«Зміни неминучі. Під дією якого духа — Божого чи злого?» — владика Богдан Дзюрах у празник Пресвятої Трійці

18 червня 2019

Утішення, яке походить від Святого Духа, є довготривалим, бо воно починається у глибинах людської душі, і перемінює людину зсередини. Дія Святого Духа змінює світ не через переміну зовнішніх обставин, а через переміну людського серця. Так, як це сталося у випадку апостолів і у житті мільйонів справжніх Христових учнів. Якщо ми приймемо Святого Духа, він, може не змінить обставин, в яких нам доводиться жити, але напевно перемінить нас, перемінить наше серце, наш спосіб мислення, наш спосіб сприйняття наших ближніх і обставини нашого життя. І саме від цього починаються справжні і довготривалі переміни…

«Зміни неминучі. Під дією якого духа — Божого чи злого?» — владика Богдан Дзюрах у празник Пресвятої Трійці

У наших молитвах ми прикликаємо Святого Духа словом «Утішитель»: «Царю Небесний, Утішителю, душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші».

Це слово в Святому Письмі має дуже глибоке значення, бо в оригіналі слово «Параклетос», яке ми переклали як «Утішитель», означає не просто Того, хто втішає, ми б, може, сказали: веселить, приносить радість, — воно набагато глибше і означає того, хто захищає, того, хто обороняє на суді, «захисника», кажучи сучасною мовою — адвоката, а отже того, хто шукає добра, вказує на добро, дає надію, провадить до порятунку з рук обвинувачів, до визволення, до спасіння, запевняє поміч, гарантує підтримку.

Святий Дух здійснює над нами діаметрально протилежну дію до тієї, яку здійснює щодо нас злий дух. Св. Йоан Богослов, котрий в своєму Євангелії часто називає Святого Духа Утішителем, не вагається назвати сатануобвинувачем. В той час, як Святий Дух захищає вірних і заступається за них перед престолом Божим невимовними зітханнями (пор. Рим 8, 26), злий дух обвинувачує вірних перед Богом безперестанку, дослівно «день і ніч» (пор. Одкр. 12, 10). Він безперестанку висловлює претензії, оскарження, обвинувачення, йому завжди щось не подобається в людині та у світі, бо він є родом із зла і тому хоче бачити тільки зле, негативне. Він обвинувачує вірних перед Богом і обвинувачує Бога перед вірними, щоб таким чином позбавити їх радості, надії, сили. В той час, як Святий Дух, якого ми називаємо Духом доброти і любові, вказує на добро, називаємо його по імені і провадить до нього, подає надію, диявол обвинувачує і ширить страх, тривогу та безнадію.

Але проблема в тому, що людина намагається уникнути страху, тривоги, безнадії. Людина потребує розради, втіхи, підтримки. Ми всі це добре знаємо. Бо і ми сьогодні так сильно потребуємо утішення. Потребуємо його як окремі особи, як спільноти — родинні, парафіяльні, а особливо — як народ. Скільки буває смутку і журби у наших українських родинах! Як же ми потребуємо там потіхи, підтримки, розваги, бодай трохи радості? Потребуємо утішення правдивого, тривалого, глибокого. Бо навіть передвчорашня перемога нашої юнацької збірної по футболу — хоч як приємна і жадана — не зможе повністю заспокоїти наше серце. На цю спортивну радість падає тінь війни, тінь смутку, тінь тривоги і жалоби. Зловісна тінь війни, яка надалі триває в нашій Батьківщині, ми не можемо про неї забути. Із думкою про неї лягаємо спати і встаємо, бо ця війна є у нашому домі, не десь у сусідів, не десь далеко на іншому континенті. Ми відчуваємо загрозу, ми позбавлені миру і ніяк не можемо заспокоїтися. Ми подібні до старозавітнього мудреця, котрий, вдивляючись у кривди і несправедливості, що їх зазнавав його народ, вичікував і прагнув утішителя: «І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів — насильство, а втішника немає». (Проп. 4, 1).

