сфокусований не тільки на ту молодь, яка вже є, але й на залучення нових людей. Створення простору молоді в Церкві теж може бути відповіддю. Є запит молоді на спільнотність, тому це може бути місцем, куди вона спочатку приходить за спільнотою чи за збереженням ідентичності, а вже потім, можливо, стає воцерковленою або ні. Та, принаймні, має це місце українськості за кордоном, — підсумувала Вероніка Дякович.
