EN

У Львові провели вечір пам’яті до сорокових роковин смерті владики Никанора Дейнеги

8 листопада 2022, 12:18 105

8 листопада минуло 40 років від часу смерті єпископа підпільної Церкви Никанора Дейнеги. Недільний вечір пам’яті архимандрита Свято-Успенської Унівської лаври, ісповідника віри, праведника народів світу владики Никанора, що відбувся 6 листопада в храмі Святого архистратига Михаїла, дав нагоду відкрити його велич і відданність у вірі та служінні Богові.

У Львові провели вечір пам’яті до сорокових роковин смерті владики Никанора Дейнеги

«Єпископ Никанор ― один зі стовпів Cтудійського монашества, адже він став архимандритом після смерті блаженного Климентія Шептицького. Також владика Никанор є ісповідником віри: у радянський час зберіг свою віру і був підпільним єпископом Львівської архиєпархії», ― наголосив у своєму вітальному слові настоятель Свято-Михайлівського монастиря у Львові ієромонах Аліпій Федун.

Супроводжував вечір пам’яті Молодіжний хор «Аксіос».

Митрополит і архиєпископ Ігор Возьняк, поблагословивши присутніх, подякував організаторам заходу за можливість більше дізнатися про єпископа Никанора. «На жаль, я ніколи не перетинався з владикою Никанором і навіть не знав, що він був єпископом. І це зрозуміло, адже радянські часи були дуже складні, і задля безпеки причетних до служіння в нашій Церкві не розголошували такої інформації. Наприклад, коли мене висвятили 23 листопада 1980 року в квартирі владики Володимира Стернюка, про це не знали навіть мої батьки… Тому мені дуже цікаво почути про життя цього праведника», ― зазначив митрополит Ігор.

Своїми спогадами про єпископа Никанора поділився ієромонах Петро Гладій, який був особисто знайомий із ним. «Із владикою Никанором мене познайомили лише за декілька років мого перебування в монастирі. Це був особливий чоловік. Пригадую його останні слова: „Якби мені дали можливість ще раз прожити життя, я би пройшов тими самими кроками“. Він був дуже добрим. Досі пам’ятаю відчуття, коли зайшов у кімнату, де жив єпископ, ― особливий спокій і мир. Було розуміння, що владика перебував понад усі ті надскладні обставини і переслідування. Він був оптимістом!» ― наголосив отець Петро.

Ієромонах поділився спогадами дивовижних історій із життя єпископа Никанора.

«Під час навчання на бухгалтера у владики помер його товариш, тож він приїхав до села, у якому той жив, щоб віддати останню шану. Батьки померлого запропонували переночувати. Та посеред ночі владиці з’явився померлий товариш ― пройшов повз ліжко, стіл і вийшов через двері. До ранку владика Никанор не спав, сидів при свічці і лише під ранок заснув, аж свічка пропалила стіл».

Із доповіддю «Владика Никанор: рятівник, в’язень, єпископ» виступив директор ГО «Центр досліджень історії Східних Католицьких Церков» доктор Юрій Скіра.

«Досі владика Никанор маловідомий, про нього є обмаль інформації, хоча він є надзвичайно вагомою постаттю в історії Церкви ХХ століття. Майбутній підпільний єпископ народився 8 грудня 1907 року у с. Свистільники, що на Рогатинщині, у родині залізничника Петра Дейнеги. Свою долю на початку він пов’язав із професією бухгалтера. Працював у Станіславові (тепер ― Івано-Франківськ)».

Дослідник поділився цікавою історією із життя архимандрита, яку свого часу розповіла сестра Хризантія (Марія Гнатів, 1924–2014). Цю історію Юрій Скіра описує у своєму дослідженні «Наслідник о. Климентія: архимандрит Свято-Успенської Унівської лаври…»:

«Одного разу я запізнився на поїзд і, щоб дістатися додому, треба було далеко обходити через міст. Я вирішив перейти навпростець через Дністер по льоду. За кілька метрів до берега лід проломився, і я опинився у воді. Зі всіх сил я намагався врятуватися, але холод почав сковувати моє тіло, рухи ставали щоразу слабші, і я зрозумів, що це кінець мого життя. Тоді я почав молитися до Божої Матері і просити про допомогу. Я собі сказав, що коли врятуюся, то буду до смерті голосити Її славу. Якимось чином я опинився на березі».

