Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю після Різдва та у свято Собору Пресвятої Богородиці
Син Божий не просто народжується у людському тілі як Син Божий: Він бере на себе весь трагізм історії людини, позначеної гріхом, терпінням, вигнанням і смертю.
Всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Сьогодні, у цей другий день великого свята Різдва Христового, що збігається з неділею після Різдва, євангелист Матей малює нам жахливі речі, які стаються вслід за народженням Христа-Спасителя, відвідинами пастирів і поклоніння мудреців, — малює їх із гіркотою. Не всі поклонилися народженому Господеві — цар Ірод задумав Його вбити. У наш час також нерідко трапляється, що люди, зокрема ті, що є при владі, оцінюють певні події чи навіть інших людей за тим, чи вони допомагають або заважають осягнути їм якусь приземлену політичну мету. І ось Ірод вважає, що народження Ісуса Христа є небезпекою для нього і його царства, тому йде на вбивство маленьких дітей. Тож за цілі могутніх світу цього платять своєю кров’ю найслабші, найменші. Євангелист Матей говорить нині про плач Рахилі над своїми дітьми. Син Божий не просто народжується у людському тілі як Син Божий: Він бере на себе весь трагізм історії людини, позначеної гріхом, терпінням, вигнанням і смертю.
Однак поза представленням драматичних історичних фактів, Матей пояснює їх у світлі Божого слова (на мою думку, це приклад, як нам варто переживати трагічні моменти сьогодення). Супроводжуючи опис подій глибокими коментарями із пророків, автор начебто підкреслює, що Ісус Христос, цей новонароджений Спаситель, Месія, довгоочікуваний паросток із пня Єссея, бере на себе історію старозавітного Ізраїлю, особисто переживає найболючіші її моменти.
Про кого говорить пророк: «З Єгипту Я покличу Мого Сина»? Йдеться про ізраїльський народ, якого Господь Бог покликав із єгипетського рабства, про тих, що увійшли в це рабство як плем’я, а вийшли як народ. Той момент усиновлення Божого народу стався в пустелі на горі Синай, коли Господь Бог уклав із ним Завіт, вибравши його серед інших. А сьогодні єдинородний Син Божий знову змушений за голосом ангела з Марією і Йосифом втікати до Єгипту, захищаючись від убивчої руки Ірода.
Говорячи про плач, Матей сьогодні цитує нам пророка Єремію. Коли плакала Рахиль, коли в Рамі було чути гірке ридання? Це було в часи вавилонської навали, знищення Ізраїльського царства, дому Давида, масової депортації ізраїльтян на чужину. А сьогодні Син Божий стає дитиною Рахилі, яка бере на себе плач того народу і переживає його особисто. Усі ці події старозавітної історії спасіння стають зрозумілими, набирають свого змісту в особі Ісуса Христа.
Після всіх цих подорожей, утеч Пресвята родина приходить до Назарету і оселяється там, щоб збулося слово, сказане пророками, що Назорей назветься. Слово «назорей» глибоке, багатозначне. Воно вказує не лише на мешканця міста Назарету, а й означає «богопосвячений». Назорей — це той, чиє життя є втіленням Божого задуму для благословення, спасіння свого народу. Над розп’ятим Христом Пилат помістить надпис «Ісус Назарянин — Цар Юдейський». Отож історія Дитятка Ісуса і Пресвятої родини є здійсненням, повторенням історії спасіння Старого Заповіту, проте вона надає їй нового змісту та є її продовженням.
Цієї неділі ми святкуємо день Собору Пресвятої Богородиці. Звертаємо увагу на постать Пречистої Діви Марії, яка дала світові Божого Сина і через яку Бог став людиною, узяв на себе людську природу, щоб її оновити, і яка сталася посередницею оновлення водночас людської історії. Крім того, ми вшановуємо пам’ять ще трьох осіб — пророка Давида, Йосифа Обручника і Якова, брата Господнього по плоті, першого єпископа Єрусалиму. Поруч із Пречистою Дівою Марією ті три чоловіки позначають ритми часу людини: минуле, сучасне й майбутнє. Через народження Ісуса Христа здійснюються Божі обіцянки, дані Давидові — минулий час віднаходить свій зміст у повноті в Різдві. Йосиф Обручник, який чуває над життям Дитятка, є уособленням сучасності. А Яків, брат Господній, як перший єпископ Єрусалиму, показує майбутнє, те, що з моменту народження в людському тілі Божого Сина починається історія нового Ізраїлю, Церкви Христової, що є Його Містичним тілом. І таким чином Різдво Христове стає в центрі історії всього людства. В особі новонародженого Спасителя зустрічається теперішнє, минуле і майбутнє.
