EN

УГКЦ на Буковині: «Апостол черні» о. Костянтин Балицький (частина V)

26 квітня 2024, 07:00 151

Ольга Кобилянська впродовж життя мала свої особливі стосунки з Церквою і священниками, особливе ставлення до віри і Євангелія. «Якби мені довелося сидіти необмежений час в тюрмі й дозволено туди забрати три книжки з собою, я забрала б Євангелія, бо воно одиноке дає людській душі, у якому стані не була би, розраду й рівновагу…», написала вона в анкеті для львівського журналу «Світ» у 1929 році. Саме тоді письменниця працювала над одним зі своїх останніх творів — повістю «Апостол черні», своєрідною сагою трьох поколінь українських родин на Буковині.

УГКЦ на Буковині: «Апостол черні» о. Костянтин Балицький (частина V)

Прототипом одного із центральних персонажів повісті — о. Захарія, сільського священника чи, як його називали, «апостола черні», є о. Костянтин Балицький, з родиною якого Ольга Кобилянська спілкувалася і товаришувала багато років.

Про о. Костянтина Балицького та суспільне і релігійне життя Буковини до і в часи Першої світової війни розповідає історик Андрій Яремчук — керівник проектів та програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ, співавтор монографії «Нарис історії УГКЦ на Буковині».


Отець Костянтин Балицький

Про повість «Апостол черні»

«Про цю повість Ольги Кобилянської, над якою вона працювала понад 20 років, до 1994 року в Україні мало хто знав. Радянська влада заборонила видання твору, вважаючи його „ідейно і художньо неповноцінним“. І це не дивно, адже цей твір розкривав питання і умови формування української нації. Прикладом можуть слугувати такі рядки:

«Коли Юліан Цезаревич приїхав одного дня додому, перші слова Дори (його дружини) були: „Як Україна?“ — „Вона є, і як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам долю нової Греції завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі“».

У лютому 1922 року чернівецький літературно-науковий журнал «Промінь» повідомив про завершення написання повісті у двох частинах, яка мала назву «Юліан Цезарович». Твір частинами друкувався у місячнику «Нова Україна», який виходив у Празі. Повністю книгу випустила у 1936 році львівська видавнича спілка «Діло».

«Апостол черні» набув великої популярності і швидко поширився серед народу. Сама ж письменниця, виступаючи на своєму ювілеї в Коломиї, сказала: «Я щаслива, що мої праці знайшли відгук у ваших грудях, що мої струни збудили почування у ваших душах, проникли у вашу духовність».

Одним із ключових героїв цього філософсько-патріотичного твору є отець Захарій — жертовний, відкритий для потреб потребуючих священник, наділений ознаками доброго пастиря.

Спробуємо трішки підняти завісу історії створення повісті, намагаючись показати, хто став прототипом отця Захарія, хто він — цей «апостол черні» у реальному житті?

Зустріч і знайомство священника з письменницею

Мова йтиме про отця Костянтина Балицького, священника з Чернівців.

Народився 6 липня 1880 року у сім’ї пароха села Спас Коломийського повіту отця Володимира Балицького та Олени Венгринович. Після закінчення Коломийської гімназії навчався у Львівській духовній семінарії. Студіював теологію у Празькому університеті. Перед рукоположенням одружився з Емілією Шухевич — донькою пароха села Молодятин Печеніжинського повіту отця Теофіла та Елеонори Новаківської. Після священичих свячень, які отримав 28 квітня 1907 року, о. Костянтин служив сотрудником у містечку Обертин Городенківського повіту. А з 1 листопада 1908 року і до 1 листопада 1918-го — душпастирював у Чернівцях, у церкві святого Тадея. Нині це — катедральний собор Успення Пресвятої Богородиці.

Адаптуватися у столиці «Зеленого краю» молодому священнику допомагав досвідчений настоятель храму, отець-декан Чернівецького деканату Келестин Костецький. Саме він познайомив отця Балицького з, на той час уже відомою, письменницею Ольгою Кобилянською. Пізніше о. Костянтин так згадував цю зустріч і знайомство:

«Зараз по першій стрічі розговорилися ми, як давні старі знакомі. Незвичайно миле, симпатичне вражіння зробила на мене Письменниця. Поєдинчість, невимушеність, чутлива ніжність, спокійна притишена бесіда, глибоко умні, з закрасою болю, добрі очі, невишукана щирість так і захопила доразу. Чим далі, наше знакомство стало закріплюватися і перейшло у приязнь».

Чернівці на початку Першої світової війни

Перебуваючи у Чернівцях, родина Балицьких швидко влилася у духовно-культурне та громадсько-політичне життя краю. Отець Костянтин занурився в роботу культурно-просвітницького товариства «Братство святого Апостола Тадея». Окрім душпастирства, викладав релігію у школах міста.

Емілія Балицька приєдналася до першого українського жіночого благодійного товариства на Буковині — «Мироносиці», а також працювала у товаристві «Жіноча громада» на Буковині.

Життя сім’ї Балицьких з кожним роком все міцніше скріплювалося дружбою з видатною письменницею. У 1914 році вона переїхала на квартиру, яка була поруч із церквою і помешканням Балицьких. Отець Костянтин часто відвідував письменницю — зокрема, коли йшов чи повертався зі школи.