Ще одна цікава історія, яка змінила життя Миколи Дейнеги назавжди, сталася, коли він був у відрядженні в селі Кінчаки. Проживаючи в одного господаря, він щоранку бачив у саду монахиню, яка постійно молилася з книжечки. Це була сестра-студитка, яка розповіла майбутньому єпископу про Унів і дала адресу монастиря.

«Ця розмова не давала мені спокою. Під час відпустки я поїхав до Унева. Перше, що побачив, як зайшов до церкви, чудотворну ікону Богородиці, яка ніби промовляла: „Ти ж обіцяв мені служити…“. Я залишився в монастирі, і мене відразу вирішили випробувати ― призначили до дуже важкої роботи у гарбарні, де виправляли шкіру…» ― такими спогадами єпископа поділився Юрій Скіра у своєму дослідженні.

Єпископ розповідав, що одного дня, коли приїхав отець Климентій Шептицький і всі браття зійшлися його зустрічати, я зібрав речі і, покинувши монастир, пустився в дорогу, що пролягала лісом. І тут чую: «Миколо, вернися!». Оглядаюся ― нікого. Я далі йду, думаю, що мені причулося. Але знову чую: «Вернися!». Так повторилося тричі, і я зрозумів, що це Матір Божа кличе мене. Я повернувся до келії, а за кілька хвилин заходить брат Теодозій і каже, що розповідав о. Климентію про моє здоров’я, і він виявив бажання мене бачити. Архимандрит зустрів мене з усміхом та розпростертими руками і відразу запитав, чи хочу я бути священником. Вранці ми виїхали до Львова.

В Унівській лаврі він познайомився із важливими для свого життя людьми ― Теодозієм Цимбрівським, Йозефом Петерсом, Марком Стехом і Юрієм Макаром. Ця дружба тривала до кінця їхнього життя.

Багато років владика жив у Львові, на вулиці Озаркевича, у монастирі Священномученика Йосафата.

Після повторного зайняття Галичини радянською армією ситуація щодо ГКЦ загострилася. Сестра Хризантія Гнатів згадувала: «Після „собору“ 1946 року до нашого монастиря у Якторові щосуботи приїжджав о. Климентій Шептицький, який на той час був в Уневі. Він давав науки, сповідав. Архимандрит передчував свій арешт і під час одних відвідин сказав, що прощається і на своє місце дасть нам найкращого сина, якого ми маємо берегти, шанувати і любити. За тиждень о. Климентія Шептицького арештували, і до нас приїхав о. Никанор Дейнега. На всіх він справив надзвичайне миле враження. Кожний із нас відчув якусь особливу батьківську теплоту. До сестер ставився з добротою, переймався кожною особою, вникав у стан її турбот і зі всіх сил намагався допомогти». Цим наслідником Блаженного священномученика виявиться ієромонах Никанор Дейнега. Проте через два роки о. Климентій Шептицький буде стояти на порозі втрати свого улюбленого учня. І лише самопожертва друга із новіціяту врятує майбутнього архимандрита від неминучої смерті.

У 1942 році з ініціативи митрополита Андрея Шептицького розпочалася акція порятунку євреїв. Монастир Святого священномученика Йосафата, де настоятелем був ієромонах Никанор, став одним із головних місць переховування євреїв у Львові монахами Студійського уставу. Окрім переховування євреїв у монастирі, ієромонах Никанор, очевидно, був залучений і до укриття їх у Митрополичій друкарні «Студіон».

«Восени 1942 року працівники друкарні погодилися на пропозицію українського підпілля видрукувати антинімецькі листівки. У СД41 не було труднощів із тим, щоби по шрифтах визначити, де надруковані матеріали. 11 грудня 1942 року виконавчого директора Митрополичої друкарні арештовують. Дейнега не був громадянином Третього рейху, тому на нього чекала смерть за злочин проти держави. Але ситуацію рятує його близький товариш ієромонах Йоан Петерс. Він приходить у СД і заявляє, що вся відповідальність за скоєне лежить на ньому. Студита заарештовують і засуджують до смертної кари. Але його рятує неймовірний збіг обставин. У Третьому рейху існував закон, згідно з яким громадянин мав право отримати кару смерті на своїй батьківщині. Ієромонах використовує цей шанс, щоб затягнути справу. Його відправляють до Німеччини, але по дорозі губиться кримінальна справа. Ув’язненого німця не можуть розстріляти без потрібних актів та документів, тому відправляють до концтабору Дахау, в якому він перебував до визволення військами союзників у 1945 році», ― розповів Юрій Скіра.

