Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Всіх святих українського народу
Мудрість собі будинок збудувала
і витесала сім стовпів до нього (Прип. 9, 1).
Всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Наші достойні київські парафіяни Патріаршого собору!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у другу неділю після Зіслання Святого Духа, наша Церква святкує свято Всіх святих українського народу. Минулої неділі ми святкували свято Всіх святих — усіх народів, часів, культур і континентів, які принесли плоди святості силою і діянням Святого Духа. Сьогодні ж Церква запрошує нас поглянути на історію святості Божої праведності, присутньої саме в нашому народі, щоб дати нам відчути, а можливо, й почути особливе покликання до святості кожного з нас.
Господь Бог, як завжди, цієї неділі скеровує до нас своє слово. Нинішнє Євангеліє (Мт. 4, 18–23) є словом про покликання. Ми бачимо Ісуса Христа, який, згідно з описом євангелиста Матея, кличе своїх перших учнів.
Першою цікавою прикметою цієї події є місце. Христос кличе перших учнів не в храмі, не в синагозі — там, де зазвичай навчає, а на березі моря. Це місце має особливе духовне значення в історії спілкування Бога з людиною. Берег моря є ніби межею між двома світами. Море — символ хаосу, смерті, людства, яке хвилюється, не маючи певної точки опори. А суша, на якій стоїть Учитель і звідки кличе своїх учнів, є символом істини — воплоченої Отцевої істини в особі Ісуса Христа. Ця воплочена Божа Мудрість кличе до себе своїх учнів.
Друга деталь, на яку завжди звертали увагу Святі Отці: Христос покликає бути Його апостолами, можливо, найбільш непридатних до цього служіння людей. Він звертається до простих рибалок. Ба більше, кличе їх у момент їхньої звичайної, щоденної праці. Їхня робота не належала до інтелектуальних занять, а була спрямована на те, щоб прогодувати сім’ю, дати земну поживу. Саме до цих людей звертається Христос. Святі Отці кажуть, що Господь чинить так, щоб ніхто не подумав, ніби апостоли вловили весь світ людською премудрістю (пор. Кирило Єрусалимський, Коментар на Євангеліє від Івана, кн. ХІІ).
Адже якби Ісус Христос звернувся з покликанням до філософів, мудреців, учених чи книжників того часу, хтось міг би подумати, що вони зробили учнями всі народи силою людської премудрості. Натомість Господь обирає невчених рибалок, яким дасть Божественну Премудрість, недоступну жодному людському розуму.
І третя важлива риса. Христос каже до своїх учнів: «Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Це таємнича фраза. Ми, можливо, до кінця не розуміємо її змісту, але Отці Церкви звертають увагу, що Христос не каже: «Ідіть за Мною — будете ловити людей». Натомість вживає слова: «… Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Святий Августин пояснює, що учнівство передує апостольству (пор. Трактат 7, 17).
Апостоли мали звернутися до всього світу не силою людської мудрості чи примусу. Вони повинні були засяяти перед людьми світлом Божої істини, яка притягує і захоплює. Істина має власну красу й силу, яка не примушує, а визволяє, дарує свободу. Але щоб її проповідувати, треба спочатку стати її учнем. Тому Христос спочатку кличе рибалок бути Його учнями, а потім уже робить апостолами — тими, хто виловлюватиме людей із моря хаосу і смерті та переноситиме їх у простір життя вічного.
Цікаво, що ті слова про покликання перших апостолів сьогодні звернені до нас. Святкуючи пам’ять Всіх святих українського народу, запитаймо себе: чим святість київського християнства є особливою серед інших помісних Церков і народів?
І тут собор Святої Софії в Києві дає нам унікальну відповідь. Думаю, ви відвідували його і бачили напис грецькою мовою довкола славної мозаїки Київської Оранти. Ці слова є посланням до нас від хрестителів України. Старогрецький текст звучить так: «Ὁ Θεὸς ἐν μέσῳ αὐτῆς, καὶ οὐ σαλευθήσεται· βοηθήσει αὐτῇ ὁ Θεὸς τὸ πρὸς πρωί» (Господь Бог посеред неї, вона не похитнеться; Бог допоможе рано-вранці) (пор. Пс. 46, 6). Хто ж ця «вона»? Чому тут ідеться про особу жіночого роду?
Читайте також: Послання Блаженнішого Святослава про ідентичність УГКЦ «Наша Свята Софія»
Відповідь надзвичайно цікава і глибока. Йдеться про особливий дар Святого Духа — Премудрість Божу, Софію Київську, яку носить у собі київське християнство. Ця «вона» — найперше Богородиця, Нерушима Стіна, бо Вона є небесним престолом тієї Премудрості Божої, на якому спочиває Христос — Істина. На землі ж тією, до кого поспішає з допомогою Христос-Бог рано-вранці, є Божий народ. Адже слово «місто» в грецькій мові має жіночий рід.
Тут підкреслюється: престолом Премудрості є не земний володар — цар чи тиран. Носієм Премудрості Божої є Божий народ, до якого Господь приходить з допомогою рано-вранці. Саме ця софійність київського християнства надає особливого обличчя нашій Церкві й українському народові, формує окремий тип благочестя та святості християнської традиції України.