Ольга Кобилянська любила слухати його розповіді, часто щось занотовувала. Особливо переймалася недолею жінок. Отець Балицький згадував, що кожної неділі бачив письменницю у катедральному соборі. А найчастіше — у саду о. Костецького, куди вона приходила працювати в затишну альтанку.

На період служіння отця-сотрудника Костянтина Балицького припали важкі часи Першої світової війни. У чернівецькому храмі отці і віряни — так, як і сьогодні, молилися за щасливе повернення захисників фронту додому, щоб Господь Бог беріг українських воїнів від смерті та поранень.

Парох Келестин Костецький про ті криваві часи у своїх спогадах писав так:

«Межи упавшими ополченцями лягло або тяжко раненими много наших парафіян. Межи ними тоже — Іван Вишньовський, судія з Вижниці».

Воїна Івана Вишньовського ховали з військовими почестями. Над тілом полеглого прощальне слово виголошував отець Балицький:

«Чиї груди захистили Чернівці від ворога? Чиїми полками відбили москалів? Чиїм трупом вкрилася земля близ Рокітної? Чия кров обагрила зелені ниви Боян, як не українців? Честь твоєму імені, юний козаче. Пером тобі рідна землиця. А пам’ять про тебе — з роду у рід».

Українського вояка поховали на кладовищі Чернівців, де згодом поставили величний пам’ятник.


21 серпня 1928 року у селі Тишківці відбувся з’їзд родини Шухевичів. Костянтин Балицький в останньому ряду зліва п’ятий. А фотографував майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич.

На парафії у Молодятині

19 червня 1918 року помер тесть отця Костянтина, отець Теофіл Шухевич. І сім’я Балицьких переїхала на парафію до Молодятина. Їхній зв’язок з письменницею не переривається: вони листуються, вітають одне одного з Різдвом Христовим, Великоднем та іншими святами.

На новій парафії отець Балицький організовує товариство «Просвіта», церковно- читацький хор, драматичний гурток, будує «народний дім». Він публікує статті на релігійно-патріотичну тематику у місячнику «Рідна мова». Звертається до українців на шпальтах часописів «Покутський вісник» та «Жіноча доля». У збереженому рукописі під назвою «Які суть обов’язки пароха» основну увагу звертає на розбудову рідної Церкви, а також на важливість катехизації молоді та осіб старшого віку. За невтомну працю єпископ Григорій Хомишин 20 лютого 1926 року нагородив отця Балицького правом носити пелерину з подвійними нарукавниками.

Двічі гостювала Ольга Кобилянська у Молодятині — у 1929-му та 1932 роках. Обидва рази — під час літніх вакацій, у найкращому часі, який може бути в підгірському селі. Ось як згадувала про ті відвідини донька отця Балицького, Володимира, яка пам’ятала пані Ольгу ще з Чернівців:

«Днина, зазвичай, зачиналася у Ольги дуже раненько. Снідання складалося з кави, яйця на м’яко, маленького кусочка булочки з маслом та свіжого меду. Після господарських порад відбувався ранній прохід. Вернувшись, сідала на лавочку під горіхом, прислухалася шумови лісу і по якомусь часі входила до кімнати, де починала працювати. Часом над писанням посидить без перерви і три години. Опісля вийде з кімнати вдоволена і каже: „От гарну партію я собі сьогодні зробила!“.

Наймолодша донька священника, Любомира, пізніше пригадувала, що Ольга була дуже чуйною і доброзичливою жінкою, закоханою в природу. Прогулюючись стежкою до потічка, не раз казала їй: «Не ставай на квіточку й травичку, вони є живі, і можуть загинути».


З візиту Кобилянської до отця Балицького до Молодятина у 1929 році збереглися фото письменниці з отцем Балицьким, його дружиною та дітьми.

***

Відтоді, як з’явилася книга «Апостол черні», минув не один десяток років. Незважаючи на плин часу, ця повість є актуальною і сьогодні. Через отця Захарія ми пізнаємо велич постаті реальної людини — отця Костянтина Балицького, священника з народу, який прикладом власного життя мимоволі став уособленням самовідданого, жертовного духівника, справжнього духовного поводиря свого народу.

Також читайте про Ольгу Кобилянську:

· Ольга Кобилянська. Апостол черні

· Вона творила літературне середовище Чернівців

· Піднесена і земна: маловідома Ольга Кобилянська. — Оксана Дудар. Дивись.info. 2017

Також читайте і дивіться програми «Живого телебачення»:

# Історії з історії УГКЦ

· УГКЦ на Буковині: історія життя греко-католицьких громад у ХІХ столітті (Частина І)

· УГКЦ на Буковині: Греко-католики Качики (Частина ІІ)

· УГКЦ на Буковині: Отець Іван Ших: від Сучави до Відня, а потім — до Жидачева (Частина ІІІ)

· УГКЦ на Буковині: про Кимполунґ і церкву, яку збудував батько Ольги Кобилянської (частина IV)

Про УГКЦ на Буковині:

· Нестор Мизак. Андрій Яремчук. Нарис історії УГКЦ на Буковині. Львів-Чернівці: Видавництво УКУ, 2021

· У Чернівцях презентували книжку про історію УГКЦ на Буковині

Підготувала Оксана Козак
Департамент інформації УГКЦ

Дивіться також