Проповідь Блаженнішого Святослава у 18-ту неділю після Зіслання Святого Духа
Дорогою велінь Твоїх поспішатиму, бо Ти пошириш моє серце (Пс. 119, 32).
Преосвященніший владико-митрополите!
Високопреподобні отці!
Преподобний отче настоятелю, преподобні отці та брати цієї славної спільноти
Чину братів менших святого Франциска Ассізького!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Всесвітліші та всечесні отці!
Достойні представники органів державної влади Тернопільщини різного рівня!
Достойні панове: голово обласної військово-цивільної адміністрації
та міський голово!
Дорога наша молоде, яка сьогодні так численно зібралася в цьому святому храмі!
Моє слово особливо скероване до спільноти «Українська молодь ‒ Христові».
Дорогі діти, достойні парафіяни цієї найбільшої парафії міста Тернополя!
Дорогі гості!
Любі сини і доньки нашої Церкви в різних куточках України і світу, зокрема ті,
що за допомогою цієї живої трансляції моляться разом із нами там, де чути обстріли та вибухи російських бомб, а також на тимчасово окупованих територіях!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Для мене сьогодні — особливий привілей творити простір єдності нашої Церкви і нашого народу. Із зраненого Києва ми прибули до улюбленого Богом Тернополя, щоб разом молитися і дякувати Господеві за Його присутність між нами.
Наш Київ сьогодні тяжко потерпає. Цього ранку росіяни вкотре атакували Північний міст — саме тоді, коли люди й автомобілі рухалися з лівого берега на правий. Але ми живі. Україна стоїть, бореться і молиться. І нині для мене справді особливий привілей — бути разом із Христом у човні Його Церкви.
Саме про це — про присутність Господа в човні людського життя — сьогодні звіщає нам Святе Євангеліє. Думаю, що ви не раз чули цю євангельську історію: Ісус Христос проповідує великій кількості людей і, щоб Його було краще чути, сідає в човен Петра (пор. Лк. 5, 1–3). Цікаво, що Він сідає в човен не для того, щоб ловити рибу, а щоб звіщати Боже слово, «ловити» людські серця.
Закінчивши свою проповідь, Христос каже до Петра: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву» (Лк. 5, 4). Увесь досвід рибалки, усі знання і вміння ловити рибу, мабуть, підказували чоловікові зовсім інше. Він відповідає: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали…» (Лк. 5, 5). Петро добре знає, коли риба шукає поживи, коли настає час ловитви, де потрібно закидати сіті. Та, попри весь свій досвід, каже: «… На Твоє слово закину сіті» (Лк. 5, 5).
І тоді стається щось дивне. Те, чого не могла осягнути людська сила, чого не дали ані рибальська мудрість, ані досвід, стає можливим завдяки силі Божої присутності та Його слова. Стільки риби потрапило в сіті Петра, що вони почали рватися. Він кличе на допомогу своїх друзів, і ті припливають до нього. Риби набрали стільки, що човни почали потопати (пор. Лк. 5, 6–7). Петро раптом усвідомлює, що в його човні перебуває не людина, а живий Бог, і каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк. 5, 8).
Спробуймо поглянути на всю цю історію очима духовного бачення святого Кирила Олександрійського. Він каже, що Христос сів у човен Петра для того, щоб ловити не рибу, а самого Петра (пор. Коментарі до Євангелія від Луки, Гомілія XII, на Лк. 5, 2–4, PG 72, 552 D—553 B). Коли хтось є важливою людиною, посідає вагоме місце в суспільстві, то ми говоримо про нього: «О, це велика риба».
Христос, кажучи Петрові: «Відчали на глибінь», насправді закликає його вирушити в глибінь власного серця, пізнати глибину власної особи. Коли ж говорить закинути сіті, то йдеться про те, щоб зазирнути не лише в морську глибину, а й у глибину власного життя, досвіду, уміння, розуміння дійсності. І коли в Петра все збунтувалося, бо його життєвий досвід підказував, що те, чого Вчитель від нього вимагає, неможливе, з ним самим сталося щось особливе.
Сталося те, про що пророкував пророк Давид: «Дорогою Твоїх велінь поспішатиму, бо Ти пошириш моє серце» (Пс. 119, 32). Христос розширює серце Петра! Він не заперечує його досвіду, не каже йому, що його знання мистецтва ловити рибу не мають цінності. Ні. Він немовби говорить: «Твій досвід не є остаточним, не є кінцевим. Я розширю твоє бачення: ти пізнаєш щось нове для себе і станеш кимось іншим». У той момент, коли Петро зрозумів, що Христос розширює його серце, він каже: «Я грішна людина». Він усвідомлює, що його серце є надто вузьким, щоб умістити велич Бога, який увійшов у його човен. А тоді Христос промовляє до нього: «Не бійся, віднині людей будеш ловити» (Лк. 5, 10).