Отримуючи світло Божого слова, щоб зрозуміти глибокий зміст священної історії, ми вдивляємося в історію спасіння нашого народу. Слухаючи про царя, який вбиває дітей, про Пресвяту родину, яка змушена була покинути домівку і прожити долю біженців, емігрантів, бачимо, що сьогодні Ісус Христос особисто переживає історію спасіння багатостраждального народу України, яка [історія] сьогодні народжується в тілі нашого народу для того, щоб надати їй якогось глибшого, внутрішнього змісту і дати нам відчуття, що «з нами Бог», як ми співали у святі Різдва. Він із нами не тільки у хвилини радості, а й тоді, коли Україна плаче, так само, як Рахиль. Бог сьогодні начебто ототожнює її дітей із синами і доньками України, яких немає, тому що вони віддали життя за Батьківщину. Він стає одним із нас. Та водночас Він нам показує, що наш багатостраждальний народ є дивним Божим Назореєм, який має свою місію, і вже сьогодні закликає нас думати про Україну після перемоги.
Якою буде Україна після перемоги? Що каже нам на цю тему світло Христового Різдва? Під час війни ми слушно молимося за наше військо, підтримуємо його. Набув популярності вислів, що вся Україна сьогодні є або на фронті, або для фронту. Хоча ми віримо в єдиного Бога, проте кажемо, що віримо у Збройні сили України, бо розуміємо, що від них сьогодні залежить наше життя, так само як від Йосифа залежало життя Дитятка. Попереджений ангелом уночі, він мусив встати, взяти Дитятко та Його матір і рятувати їх.
Цей день Собору Пресвятої Богородиці ми в народі ще називаємо святом Пресвятої родини. Ми вітаємо нині наших сестер Пресвятої родини. Богопосвячені особи, як той євангельський Назорей, є рушієм нової історії спасіння, яку Господь Бог чинить через свою Церкву. Та, святкуючи день Пресвятої родини, ми не можемо не вдивлятися в обличчя української родини, яка тепер зранена, розділена. Слухаючи історію про Ірода-вбивцю, про втечу Пресвятої родини до Єгипту, бачимо історію мільйонів українців, які були змушені покинути свої домівки і тікати в різні частини Європи та земної кулі.
Ми просимо: Господи, одного дня пошли і до них ангела, скажи, хай і вони візьмуть своїх дітей, матерів і повертаються на рідну землю. Хочемо, щоб саме такою була Україна після війни.
Проте є і якийсь глибший сенс, що його сьогодні нам хоче сказати Боже слово. Як ми сьогодні в переносному значенні кажемо: «Вірю у Збройні сили України», бо від них залежить наше життя, так після закінчення війни ми всі, як народ, маємо сказати: «Вірю в українську сім’ю». Родина, як вірний, плідний і нерозривний союз чоловіка та жінки, благословенний у Таїнстві Подружжя і відкритий до народження дітей, — це місце, у якому буде народжуватися нова Україна силою та благодаттю Святого Духа і того Назорея, що про нього ми чуємо у Христовому Євангелії. Як важливо, щоб усі ті, що сьогодні думають про Україну після війни, розуміли, що головним пунктом у «плані Маршала» із відбудови нашої країни має бути святість української родини та повага до неї! Без цього не станеться справжнього відновлення. Це той Яків, який до нас промовляє про майбутнє як перший єпископ Єрусалиму. І ми, як Церква, повинні подбати, щоб підтримати українську родину, зцілити її рани, щоб наші молоді дівчата й хлопці не боялися подружнього життя, щоб довірилися ідеї нової України і мали відвагу народжувати дітей в Україні, тут їх виховувати, тут їм передавати віру в Бога, тут будувати майбутнє рідного народу і своєї Церкви.
Нехай новонароджений Спаситель силою свого різдвяного світла допоможе нам у цьому. А Пречиста Діва Марія, Мати Божа, буде заступницею і покровителькою разом зі святим Йосифом української родини. Амінь.
Христос народився!
+ СВЯТОСЛАВ
