Митрополит Андрей Шептицький: «Апостол правди і науки» українського народу

1 листопада 2024, 10:00 85

У календарі історії Української Греко-Католицької Церкви є чимало дат, які стосуються різноманітних подій, але чимало й таких, що пов’язані з особистостями, завдяки яким Церква зростала та розвивалася. У ХХ столітті такою постаттю в історії УГКЦ був Митрополит Андрей Шептицький. 1 листопада, у 80-ту річницю його відходу до вічності, говоримо про один із пріоритетних напрямів діяльності митрополита — про виховання національної інтелектуальної еліти.

Про це в «Історіях з історії УГКЦ» — історик Церкви Тарас Пшеничний.

УГКЦ — в авангарді національного відродження

Упродовж ХХ століття Українська Греко-Католицька Церква завжди перебувала в центрі складних політичних трансформацій, спричинених обставинами часу. Авторитет Церкви та її суспільну значущість ніхто не піддавав сумніву навіть у радянську добу. Завдяки вмінню консолідуватися навколо життєдайних ідей її єпископат, духовенство та монашество зуміли перетворити Церкву на національну інституцію і промоутера національного відродження.

Ідеї, які вкладалися в основу харитативної діяльності УГКЦ, передбачали, зокрема, виховання нової генерації — національної еліти, яка буде здатна працювати над втіленням найзаповітнішої мрії українського народу — побудови Української держави. Пошуком і навчанням такої молоді займався безпосередньо і Глава УГКЦ — митрополит Андрей Шептицький.

Вбачаючи в освіченій молоді рушія змін, митрополит писав:

«Треба нам щиро працювати й над молоддю, яку нам світ видирає з рук».

Митрополит Андрей — моральний авторитет України

Очоливши УГКЦ у період буремних суспільно-політичних зрушень на зламі століть, митрополит Андрей став не лише добрим пастирем, а й педагогом і наставником українського народу. Саме так, без перебільшення — ВСЬОГО українського народу, по обидва боки Дніпра.

До митрополита за порадою зверталися представники політичних, культурних і церковних кіл Києва періоду Української революції 1917–1921 років. Чого лише варті візити до митрополита історика, політичного діяча і дипломата Дмитра Дорошенка (у 1918 році був міністром закордонних справ УНР — ред.), спогади про які він зафіксував у своїх щоденниках. За всіма цими зустрічами стояло питання не лише створення Української держави, а й виховання нового покоління людей для розбудови й утримання цієї держави.

Знання як засада для розвитку й зростання

Розуміючи весь тягар історичного спадку для українців Галичини — із постійними намаганнями декларувати свою ідентичність за відсутності власної держави та перебуваючи під окупацією сусідніх держав, митрополит стає ініціатором низки важливих речей, спрямованих на підтримку народу. Він робить усе, щоб захистити українців, зокрема вибороти умови для їхнього духовного, культурного й інтелектуального зростання.

Саме в інтелектуальному розвитку народу митрополит вбачав одну з найбільших інвестицій у майбутнє, бо, на його переконання, тільки освічені люди здатні побудувати його заповітну «Рідну хату» (Послання Андрея Шептицького «Як будувати Рідну хату?» (грудень, 1941).

Звертаючись у своїх пастирських посланнях до української молоді митрополит Андрей наголошував:

«Знання є найбільшою силою».

В одному з листів до української молоді за 1933 рік митрополит писав:

«В освіті йдеться про одне: щоб знання було правдивим знанням…, щоб не було неправдою, брехнею. Бо як правдиве знання є силою людини, так фальшиве знання, оперте на неправді, є для чоловіка правдивою недугою, каліцтвом та нещастям на ціле життя».

Освітня інфраструктура всіх рівнів і напрямів

Вважаючи справу розбудови культури й освіти засобом оборони пригніченого народу, митрополит Андрей реалізовує низку освітніх проєктів, зокрема підтримує приватні народні школи, розвиває вищу богословську та світську освіту. Лише за його підтримки у Львові функціонували школи імені Бориса Грінченка, імені Князя Данила, Українська школа імені Маркіяна Шашкевича.

Перед політичною елітою Австро-Угорщини, а після 1918 року — Другої Речі Посполитої, митрополит Андрей ставить питання про відбудову та розбудову університетської освіти в західноукраїнських землях. За його лобіювання у 1906–1907 роках у Станиславові розпочала роботу духовна семінарія та богословський ліцей, у 1928 році було засновано Львівську богословську академію — єдиний український вищий навчальний заклад у тодішній Польщі.

