Студитські монастирі в Галичині в часи Голокосту: про укриття і порятунок євреїв у Львові в 1942–1944 роках
Ще одна історія про порятунок євреїв під час Голокосту монахами-студитами у Львові в циклі програм «Історії з історії УГКЦ» від дослідника цієї теми Юрія Скіри, автора монографії «Покликані: монахи Студійського Уставу та Голокост», яка вийшла у видавництві «Дух і літера» у 2019 році.
У центрі процесів порятунку євреїв під час Другої світової війни стояв митрополит Андрей Шептицький та його брат Климентій. Але все це було б неможливим без підтримки і діяльності середовища, з якого вони походили, — монахів Студійського уставу в Галичині тих часів. Підґрунтя й історію такої підтримки євреїв УГКЦ у дуже складні часи Юрій Скіра досліджує у численних працях, присвячених священнослужителям і монахам УГКЦ, що йшли на великий ризик, укриваючи євреїв, їхні родини та дітей. У цих історіях — багато драматизму, інколи вони неймовірні (як-от історія Фаїни Ляхер, яка стала монахинею-студиткою), але кожна деталь має підтвердження, документальне чи як свідчення очевидців.
Цей епізод — про монахів-студитів монастиря Святого священномученика Йосафата у Львові у 1942–1944 роках. Зокрема, про ієромонахів Никанора Дейнегу, Тита Процюка та Германа Будзінського, і тих, кого вони порятували. І про місця порятунку — студитські монастир Священномученика Йосафата та Свято-Іванівську лавру у Львові.
«Ми говоритимемо про двох людей: рабина Давида Кагане і відомого американського економіста Курта Левіна, які укривалися у цьому монастирі й залишили досить детальні спогади», — говорить Юрій Скіра.
Для довідки:
· Рабин Давид Кагане (1903, Гримайлів — 1998, Єрусалим) був у Львівському гетто та Янівському таборі. Його разом із дружиною і донькою врятували митрополит Андрей Шептицький і монахи студити. Про все це він написав у книзі «Щоденник Львівського гетто».
· Про сина львівського рабина Курта Левіна (1925, Катовіце — 2014, Нью-Йорк), у майбутньому — відомого економіста, автора книжки «Мандрівка крізь ілюзії» можна почитати тут.
«Курт Левін прийшов до монастиря Йосафата зі Свято-Іванівської лаври в 1942 році, — розповідає історик. — Він переховувався там протягом всього часу від початку переслідувань євреїв як новик, тож на той момент був повністю адаптований до монашого ритму життя. Випадок із Куртом Левіним став для студитів підготовчим для складнішого переховування рабина Давида Кагане в 1943 році. Ці етапи спільнота монастиря пройшла досить успішно».
Але небезпека наростала — не лише для євреїв, а й для тих, хто їх укривав. І ось що відбувалося у монастирі: «Настоятель — ієромонах Никанор Дейнега — попросив студитів, щоб у випадку виявлення євреїв хтось взяв на себе відповідальність і зберіг життя всім іншим монахам. І всі члени спільноти виявили готовність це зробити. У цьому виборі та цій готовності до самопожертви монахів постійно супроводжував страх, постійно відбувалися обшуки. Один із них спричинився до переведення Курта Левіна на рік до скиту Святого Андрея у Лужках [одній із дочірніх обителей Унівської лаври в Карпатах, у Рожнятинському районі, в Івано-Франківській області — Ред.] Після року перебування в цій обителі він повернувся назад до монастиря Священномученика Йосафата, де переховувався у бібліотеці „Студіону“: був там уже разом із рідним братом Натаном та рабином Давидом Кагане».
Ще один аспект, про який розповідає історик — психологічний тиск страху і його дія на людину: «Важливий також аспект заходів, які здійснювали студити задля збереження здорової психіки доручених їхній опіці євреїв. Адже всі вони жили в епіцентрі подій Голокосту у Львові: з вікон монастиря священномученика Йосафата монахи бачили колони євреїв, яких німці кудись вели, чули постріли і крики з львівського гетто. Це дуже пригнічувало. Підтвердженням є історія новика монастиря, у майбутньому — відомого польського художника українського походження Юрія Новосільського. Тоді з вікон монастиря він бачив, як німці вивозили тіла вбитих євреїв, знав про ліквідацію львівського гетто. Він дуже важко переживав побачене: втратив віру в Бога і, як сам потім казав, протягом 1943–1954 років був атеїстом.
Студити рятували психологічне здоров’я — і своє, і переховуваних євреїв — працею: чинник роботи, який відволікав від думок про те, що діється навколо, був невід’ємним. Так, наприклад, ще у Свято-Іванівській лаврі Куртові Левіну доручили щоденно замітати коридори, мити дерев’яну підлогу у трапезній, каплиці та залі; цю роботу він виконував і під час першого перебування у монастирі Священномученика Йосафата у 1942 році. Вдруге він опинився у цьому монастирі в 1943 році через потребу опіки над равином Давидом Кагане, який переживав психологічну кризу: спілкування зі сином равина, з родиною якого добре знався ще до німецької окупації, могло йому допомогти. І обов’язкова щоденна праця».
Догляд за євреями в монастирі Святого священномученика Йосафата здійснював ієромонах Тит Процюк. І ось що робили монахи для їхнього укриття: «Коли рабин Давид Кагане переховувався у монастирі вперше, монах-тесля зі Свято-Іванівської лаври зробив для нього таємне укриття-кімнату на горищі. Тоді в монастирі про це знали лише троє монахів. Але в 1942 році довелося облаштувати інше, більше, укриття, у закутку бібліотеки „Студіону“. Коли монахи бачили німців, то дзвонили п’ять разів — і євреї ховалися. Давид Кагане та Курт Левін спали вночі почергово, стежачи за ситуацією. Взимку 1943–1944-го монастир пережив шість обшуків. Незважаючи на це, спільнота монастиря стійко перенесла всі ці випробування і виконала поставлене архимандритом Андреєм завдання щодо порятунку євреїв».
Ще одне важливе питання, пов’язане з побутом євреїв у монастирі Священномученика Йосафата у ті часи, — питання їжі і закупівлі продуктів. На це тоді, у голодному Львові, звертали особливу увагу.
«Завдання забезпечувати продовольством євреїв було покладене на ієромонаха Германа Будзінського, — розповідає далі Юрій Скіра. — Він повинен був реалізовувати німецькі продуктові картки, а також знаходити інші шляхи, як прогодувати цих людей. Гроші на їжу для них передавав митрополит Андрей Шептицький: давав їх своєму секретарю о. Володимирові Грицаю, і той розподіляв їх на харчування тих, хто переховувалися у бібліотеці на вулиці Петра Скарги й інших місцях Львова».
Незважаючи на всі труднощі, студитам із монатиря Священномученика Йосафата вдалося реалізувати завдання, поставлене митрополитом Андреєм. Звідти, з монастиря Священномученика Йосафата, Курт Левін розпочав свою мандрівку на Захід, а рабин Давид Кагане — до Ізраїлю, де став головним рабином військово-повітряних сил країни.
Більше на цю тему — в інтерв’ю Юрія Скіри та його монографії «Покликані»:
Департамент інформації УГКЦ