Вислів «ловити людей» є особливим. Для означення ловитви риби Христос уживає один термін, а коли доручає Петрові нове апостольське завдання — уживає слово «ζωγρέω» («zōgreō»), яке дослівно означає «будеш ловити людей для життя» («ἀπὸ τοῦ νῦν ἀνθρώπους ἔσῃ ζωγρῶν»). Сьогодні ми сказали б: ти будеш виходити на поле бою і рятувати, виносити поранених гріхом, щоб вони вижили. Віднині ти будеш виривати людей з лабетів смерті для життя! Христос змінює сам зміст Петрової риболовлі. Рибалка ловить рибу для смерті, натомість апостол ловитиме людей для життя. Ловити людину для життя — це дати їй шанс на нове життя, — життя іншої якості, нової сили. Будучи рибалкою, Петро отримує нове завдання і нову місію: Христос сьогодні «уловив» його, а він буде здатний вирвати людей із лабетів смерті й ловити їх для життя — усіх тих, до кого Господь його пошле.
Христос зловив сьогодні надмір риби: Він покликав своїх перших апостолів! Бо всі, хто це бачив, — Яків та Іван, сини Заведея, — зробили те саме: «Вони кинули все і пішли за Ним» (пор. Лк. 5, 11).
«Дорогою велінь Твоїх поспішатиму, бо Ти пошириш моє серце» (Пс. 119, 32). Ця історія про дивну ловитву — історія про кожного з нас. Бо кожен із нас має свій човен, свій життєвий досвід, своє розуміння дійсності, у якій живе. Часто буває, що наш досвід стає досвідом невдачі, як це було з Петром: цілу ніч ловили, а нічого в сіті не потрапило… Коли наш досвід є досвідом втрати, болю, він начебто звужує наші горизонти. І коли до нас промовляє той, хто не має того самого знання і досвіду, що й ми, то ми деколи можемо не сприйняти його серйозно і відкинути його слова.
Особливо гостро це виявляється під час війни, коли різний досвід пережитого болю може навіть породжувати нові напруги й поділи в суспільстві. Той, хто пережив біль війни, має бойовий досвід, дивлячись на цивільну людину, каже: «Ти мене не розумієш». Той, хто пережив втрати, слухаючи іншого, який не мав того самого трагічного досвіду, каже: «Ти не знаєш, що я пережив».
Усім нам сьогодні Христос говорить: «Я є у твоєму човні, у твоєму досвіді — навіть у болю, невдачі, втраті. Я є з тобою, щоб розширити твоє серце». Це означає, що досвід втрати не є остаточним, таким, що вичерпує всю дійсність людського життя. Випливи знову на глибінь!
Господь розширює наше серце, щоб ми відкрилися досвіду нового дару і нового життя. Він не каже нам, що все те, що ми тепер переживаємо, є неважливим. Ні. Він каже: «Біль і смерть, навіть війна, не матимуть останнього слова у твоєму життєвому досвіді. Я сьогодні хочу прийти, щоб уловити твоє серце і відкрити його для повноти нового життя, розширити його для нового і великого. Я хочу уловити тебе для життя!».
Якщо ми зробимо те саме, що й Петро, сказавши: «На Твоє слово закину сіті», то й з нами сьогодні станеться те, що сталося з ним (Лк. 5, 5). Христос каже мені й тобі: «Відчали на глибінь і закинь сіті». Це означає: «Ану, спробуй ще раз. Не вийшло? Ти переживаєш розчарування, біль утрати, думаєш, що все скінчилося? Спробуй зі Мною знову — і Я уловлю тебе для життя! Віднині ти будеш ловцем людей, бо розповідатимеш іншим те, що Бог зробив і з тобою!».
Божа сила сьогодні перебуває разом із нами, щоб розширити наше серце. Нам лише потрібно довіритися Йому і зробити те саме, що Його перші учні: залишити все й вийти за Христом за межі власних можливостей, власної гріховності і навіть власного болю та страждання. Саме це Він промовляє до нас через Петрове «не бійся» (Лк. 5, 10)! Поглиблюй своє бачення дійсності, щоб пізнати себе і світ із ширшої — Божої — перспективи, спираючись на Його слово та силу. І що нам потрібно зробити? Пуститися в дорогу за Христом. «Дорогою велінь Твоїх поспішатиму, бо Ти пошириш моє серце» (Пс. 119, 32).