Освітні товариства та молодіжні організації

Маючи талант доброго адміністратора, митрополит Андрей також стає ініціатором і засновником освітніх товариств і гуртків. Так, на підняття рівня освіченості населення Галичини вплинула мережа товариств «Просвіта» та «Рідна школа», читалень, шкіл для ремісничої й гімназійної молоді, організацій «Пласт», «Луг», «Сокіл», релігійних товариств «Українська молодь — Христові», «Обнова» та багато інших.

У праці «Про Божу мудрість» (чи — «Божа мудрість») митрополит писав:

«З соціальних вартостей ми уважаємо майже першою інтелектуальну силу знання й науки… Ані багатства, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти і не заступить мудрости».

Реміснича освіта

До вагомих заслуг митрополита також необхідно віднести опіку над навчанням бідної молоді Галичини. Власне, це він на початку ХХ століття уможливив її фахову ремісничу освіту, щоб молодь могла себе утримати. Для цього Глава Церкви заснував у Львові ремісничу школу на Городоцькій, дівочу кравецьку школу «Труд», хлоп’ячу ремісничу бурсу на Пасіках, дяківську школу з бурсою, у якій навчали прикладних і гуманітарних дисциплін.

За межами Львова митрополит був фундатором першої української сільськогосподарської школи товариства «Просвіта» поблизу м. Галич, першої сільськогосподарської школи для сільських господинь у Коршеві Коломийського повіту (тепер — Коломийський р-н Івано-Франківської обл.), де функціонувала садівнича школа. Все це було спрямовано на підтримку сільської молоді.

Одним із яскравих свідчень необхідності інвестування в освіту молоді є слова з пастирського послання митрополита до духовенства під назвою «О квестії соціальній» за 1904 рік: «Будемо працювати над просвіченням людей… Будемо учити людей працювати над поліпшенням їх долі».

Освіта священників

Глава Церкви був переконаний, що й для доброго священника недостатньо мати лише богословську освіту. Священник, у його розумінні, повинен володіти однією зі світських спеціальностей. У зв’язку з цим він за власні кошти ініціював стипендії для навчання талановитих юнаків із малозабезпечених родин краю для їх навчання за кордоном: в Італії, Німеччині, Великій Британії, Польщі й інших країнах західного світу.

Наука: НТШ у Львові

Велике значення в популяризації інтелектуального життя Галичини, до якого також був причетний митрополит Андрей, відіграло створення Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові. Розуміючи актуальність розвитку української науки, митрополит активно долучився до роботи цього товариства, залучив до його діяльності молодих учених краю, серед яких Степан Томашівський, Кость Левицикий, Володимир Старосольський, Микола Чубатий та багато інших.

Освіта в діаспорі за океаном

Без перебільшення можна вважати, що розвиток освіти для митрополита був безпосередньо пов’язаний зі стратегією побудови інтелектуального українського суспільства. Проте це стосувалося не лише українців у Галичині.

На початку 1920-х років Глава Церкви став ініціатором розбудови освітньої інфраструктури серед українців у діаспорі, зокрема у Сполучених Штатах Америки. За допомогою греко- католицького єпископа у США Костянтина Богачевського він ініціює відкриття у штаті Філадельфія малої семінарії для молоді, яку після навчання, за бажанням, скеровували на здобуття вищих богословських студій до Рима. У 1933 році із благословення митрополита постає Українська католицька школа, а згодом — коледж, у м. Стемфорді, греко-католицька духовна семінарія у Вашингтоні.

Інвестиція в майбутнє народу і держави

Вкладаючи значні зусилля в розвиток української освіти, митрополит був переконаний, що це — добра інвестиція в розвиток майбутньої Української держави. Адже ще в 1899 році у пастирському посланні до вірних під назвою «Перше слово пастиря», Шептицький, ще як єпископ Станиславівський, наголошував:

«Нарід, котрий має учених, здобуває собі у інших приязнь і честь, і люди з ним рахуватися мусять. Нарід темний легко марнує все, що має…».

Ці слова не втратили актуальності й сьогодні. Адже і нині конечно необхідним є зростання інтелектуальної еліти України задля її розбудови та процвітання. Вчімося разом із митрополитом Андреєм у день пам’яті про нього.