EN

«Враховуючи популярність ЗСУ у світі, ми намагалися максимально представити Україну», — о. Ростислав Височан про військове паломництво до Люрду

2 червня 2023, 07:01 2027

У травні відбулося 63-тє Міжнародне військове паломництво до Люрду, у якому традиційно взяли участь і українські військовослужбовці. Про цю щорічну подію та становлення в Україні інституту професійного військового капеланства у «Добрій розмові» з Галиною Бабій розповів один з учасників цього паломництва — о. Ростислав Височан, військовий капелан УГКЦ, а нині — головний спеціаліст відділу підготовки військових капеланів і взаємодії з релігійними організаціями Служби військового капеланства ЗСУ Апарату Головнокомандувача ЗСУ.

«Враховуючи популярність ЗСУ у світі, ми намагалися максимально представити Україну», — о. Ростислав Височан про військове паломництво до Люрду

Про Люрд

Цьогоріч у військовому паломництві до Люрду взяли участь військовослужбовці із 38 країн світу — загалом близько 14 тисяч паломників.

«Таке щорічне військове паломництво до Люрду — традиція, яку наша Церква підтримує уже 27 років поспіль, — каже о. Ростислав Височан. — УГКЦ і відповідальні в УГКЦ за військове капеланство, зокрема владика Михайло Колтун, керівник Департаменту військового капеланства, уже 27-й раз віз українську військову делегацію до цього святого місця. Щоразу, коли ми приїжджаємо на це міжнародне дійство, відчуваємо себе частинкою потужної цивілізаційної ціннісної спільноти, — спільноти військових із різних країн, які приїжджають, щоби спільно провести ці кілька днів. Програма заходу побудована так, щоб кожен, хто туди приїхав, зміг відчути себе воїном і водночас християнином: у програмі поєднана і духовна складова — різного роду молитви, процесії, традиції, і військова, яка охоплює весь Люрд».

Люрд — невелике містечко в передгір’ї французьких Піренеїв, яке стало відомим у зв’язку зі знаковою подію, що відбулася у ХІХ столітті: після того, як у 1858 році тут відбулося об’явлення Пресвятої Богородиці бідній дівчині Бернадетті, це на той час село стало потужним паломницьким центром для католиків, християн і навіть нехристиян усього світу.

Отець Ростислав розповідає, як Люрд став місцем паломництва військових католицького віросповідання всього світу: «Перші згадки про те, що до цього міста почали приїжджати військові, датуються 1944 роком, часом Другої світової війни. Уже тоді солдати й офіцери союзницьких армій (американці, британці, інших військ), які звільняли західну частину Європи, приїжджали туди, щоб помолитися за перемогу. Пізніше, у 1958 році, військові Франції запросили до Люрду військовослужбовців із Німеччини разом з їхніми капеланами на спільну молитву-примирення після тієї війни: ворогуючі в минулому сторони мали можливість разом помолитися, разом побути, пройти цей етап прощення. І це стало початком міжнародного військового паломництва, яке відбувається уже 63 роки поспіль. І 27 років ми, як українська делегація, й УГКЦ, як співорганізатор цього заходу, беремо в ньому участь».

Загальна ідея заходу — об’єднати християн-католиків-військовослужбовців. Отець розповідає, що в цьому паломництві дуже добре поєднані військова й духовна складові, щоб кожен військовослужбовець міг пережити цей час у мирі і, можливо, зцілити рани, з якими прийшов.

Цьогоріч в українській делегації військових уперше були представники Міністерства оборони України — очолила делегацію заступниця міністра Ганна Маляр. Від ЗСУ також були представники Служби військового капеланства — її очільник полковник Олександр Терещук, о. Ростислав Височан, о. Василь Боднар, військовий капелан зі Шепетівки, а також курсанти Військового університету Київського національного університету й Академії сухопутних військ України, зокрема ті, що вже брали участь у бойових діях. Ще одна складова делегації — родини полеглих героїв: програма паломництва передбачає участь таких родин із різних країн світу.

«Ті три дні були як тиждень чи два — настільки насиченою була програма, — розповідає про цьогорічне паломництво о. Ростислав. — Враховуючи популярність ЗСУ сьогодні у світі, ми були бажаними гостями й учасниками різних заходів, це зобов’язувало нас бути присутніми максимально і на молитвах, і на організаційних нарадах. Щоразу, коли можна було представити нашу країну, ми максимально це робили. Наша прапороносна група йшла першою — це було приємно. Звучала молитва українською мовою. Звичайно, вона звучала і в попередні роки, але з уст наших ветеранів і волонтерів, курсантів і військовослужбовців. Цього року військові капелани, як офіцери капеланської служби, мали можливість молитися українською мовою молитву „Богородице, Діво“ у момент, коли відбувалася урочиста хода зі свічками навколо цього чудотворного місця, і всі молилися молитву на вервиці».