Усе те, що чуємо сьогодні в Євангелії, уже колись відбувалося в історії Церкви. Цього дня Вселенська Церква святкує особливу подію: ми спогадуємо 800 років від дня відходу у вічність великого святого — Франциска Ассізького. Христос увійшов у човен його життя та юнацького досвіду в особливий момент. Франциск належав до так званої золотої молоді, був сином багатого купця великого міста і міг стати дуже успішною людиною. Але одного разу почув слова: «Не беріть нічого з собою в дорогу, проповідуйте, що Царство Небесне близько» (пор. Мт. 10, 7–10).
Ці слова він сприйняв як наказ, звернений до нього, подібний до того, який Христос дав Петрові: «Закидайте сіті ще раз». Франциск залишив усе. Мабуть, ви знаєте про той публічний момент, коли він навіть зняв із себе одяг і повернув батькові. Тоді єпископ був змушений прикрити наготу Франциска своєю мантією. Відтоді Христос повів його дорогами, якими він ніколи не думав, що піде. Господь розширив серце Франциска і зробив його не тільки новітнім проповідником Божого слова в Європі, яка переживала колосальні суспільні зміни, а й своїм знаряддям, через яке відбудував Христову Церкву.
Як відомо, у XIII столітті Європа переживала особливий період: виникали й розвивалися міста. Від континенту полів і замків європейська культура переходила до громадських та професійних спільнот міщан, купців і цехів. Саме до цих міст Франциск пішов із братами меншими як жебручий монах проповідувати близькість Небесного Царства та закликати повернутися до радикального євангельського життя.
Монашество вже не творило якоїсь паралельної до міста спільноти, а йшло з проповіддю безпосередньо до людей, передусім — до самого Ассізі. Цікаво, що коли ті жебручі монахи просили милостиню, а люди казали їм: «Ми такі бідні, не маємо що вам дати», Франциск відповідав: «Дайте мені камінь». Так вони збирали каміння, з якого відбудували церкву Святого Дем’яна, що й донині стоїть у цьому славному місці.
Святий Франциск зі своїми братами витворив нову духовну культуру середньовічної Європи, надав нового імпульсу християнському життю в нових умовах і в час становлення нової культури.
Вітаю наших отців францисканців, які створили східну гілку цього славного чину і плідно служать у нашій Церкві. Дозвольте, дорогі отці, привітати вас із цим святом і подякувати вам за служіння, адже Франциск зробив те, про що ми чули в сьогоднішньому Євангелії, живим і діяльним у Церкві й серед нас. Його гаслом було «Sequi vestigia Christi» ‒ «Іди слідами Христа». Дякую вам, що ви прийшли слідами Христа до Тернополя. Бо, видно, сюди прийшов Господь ‒ і сюди Франциск вас привів.
Особливо хочу подякувати отцям францисканцям візантійської провінції та східного обряду за служіння у Святій землі. Знаємо, що святий Франциск ішов дорогами Христа аж до Єрусалима, до святих місць, пов’язаних зі стражданням та воскресінням Господа. Саме францисканці отримали від мусульманського правителя право бути хранителями — кустодіями Святої землі. Так сталося, що сьогодні саме францисканці душпастирюють серед української громади в Ізраїлі. Дякую вам, дорогі отці, за це служіння. Але дуже прошу вас: не полишайте цієї місії. Так потрібна ваша присутність серед нашого народу там, у Святій землі, яка також потерпає від війни.
Господи, дякуємо Тобі, що Ти є з нами в човні дітей України! Дякуємо, що Ти розширюєш наше серце, робиш його здатним прийняти різний досвід — і радісний, і болючий. Просимо Тебе: допоможи нам знову і знову закидати наші сіті. Бо знаємо, що успіх і перемога України залежать не від людської сили та мудрості. Так само і ця чудесна ловитва, про яку чуємо в Євангелії, стала можливою не завдяки людській, а завдяки Твоїй силі, якою Ти наповнюєш тих, чиє серце розширюєш.
Віримо, що перемога України стане перемогою Божою над ницістю і хтивістю людини, яка готова вбивати. Божий мир стане перемогою Бога над війною в Україні. Просимо Тебе, Господи, допоможи нам знову закинути сіті. На Твоє слово ми продовжуємо цю борню за життя.
Святий Франциску Ассізький, ти вчиш нас, що мир і добро завжди мають останнє слово в досвіді людського життя. Допоможи нам, християнам третього тисячоліття, іти слідами Христа. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
