Тиждень молитов за єдність християн 2026 року у світлі вірменської християнської традиції
У січні 2026 року християни в усьому світі молитимуться за відновлення єдності між християнами під гаслом: «Одне Тіло. Один Дух. Одна надія» (Еф. 4,4). Матеріали для цього Тижня молитов були підготовлені богословами Вірменської Апостольської Церкви у співпраці з Вірменською Католицькою та Євангельськими Церквами в історичному духовному й адміністративному центрі вірменського християнства — столиці Святого Ечміадзину (Республіка Вірменія).
У Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ в Києві спільна молитва за єдність християн відбудеться у суботу, 24 січня 2026 року, о 18:00.
Підготовка матеріалів розпочалась під час особливого літургійного й богословського контексту — часу освячення святого мира. Ця подія стала для учасників редакційної групи та для вірменського народу нагодою не лише до святкування, але й до глибоких роздумів над джерелом живої віри, яка, попри століття переслідувань і випробувань, зберігається у вірменських Церквах до сьогодні.
Опрацювання матеріалів для Тижня молитов за єдність християн 2026 року бере свій початок з виразного богословського переконання: єдність є не просто бажаною метою, а Божим заповітом, що формує нашу самосвідомість і виходить далеко за межі простого ідеалу. Єдність становить основу і фундамент християнської ідентичності та відіграє ключову роль для усієї Церкви, де за словами святого апостола Павла є «одне Тіло і один Дух, як і одна надія, до якої ви були покликані» (Еф. 4,4).
Обраний цього року біблійний текст — Ефесян 4,4 — не випадково резюмує глибину християнського вчення про єдність. Святий апостол Павло проголошує, що Церква існує як одне Тіло, оживлене одним Духом, і спрямоване до однієї спільної надії. Це твердження має не лише духовний, але й еклезіологічний характер: йдеться про реальну єдність, якою Христос вже обдарував Свою Церкву, навіть якщо ця єдність ще не повністю виявляється у видимому сопричасті між християнами.
Матеріали, підготовлені в Ечміадзині, глибоко вкорінені у Святому Письмі. Уже в Старому Завіті Божий заклик до єдності звучить як умова миру та справжнього братерства. Слова Авраама до Лота: «Нехай сварки не буде між мною та між тобою, … бо ми — брати» (Бут 13,8), заповідь любові до ближнього з Книги Левіт (19,18), а також псалмоспів: «Як добре і як мило, коли брати живуть разом» (Пс 133,1) — усі ці тексти свідчать, що єдність належить до Божого задуму від самого сотворення світу.
Водночас біблійна традиція застерігає від поділів і ворожнечі, нагадуючи, що Бог відкидає тих, хто дихає брехнею і сіє чвари між братами (Прип 6,19), та навчає терпеливості й прощення задля збереження спільноти віри (пор. Прип 19,11).
У Новому Завіті єдність отримує свій повний богословський вимір у світлі особи Ісуса Христа, який підкреслює єдність як духовний простір, подібний до відносин між Ним і Отцем. У Своїй молитві Христос просить Отця, «щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі» (Ів 17,21), де єдність учнів Христа — це не тільки відсутність конфліктів, але й глибокий духовний зв’язок, що віддзеркалює єдність Осіб Пресвятої Тройці і є знаком достовірності християнського свідчення у світі.
Апостол Павло, розвиваючи це вчення, закликає християн жити гідно свого покликання, проявляючи смирення, лагідність, терпеливість та любов, приймаючи один одного і ревно зберігаючи єдність, даровану Святим Духом (Еф 4,1–3). Натомість говорячи про «спільну надію», апостол зазначає, що вона об’єднує християн у їхній духовній подорожі та повсякденному житті, заохочує до співпраці на багатьох рівнях і різними способами. У світі різноманітних традицій та способів вираження християнської віри Послання до Ефесян нагадує нам, що всі віруючі є частиною «одного Тіла» Христового, в якому різноманітні дари і служіння не суперечать єдності, а її збагачують (Рим 12,6–8; 1 Кор 12,12), і є ключем до розуміння єдності в різноманітті.
Особливий внесок Вірменської Апостольської Церкви полягає в тому, що вона пропонує не лише богословське осмислення єдності, але й літургійно прожитий досвід. Вірні цієї Церкви, сповідаючи віру в «єдину, святу, вселенську й апостольську Церкву», щонеділі під час Літургії засвідчують єдність, обіймаючи одні одних і співаючи: «Церква стала єдністю», що є видимим проявом їхньої спільної віри, надії та спільної мети. Багата, сповнена мучеництва історія Вірменської Церкви чимало говорить про зусилля і рішучість збереження християнської віри. Приймаючи та реалізуючи цю єдність, Вірменська Апостольська Церква не тільки виявляє повагу до своєї традиції, але й значною мірою сприяє єдності вселенської Христової Церкви.
Глибоко символічним є еклезіологічний образ світла, який пронизує запропоновані екуменічні богослужіння, натхнені вірменським ранковим Богослужінням на світанку, однією зі щоденних молитов Вірменської церкви, яка була написана святим католикосом Нерсесом Благодатним († 1173), який черпав своє натхнення у Нікейсько-Константинопольському Символі віри та визнавав Христа як «Світло від Світла». Саме Христос, на думку святого, є Тим, Хто просвічує світ і єднає усіх.
Українська Греко-Католицька Церква, яка також несе досвід мучеництва та вірності Христові серед історичних випробувань, із вдячністю приймає богословське свідчення Вірменської Апостольської Церкви та заохочує усіх долучитися до Тижня молитов за єдність християн 2026 року, використовуючи підготовлені матеріали як нагоду для глибшого навернення, молитви та спільного свідчення (матеріали тут).
Приймімо Божий заклик до єдності не як абстрактний ідеал, а як життєвий обов’язок нашої віри. Бо живучи єдністю, ми не лише свідчимо про любов нашого Господа Ісуса Христа, але й гідно звіщаємо Його Євангеліє, являючи присутність Христа — світло, яке не гасне навіть серед темряви.
Комісія УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин
