Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Розслабленого
Він послав своє слово і вилікував їх,
і врятував їх із могили (Пс. 107, 20).
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри —
парафіяни нашого собору,
а також діти нашої Церкви,
які зараз моляться за допомогою цієї живої трансляції
на окупованих територіях і в різних кінцях земної кулі!
Христос воскрес!
Слухаючи читання Божого слова, Святого Євангелія, відчуваємо, як Церква крок за кроком готує нас до свята П’ятдесятниці. Між Пасхою Господньою і святом Зіслання Святого Духа вона переживає час оновлення. Минулої неділі ми чули, як Христос дає мироносицям завдання кликати учнів до джерел. Сьогодні ж починається новий цикл читань Божого слова, у яких постійно звучатиме тема води. Нині йдеться про Овечу купіль у Єрусалимі, наступної неділі почуємо про жінку-самарянку біля колодязя, а відтак — про вмивання сліпородженого.
Це невипадково, адже час руху до П’ятдесятниці в ранній Церкві був періодом Хрещення — прийняття нових членів до Христової спільноти. І Святе Таїнство Хрещення як занурення Отці Церкви пояснювали новим християнам як повернення до джерел: вода символізувала первісний хаос і початки світопорядку, але водночас ставала участю людини в таїнстві смерті й воскресіння самого Христа. Вони наголошували, що не сама вода відроджує людину, народжуючи її з води і Духа, а слово сили Божої та благодаті Святого Духа, промовлене єпископом над цими водами (пор. Св. Кирило Єрусалимський, Катехиза 20, Містагогія 2, 4–6). Подібно було до початку створення: земля була пуста й порожня, і Дух Божий носився над водами (Бут. 1, 2). Але Бог сказав — і все постало.
Сьогодні чуємо про Ісуса Христа, який приходить до Єрусалима, до Овечої купелі, що по-єврейському зветься «Витезда». Євангелист Іван описує дуже промовисту картину; до речі, про неї дізнаємося тільки з його Євангелія. Він каже: «При тій купелі було п’ять притворів, і там лежала сила-силенна хворих, сліпих, калік, які чекали» (5, 2–3). Вони очікували надзвичайного моменту зрушення води невидимим ангелом. Проте, як зауважує святий Августин, цей опис не так розповідає про те, що там було, як загострює увагу на тому, чого там бракувало.
Святий Августин пояснює, що Овеча купіль є образом закону Мойсея, який символізують ті п’ять притворів — п’ять перших книг Святого Писання, але водночас підкреслюється те, чого так бракує. «Витезда» по-єврейському означає «Дім милосердя», однак саме милосердя там було відсутнє, тому весь закон був недієвим. Це яскраво видно в постаті розслабленого, до якого приходить Господь. Іван зазначає, що цей чоловік лежав там 38 років — фактично ціле життя в очікуванні. Коли ж Христос запитує: «Чи ти хочеш бути здоровим?», той говорить саме про те, чого йому бракує: «Не маю людини, яка б мене занурила в ці води, коли настає той надзвичайний момент для зцілення» (пор. Ів. 5, 7).
Той самий Августин тлумачить число «тридцять вісім» як символічне, адже йому бракує двох до повноти числа «сорок», що у Святому Писанні є знаком закону. «Тридцять вісім років був у недузі… число „сорок“ означає закон; бракує двох заповідей — любові до Бога і ближнього» (Коментар на Євангеліє від Івана, 17, 1–9, PL 35, 1536–1540). Цифра «два» має особливе значення, зокрема у книгах Старого Завіту: з другої літери єврейського алфавіту починається Біблія. Навіть більше, у сьогоднішньому Євангелії вона звучить особливо виразно: хворий двічі зустрічається з Христом — спершу лежачи біля купелі, а потім, коли побачив Його серед натовпу. За Августином, ці «дві» — це заповіді любові, на яких ґрунтуються весь закон і пророки: любов до Бога і до ближнього.
Коли хтось сповнює весь старозавітний закон, але йому бракує тих двох заповідей, які дають силу любові до Бога і до ближнього, то залишається немічним, розслабленим. Цікаво, що закон мав на меті виявити гріх, але не давав сили його вилікувати. Тому на початку Євангелія Іван каже: «Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа» (1, 17).
І ось сам Бог стає тим, кого бракувало цьому хворому, — саме тією людиною, якої він не мав. Христос промовляє слово, про яке говорить псалмоспівець Давид: «… Послав своє слово і вилікував їх…» (Пс. 107, 20). Оздоровлює розслабленого не зрушена вода, а цілюще слово, що виходить з Господніх уст. Христос каже промовисту фразу: «Устань, візьми ложе твоє і ходи» (Ів. 5, 8). Саме слово «устань» є моментом зцілення. Водночас Він нібито дає наказ, що робити з відновленим здоров’ям: узяти своє ложе і йти.
У день суботній, коли ніхто не ходив, оздоровлений відразу стає публічною, видимою особою ‒ його всі бачать. Він говорить і свідчить про отриманий дар. Число «два» звершується в його житті: уперше — коли почув слово Христа, вдруге — коли це слово стає дійсністю в його особистому житті.
Святий Августин пояснює, що наказ «узяти своє ложе і йти» означає відповідальність за інших немічних. Як Господь уздоровив і підняв до повноти життя — так потрібно послужити тим, хто є поруч (пор. Коментар на Євангеліє від Івана, 17, 9, PL 35, 1536–1540). Сила любові до Бога і до ближнього становить зміст цього ходіння, свідчення життя кожного охрещеного, який прийняв таїнство Божої сили, — сили, що дає нове життя. Саме на цьому наголошує апостол Павло, коли закликає: «Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гал. 6, 2).
Дорогі брати і сестри, сьогодні, слухаючи це Боже слово, яке стає подією в нашому житті, наша Церква відзначає День хворого. Усі ми потребуємо зцілення, зокрема його потребує Україна в час війни. Ми травмовані, кожен своїми ранами. Можливо, і ми подібні до цього розслабленого, який чекає. Проте зцілення і повнота життя приходять від сили Божої любові. А ця любов у дії — це ніщо інше, як милосердя Бога до людини, яким люди діляться між собою. Сьогодні особливо молитимемося за всіх поранених — тих, кому війна завдала найглибших видимих травм на тілі або невидимих — у душі.
Церква кличе кожного з нас відвідати хворого і стати руками Божого милосердя. Прагнемо через свідчення християнського життя дати відчути, що є людина, яку Господь посилає тому, хто не має нікого поруч. Молімося за наших медичних працівників, а також за тих, хто доглядає за хворими. Знаю, що багато з вас служать їм навіть у власних родинах.
Особливо молімося за тих, хто не має нікого, хто б про нього подбав. Можливо, відвідуючи когось у лікарні, ви бачите сумні очі людини, до якої ніхто не навідується. Станьмо тією людиною, тим Божим посланцем, який принесе силу Божої любові та Його милосердя хворому, особливо в наших обставинах.
Просімо: Ісусе, прийди до нас. Ти — наш Цілитель. Ми можемо мати все, але без любові станемо подібними до того розслабленого, який чекає. Господи, Твоєю десницею зціли рани України, промов до нас Твоє слово: «Устань, візьми ложе твоє і ходи» (Ів. 5, 8). Амінь.
Христос воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