Втім, ми, Христові учні, маємо Утішителя. Його обіцяв Господь апостолам перед своїми страстями, кажучи: «Коли я відійду, пришлю вам Утішителя… Коли ж зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду» (Йо 16, 7.13). Цього Святого Духа, духа істини, Божественного Утішителя Господь посилає своїй Церкві у День П’ятидесятниці і посилає своєму народові по всі часи, щоб Його Церква і Його народ сповнялися божественною втіхою, як про це свідчать Діяння Святих Апостолів: «Отож, Церква по всій Юдеї, Галилеї і Самарії мала спокій; будуючись і ходячи в Господнім страсі, наповнялася вона втіхою Святого Духа» (Діяння 9, 31).

Господь запрошує і нас наповнитися втіхою Святого Духа, пропонує нашій Церкві і нашому народові тут, в Галичині, у Великій Україні, на Сході, на Півдні, на Півночі. Він хоче, щоб ми втішалися Його утіхою. А ця Його утіха є чимось цілком іншим, ніж дешева і поверхова втіха цього світу, яку нам підсовує обвинувач-диявол у своїх руйнівних і смертоносних цілях.

Утішення, яке дає Св. Дух, — це перш за все не розвага. Світ пропонує нам розважитися, щоб «відійти від клопотів», забутися. Для цього пропонує хмільні забави чи низькопробні серіали. Пригадуєте, на схилі Радянського Союзу йшли різні серіали, на честь одного з яких навіть назвали мікрорайон у Львові — Санта-Барбара. Як тоді мешканці Радянського Союзу бігли з робіт на ці серіали! Кажуть, що часом парохи діючих храмів мусили навіть вечірню переносити на інший час, бо люди бігли на «Рабиню Ізауру» чи на «Санта-Барбару». А все задля того, щоб забутися, зануритися бодай на хвилину у світ романтики, мильної опери, втекти від нестерпної дійсності, в якій не було видно ані просвітку, ані найменшої надії.

Часи змінилися, змінилися і серіали. Вже навіть маємо власні серіали, а може і не власні, бо сценарії написані деінде. Але нам байдуже. Головне, щоб трохи посміятися, забутися, відійти. Біда, що життя — це не кіно і не серіал. Не можна плутати одне і друге! І навіть якщо ми на деякий час відходимо від клопотів, занурившись у світ розваги і низькопробних жартів, клопоти не відходять і не покидають нас. Вони й надалі є у нашому серці, у наших сім’ях і родинах. Інколи цих клопотів і проблем не видно лише у телевізорі, адже там усе виглядає дуже просто, гарно, весело, безпроблемно. Таке потішення не тільки є ілюзорним, оманливим, воно ще є й дуже небезпечне, бо не веде до справжнього визволення, а навпаки — провадить до неволі, як алкоголь, наркотик, задурманюючий засіб. Невипадково про деяких людей кажуть, що вони «підсіли» на ту чи іншу музику, на той чи інший серіал…

Натомість, Божий Дух не каже нам втікати від реальності. Утішення Господнє не ігнорує дійсності, не каже нам відводити очі від нашого життя з його проблемами, труднощами і викликами, бо саме до такого нашого життя прийшов Спаситель і зіслав нам свого Утішителя, який нам відкриває очі на присутність Божу посеред цих труднощів. Як слушно зауважив Святіший Отець Франциск, Святий Дух рятує нас не від клопотів, а посеред клопотів. Саме у труднощах і проблемах Господь є з нами, Він схиляється над нашою нуждою, Він підтримує нас Своєю божественною десницею, Він виводить нас на Боже світло до повноти життя. Диявол не перебуває із нами у наших труднощах, він лише бажає, щоб ми слухалися його, а ті труднощі будуть і далі нас нищити і руйнувати.