Військове паломництво до Люрду — це і час, і місце для зустрічі військових капеланів із різних країн світу. Такі зустрічі та спілкування були в українців і цього року, до того ж на іншому рівні, ніж раніше: «Ми мали можливість поспілкуватися з нашими найближчими союзниками — капеланами зі США, Великої Британії і Канади, зокрема завдяки нашій організації „Лицарі Колумба“. Вони ділилися досвідом, ми домовилися про співпрацю у розробці програми реабілітації і зцілення моральних травм війни та бойових дій. Вони подарували нам книгу, яка так і називається — „Моральна травма“ — це фактично посібник для військового капелана, де фахово розписано різні напрями роботи з військовослужбовцями, зокрема тими, хто пережив бойові дії. Були різні домовленості про можливість майбутніх тренінгів для військових капеланів. Цей обмін досвідом відбувається зараз постійно й дуже активно…

Американські військові капелани відкривають нам суть військового капеланства тільки тепер, коли ми стали такими ж, як вони, офіцерами. До того, коли ми були капеланами-волонтерами, вони казали: „Ми не дуже маємо що розказувати, бо ми з вами різні“».

Про службу військового капелана

Військове капеланство як інституція перебуває на етапі становлення: Закон України «Про службу військового капеланства» був прийнятий 30 листопада 2021 року. Він передбачає, що військовий капелан є водночас офіцером, тобто відтепер він несе не тільки священиче служіння, а й військову службу. Отець Ростислав, який був військовим капеланом-волонтером від початку війни з росією, з 2014 року, розповідає, що і як змінилося із прийняттям цього закону: «Зайшовши на військову службу, я не перестав бути священником — я був і залишаюся священником своєї рідної Церкви. Згідно з цим законом, зі створенням Служби військового капеланства у ЗСУ, ми перейшли на професійний рівень. Це, з одного боку, відкрило нам багато можливостей, з іншого — ми зіткнулися з низкою викликів, бо таке капеланство в сучасній новітній історії України є чимось новим».

«Хоча насправді в нашої Церкви є величезний потужний досвід військового капеланства, починаючи ще з кінця ХІХ століття, — продовжує він. — Наші священники вже були у військових одностроях, були в окопах — і в Першій, і у Другій світових войнах, і у визвольних змаганнях нашого народу. І цей досвід, цей зв’язок поколінь капеланства, який нам передався, ми відчуваємо зараз. Тому, відкриваючи для себе щось нове, стараємося зберегти те, що нам передали попередники».

Які виклики постали перед військовими капеланами УГКЦ, що стали офіцерами?

«Одним із таких викликів є поєднання ідентичності офіцера ЗСУ і священника тої чи тої Церкви чи релігійної організації, — каже о. Ростислав. — І це виклик один для всіх релігій та конфесій, представники яких стали військовими капеланами: і нашої Церкви, і ПЦУ, і протестантських деномінацій, і мусульман, і юдеїв. Тобто ми всі зайшли в нову для себе площину, вдягнули однострій, увійшли в певні рамки, і все це вимагає від нас певних спеціальних навиків та знань. Військовий капелан — окрема професія, і, як офіцер ЗСУ, ти повинен відповідати певним стандартам, знати певні правові норми, згідно з якими здійснюєш своє служіння. Паралельно з цим маєш зберегти те, чому тебе навчила й що виховала в тобі твоя Церква. І коли все це зводиш докупи, виходить „мікс“, який називається військовим капеланом. Військовий капелан має бути моральним авторитетом у тому підрозділі, у якому він перебуває. Бувають різні випадки, але ми покликані пояснювати і свідчити, щоб дати зрозуміти, що є певні моральні стандарти, зокрема і для офіцерів, до яких вони мають прагнути, щоби бути професійними воїнами. Це — наша роль. Ми впевнені, що в підрозділі, де буде військовий капелан, буде і мораль, і духовність, і культура».

Про тих, кому служать капелани

Отець Ростислав Височан продовжує їздити на передову — можливо, не так часто, як раніше і як хотілося б. Остання велика поїздка була на Великдень, разом із Патріаршою фундацією «Мудра справа»: «Це була наша традиційна великодня поїдзка. У Департаменті військового капеланства УГКЦ у нас була і залишається традиція: на час Великодніх свят, щоб охопити якомога більше військовослужбовців, ми всі, як штаб, виїжджати в такий душпастирський візит і везти пасхальні гостинці, які освятив Блаженніший Святослав. Цього року ми для цього поєднали зусилля Департаменту військового капеланства, Патріаршої фундації „Мудра справа“ і отця Любомира Яворського, який доклався до того, щоб ці гостинці були, і Служби військового капеланства ЗСУ, де я зараз перебуваю, і поїхали до тих, хто нас чекав, — до наших капеланів, які перебувають безпосередньо на лініях бойових дій і які чекали нас як співбратів, як певну підтримку; до військовослужбовців: хтось чекав, бо хотів отримати Тайну Сповіді, хтось — побути з нами на Літургії, хтось мав якісь свої виклики і хотів ними поділитися.

До речі, з моїми рідними „пластунами“ ми теж зустрілися [о. Ростислав Височан був капеланом „Пласту“ Київської архиєпархії — прим. ред.]. Частина тих воїнів, що нас чекали, — це моя пластова військова спільнота, яку я відвідував від березня—квітня минулого року. Кажуть мені: „Отче, візьміть гітару — ми хочемо з вами поспівати!“. Але за час повномасшабної війни я взагалі не можу ні співати, ні грати на гітарі — щось заблокувалося, і те, що колись любив, зараз для мене стало складним. Але заради них довелося заспівати одну—другу патріотичну пісню, щоби принести їм ту радість у той спосіб, у який вони просили. Для мене це була дуже важлива зустріч, і я собі постановив, що на цей пасхальний час, що б не було, мушу бути там».

Департамент інформації УГКЦ

Дивіться також