Ієромонах Никанор Дейнега завжди мав слабке здоров’я. У в’язниці студит підхопив туберкульоз. Брутальне ставлення, хвороба в певний момент майже зламали священника. Він добровільно записався до камери заручників, яких відразу розстрілювали, як тільки хтось утік із тюремного закладу. Проте нещастя оминуло його цього разу.

Весь той час митрополит Андрей Шептицький шукав шляхів звільнення настоятеля монастиря Священномученика Йосафата. Останній знав про це через лікаря-єврея, який відвідував в’язнів.

Проте, коли вони побачили стан ієромонаха Никанора Дейнеги в ув’язненні, відмовилися від своєї обіцянки і заявили, що він помер. Лікар-єврей, який знав про перебіг справи, порадив отцю дати якийсь знак назовні, що він живий: написати чи підписати листа. Очевидно, що ув’язнений скористався порадою, оскільки невдовзі митрополит наказав передати йому риб’ячий жир та цукор.

Отець Петро розповів дві історії, які трапилися з владикою в ув’язненні (їх описав у своїй статті й дослідник Юрій Скіра).

У тюрмі на Лонцького з ієромонахом Никанором сталися два випадки, з яких він чудом залишився живим. Коли хтось із в’язнів утікав, німці вибирали кожного десятого і розстрілювали. Після чергової втечі й обрахунку число десять припало на студита. Приречених почали садити у вантажівку. Один з офіцерів мав вівчарку, навчену загризати людей на смерть. Він вирішив випустити її на черговий «рейд». Ієромонах Никанор останній стояв у черзі до авто, і собака підбігла до нього. Вона його обнюхала і повернулася до свого господаря. Останній, здивований, підійшов і запитав, ким є той врятований. Отець відповів, що католицьким священником. Почувши це, офіцер сказав, що він теж католик та наказав монаху вийти з колони. І одразу взяв другого в’язня, який не був призначений на знищення, випадкову людину, яка була потрібна для рівної кількості вбитих.

Інший випадок був не менш загрозливим для життя. Брати Шептицькі передали якось отцю хліб і цукор. Незважаючи на свою втому і голод, він поділив усе між співкамерниками і залишив собі трохи під подушкою на наступний день. Зранку прокинувся і побачив, що там уже нічого немає.

Співкамерники, побачивши, що він не снідає, почали з’ясовувати, хто обікрав отця. І знайшли винуватця ― молодого поляка, під подушкою в якого були крихти хліба. Його відразу хотіли задушити коцом. Отець сказав їм: «Діти, вважайте. То мій хліб, я йому дарую. Життя вартісніше, як той хліб». Отримавши негативну відповідь на свій заклик, він запропонував поляку лягати на землю, а він ляже на нього. Проте отця стягнули з нього. В стані повної безвиході ієромонах заявив: якщо вони збираються вбити поляка, то нехай вб’ють і його, бо він на цей гріх не може погодитися. Після цього поляка відпустили, і він через охорону домовився про свій перевід до іншої камери.

Ув’язнення ієромонаха Никанора Дейнеги завершилося так само несподівано, як і почалося. Охорона вивела його з камери, відкрила двері тюрми, і він просто опинився на вулиці. Там у нього почалися галюцинації. Йому здалося, що дорога ― це велика ріка, і він її не перейде. Якийсь чоловік взяв його за руку і сказав йому: «Ходіть, не ви перші».

У Львові залишатися ієромонаху Никанору Дейнезі було небезпечно з багатьох міркувань. Тому брати Шептицькі вирішили передати його опіці сестер Студійського уставу у с. Якторові. У Свято-Покровському монастирі він пробув всього декілька днів.

1 травня 1951 року в ув’язненні помирає архимандрит о. Климентій Шептицький. Отець Никанор, згідно із заповітом останнього, стає на чолі спільноти студитів. У наступні роки він проявить себе як здібний лідер підпільної монашої родини, яка не тільки збереже єдність, а й поступово буде зростати.

Завершуючи свою доповідь, Юрій Скіра підкреслив, що дослідження життя і служіння єпископа Никанора ще тривають. І, незважаючи на втрачені документи, серед яких і його особова справа з Тюрми на Лонцького, є сподівання, що ще вдасться віднайти досі невідомі факти з його життя.

Насамкінець поминального вечора Молодіжний хор «Аксіос» разом із присутніми виконав «Боже, великий, єдиний».

Департамент інформації УГКЦ
за матеріалами пресслужби Львівської архиєпархії УГКЦ

Локації

Персони

Дивіться також