Пригляньмося до кількох її рис. Ми добре знаємо і сьогодні згадуємо наших хрестителів: князя Володимира, княгиню Ольгу, зачинателів монашого життя в Київській Русі Антонія і Теодосія Печерських. Їхньою особливою рисою було те, що вони носили в собі Божий дар і все, що бачили довкола, співвідносили: зовнішнє — із внутрішнім. Вони не потребували нічого зайвого. Дар Київської Софії спочивав у їхньому серці. За взірцем внутрішньої матриці вони перетворювали дійсність навколо себе. Тому ця софійність лягла в основу нашого духовного й суспільного буття, виявилася в різних формах християнського подвижництва та стала підвалиною народної самобутності.
Саме тому київські князі приходили до Антонія і Теодосія Печерських шукати мудрості, а не навпаки. Софія Київська, яка спочиває в серці спадкоємців київського християнства, є тим внутрішнім євангельським блаженством, про яке сказано: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5, 3). Дар Божої Премудрості робить їх блаженними, голодними і спраглими справедливості, бо лише вона може їх наситити (пор. Мт. 5, 6).
Ця софійність київського християнства особливо виявилася в місійній діяльності та зробила Київську Церкву колискою християнської цивілізації у Східній Європі. Тут добре засвоїли апостольське правило: учнівство передує апостольству. Наші батьки у вірі розуміли: щоб бути Христовим учнем, замало лише засісти за книжну науку. Дорога учнівства є шляхом християнського втаємничення через Святі Таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії.
У Хрещенні ми занурюємося в таїнство Пасхи Господньої, у Миропомазанні отримуємо дар Софії Київської як печать дару Святого Духа, а в Євхаристії причащаємося вічного життя. Про завершення дороги Христового учнівства святий Іриней говорив так: «Як земний хліб, після того як над ним відбулося призивання Бога, вже більше не є звичайним хлібом, але Євхаристією, що поєднує земну дійсність із небесною, так само й наші тіла, приймаючи Євхаристію, не є більше підвладні тлінню, а мають надію на воскресіння» (Проти єресей 4, 18).
Ось чому Таїнство Причастя є центральним сюжетом запрестольної мозаїки собору Святої Софії в Києві, а нетлінні мощі києво-печерських святих слугують свідченням слів святого Іринея про непідвладність тлінню тих, хто носить у собі надію на воскресіння. Саме це проповідували і несли в собі київські місіонери, які ще двісті років після Хрещення Києва у водах Дніпра гинули мученицькою смертю на північних просторах Київської держави, несучи цим народам світло Христового Євангелія.
Варто зауважити, що в усі часи духовного поневолення України саме ця матриця Софії Київської творила ідентичність, окремішність і національну ідею нашого народу. Вона була фундаментом нашого церковного, суспільного, державного та культурного будівництва.
Ми добре знаємо: прийшли духовні колонізатори, які забрали в нас храм Святої Софії, але вони не мали дару Софії Київської. Вони хотіли підмінити справжню християнську покору раболіпством і сервілізмом перед могутніми світу цього. Проте носії Софії Київської, цієї Божої Премудрості, завжди були людьми, які ніколи не сприймали сліпої сили як вияву істини, натомість відчували в цій Премудрості власну гідність і прагнули свободи.
Ця окремішність, це особливе обличчя київського християнства мало велике значення далеко поза межами Києва й української землі та прославило Володимирове християнство на весь світ. Згадаймо лише дві постаті, пов’язані із софійністю нашого благочестя.
Згадаймо блаженну Едіґну, доньку Анни Київської, яка жила як пустельниця в містечку Пух біля Мюнхена, у Баварії, і своєю святістю поєднала три народи: український, французький і німецький. Інша постать — король Олаф, просвітитель Норвегії. Після втрати престолу близько 1028–1029 років він прибув до двору Ярослава Мудрого. Саги та дослідження сучасних істориків повідомляють, що Олаф перебував у Русі перед своєю спробою повернути норвезький престол у 1030 році. Норвегія згадуватиме його, святкуючи тисячоліття його блаженної кончини, упродовж найближчих років.
Навіть більше, софійна матриця київського християнства завжди допомагала нашому народові не загубитися навіть у розсіянні. Наш великий попередник, праведний ісповідник віри патріарх Йосиф Сліпий, збудував у Римі собор Святої Софії, заснував Український католицький університет і написав безсмертні слова: «Істина і любов до науки собирає в розсіянні сущих».
Ті, хто носить у собі дар цієї Божественної Премудрості — Софії Київської, впізнають одне одного за особливими маркерами нашої національної та культурної самобутності й гуртуються навіть тоді, коли доля розпорошує їх по світу. Це покликання — бути учнями Христовими, звернене, як уже було згадано на початку проповіді, до кожного з нас. Ми покликані не просто святкувати пам’ять минулих подвижників, світочів християнського життя України, а бути їхніми продовжувачами.
Сьогодні на нас сповнюється предвічна Премудрість, яка «собі будинок збудувала» тут, на святих Київських горах, «і витесала сім стовпів до нього» (Прип. 9, 1). Живими каменями цієї будови, того храму Мудрості покликані бути ми з вами.
Ми нині просимо: всі святі українського народу, хоч би де ви звершували свій подвиг — в Україні чи в далеких сибірських концтаборах, на засланні чи в розпорошенні по всьому світу, моліться за Київську Церкву й український народ. Моліться, щоб Господь Бог сповнив в історії сучасної України слова Нерушимої Стіни й прийшов до нас із допомогою раннього ранку. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