О. Омелян Ковч був потішений Святим Духом, коли казав, будучи в концтаборі: «Тут я бачу Бога!». Сам Господь Ісус в Оливному городі змагався і здригався на вид прийдешнього страждання, проте із неба зійшов Ангел і «підкріплював Його», потішав Його, додаючи сили і витривалості пройти переможною ходою від Хреста і розп’яття до Воскресіння, як казав наш Патріарх Йосиф «per aspera ad astra» — «через терни до зірок».

Святий Дух і нині приходить до нашого реального життя, позначеного непевністю, тривогою, страхами і проблемами, і наповняє собою людське серце, встановлюючи в ньому мир і тиху радість, яких ніхто і ніщо у світі не може відібрати: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 21). Утішення Святого Духа є справжнім, реальним і глибоким. Воно приносить спокійну впевненість у доброму закінчення справи. Воно дає спокій навіть тоді, коли людина чи спільнота переживають випробування і сум’яття. Серце людини, сповнене Божого Духа, подібне до морських глибин, які залишаються спокійними навіть тоді, коли на поверхні панують буревії і підноситься піна тривоги.

Утішення, яке походить від Святого Духа, є довготривалим, бо воно починається у глибинах людської душі, і перемінює людину зсередини. Дія Святого Духа змінює світ не через переміну зовнішніх обставин, а через переміну людського серця. Так, як це сталося у випадку апостолів і у житті мільйонів справжніх Христових учнів. Якщо ми приймемо Святого Духа, він, може не змінить обставин, в яких нам доводиться жити, але напевно перемінить нас, перемінить наше серце, наш спосіб мислення, наш спосіб сприйняття наших ближніх і обставини нашого життя. І саме від цього починаються справжні і довготривалі переміни, як про це навчав митрополит Андрей: «Ключ до перетворення України лежить в ній самій. Ми не можемо змінити зовнішніх обставин, але в наших силах змінити себе самих». Очевидно, змінити не власними силами, але силою Святого Духа. Ми часто хочемо міняти всіх і все, але не мінятися самим. Пригадую науку нашого незабутнього Блаженнішого Любомира: «Люди мусять працювати над собою, ставати внутрішньо сильнішими. Якщо ми будемо думати: нехай змінюється уряд, Президент, Верховна Рада — всі, тільки не я, — тоді нема надії, бо кожен мусить нести відповідальність». Слова, сказані рівно 15 літ тому, не втратили своєї актуальності і до нині. Блаженніший тоді констатував: «Країна не міняється, бо не міняються люди». Але ж зміни неминучі! Проблема тільки в тому, які це будуть зміни. Під дією якого духа — Божого чи злого? Бо ми завжди діємо під впливом якогось духа. І відтак настають наслідки наших дій. Добрий Дух завжди приносить добрі плоди, навіть посеред труднощів, випробувань і терпінь. А злий дух неминуче принесе розчарування, страждання і неволю. Навіть, якщо це робить під музику, забави і розваги. Наша велич у тому, що ми можемо вільно вибирати наші дії. Але трагедією нашою є те, що ми не в силі обирати наслідки наших дій.

То ж Святий Дух, бажаючи втішити нас і покріпити, кличе нас і до відповідальності. Бо, ми, люди, схильні втікати не лише від труднощів, але і від відповідальності. Нам здається, що ми здійснюємо вільний вибір. Так, він є вільним, але він мусить бути теж відповідальним. Бо тільки так настануть справжні переміни. Тільки так отримаємо справжнє визволення і потішення, і збудуться на нас слова Священного Писання: «Ликуйте, небеса, радуйся, земле, гукайте весело, ви, гори, бо Господь утішив свій народ і змилосердився над його пригніченими» (Іс. 49, 13).

О Господи, зішли на нас Свого Пресвятого і Животворящого Духа Утішителя! Нехай Він провадить нас дорогою Божої правди, справедливості та милосердя! Нехай потішить наші зболені серця, наші спільноти, наш народ! Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

17 червня 2019 року у празник Пресвятої Трійці
м. Дрогобич

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae