Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Воздвиження чесного і животворного Хреста
Слухаючи євангельське читання про суд над Спасителем, про цей діалог між Христом і Пилатом, про Його розп’яття на хресті, бачимо, що Хрест Господній не лише поєднує два вектори нашого матеріального простору, вертикальний і горизонтальний, а стає пунктом, у якому начебто дотикаються між собою протилежності, ба більше, вони починають мінятися місцями.
і святе воскресіння Твоє славимо!
Преподобні та всечесні отці!
Дорогі брати і сестри, які разом із нами моляться за допомогою «Живого телебачення»!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі наші парафіяни!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує особливе, глибоке свято, яке належить до найбільших свят християнського літургійного року, — Всесвітнє воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього. Якщо ми заглибимося у зміст цього свята, якщо дамо захопити себе всім тим дійствам, які відбуваються в духовному житті Церкви цього дня, то побачимо, що воно відрізняється від усіх інших празників, передусім тому, що Церква наказує переживати його дотримуючись посту.
Приймаючи у своє серце глибину події, яку святкуємо, ми пізнаємо одну істину. Це свято дає нам можливість стати причасниками тієї миті, коли Христос помер на хресті, і Хрест Господній, який Церква виставляє нам сьогодні для вшанування, через розп’ятого на ньому Життєдавця назавжди перетворився з мертвої деревини, яка була інструментом заподіяння смерті, на живоносне дерево, яке дає життя. Розп’яття Спасителя на хресті не просто надало іншого значення цьому найголовнішому християнському символу: з того живоносного дерева починає поширюватися на весь світ нова життєдайна сила, яка починає все перетворювати і оновлювати. Та зміна, яка сталася із Хрестом Господнім, починає змінювати всесвіт.
Слухаючи сьогоднішнє євангельське читання про суд над Спасителем, про цей діалог між Христом і Пилатом, про Його розп’яття на хресті, бачимо, що Хрест Господній не лише поєднує два вектори нашого матеріального простору, вертикальний і горизонтальний, а стає пунктом, у якому начебто дотикаються між собою протилежності, ба більше, вони починають мінятися місцями.
Зауважимо, Пилат каже до Христа: «Зо мною не розмовляєш… чи не знаєш, що в мене влада відпустити Тебе і влада розіп’ясти Тебе?» (Ів. 19, 10). А Христос йому відповідає: «Не мав би ти надо Мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори» (Ів. 19, 11). Пилат не розумів, що він говорить із Джерелом кожної влади, зокрема й власної. Ті, що розпинали Христа, думали, що вбивають людину, а натрапили на Бога. Римський намісник думав, що наказує здійснити смертний вирок над безправною людиною, яка є в руках всемогутньої окупаційної влади, а сталося так, що натрапив на Джерело всіх законів і кожної влади, як на небі, так і на землі, на Царя слави, у руках якого лежить доля всесвіту.
Юдеї, які просили розіп’яти Христа, казали, що в них немає царя, окрім кесаря, бо сподівалися, що римська влада помилує їхнє місто. У синедріоні вони твердили: краще, щоб один помер за народ, аніж мають прийти римляни і знищити все місто. А сталося цілком навпаки.
Хрест Господній є моментом, коли протилежності не тільки поєднуються, а й міняються місцями. Про цей надзвичайний вияв слави Божої співала Пресвята Богородиця ще коли відвідувала Єлизавету після Благовіщення: «Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних; наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк. 1, 52–53). Саме тим моментом, хвилиною всесвітнього перетворення і є чесний і животворний Хрест Господній. Вшановуючи сьогодні на ньому нашого розп’ятого Спасителя, ми маємо можливість увійти в динаміку тієї великої зміни, навіть більше — стати причасниками Христової перемоги, бо хрест стає символом перемоги.
Щось подібне про історію нашої планети Земля говорять сьогодні нам ті, що вивчають явища палеомагнетизму. Кажуть, що внаслідок рухів земної кори та процесів у її мантії та ядрі полюси Землі часом міняються місцями. Остання така подія була приблизно 780 тисяч років тому, що мало глобальні наслідки. Ми бачимо, що щось подібне є внутрішнім духовним законом життя людини, людського світу і всесвіту. А тим моментом, у який це стається, є чесний і животворний Хрест Господній як знак змін та перемоги.
Про цю перемогу Господь Бог сповістив римському імператору Костянтинові, і тоді починається другий етап — момент видимого, всесвітнього вияву невидимої зміни. Бо все сказане у Святому Євангелії, що ми досі чули, стосується невидимої, внутрішньої дійсності, у якій живе людина і світ, спілкуючись зі своїм Богом, Спасителем і Творцем. Але подія, яка безпосередньо започаткувала сьогоднішнє свято, є видимим проявом того внутрішнього перетворення.
Костянтин став імператором завдяки Хресту, знакові перемоги, що його він побачив біля Мільвійського мосту, коли готувався до битви за Рим зі своїм опонентом Максенцієм. Він не розумів, що це за знак, хоча почув, що ним переможе. Не знав також, звідки він узявся, однак після перемоги почав цим цікавитися. У першій половині IV ст. Костянтин послав свою матір до Єрусалиму віднайти той знак, силою якого він переміг і отримав владу, що про неї говорив Христос перед своїм розп’яттям Пилатові, який Його засуджував на смерть.
Куди ж приїжджає Єлена? Єрусалиму як такого не існувало. Римляни у 130-х роках, після закінчення юдейських воєн, зруйнували його, перетворивши на поганське місто — Єлія Капітоліна, а на тому місті, де була гора Голгофа, де було місце поховання нашого Спасителя, де у глибинах землі був схований животворних Хрест Господній, стояв поганський храм Венери. Єлена приїжджає до того міста, повертає йому ім’я, коріння, нищить поганські храми, і з глибини того Божого града, де помер і воскрес наш Спаситель, з’являється християнський Єрусалим. Вона руйнує храм Венери і там на тому місці, яке пам’ятали ранні християни, віднаходить Хрест Господній.
Ми сьогодні можемо собі уявити, що відбувалося в серці свідків тієї події! Імператор, який знищив Єрусалим, тепер наказує його віднайти. Для нього Хрест був знаком приниження, цілковитої заглади підкореного народу, найбільшої поразки, а тепер він шукає за Хрестом як за знаком перемоги! Жінка — мати імператора — руйнує храм Венери, шукає і виносить із лона землі це живоносне древо, і весь народ бачить, як із земних глибин перед очима всього люду підноситься у славі чесний і животворний Хрест Господній.
Цей обряд ми здійснюємо сьогодні в наших храмах. Цікаво, що коли архиєрей підносив хресне древо високо вгору, народ, споглядаючи його, починав спонтанно співати: «Господи, помилуй!». Це молитва, яку ми сьогодні співаємо на кожній Літургії багато разів. Але колись Господом, помилування якого всі чекали, був римський імператор. Це до нього казали «Господи, господине, помилуй!» (грецькою «Кіріє, елейсон!»). А сьогодні імператорська влада сама починає схилятися перед розп’ятим Христом-Спасителем і співати «Господи, помилуй»! Щоб визнати лише Ісуса розп’ятого Господом, покоління християн віддавали життя. Цієї миті здійснюються слова апостола Павла, який зберіг для нас слова ранньохристиянського церковного гімну, що каже: «Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2, 9–11).
Ця подія Воздвиження чесного і животворного Хреста є моментом, коли протилежності, полюси міняються місцями. Те, що колись були принижене, заховане, запечатане, навіть римською державною релігією, сьогодні проявляється і возноситься перед очима всього світу. Тому це свято є Всесвітнім воздвиженням Хреста Господнього. Навіть більше, цієї миті стається зміна полюсів тогочасного суспільства і започатковується новий період в історії цілого греко-римського світу. Бо до цього християнство було релігією низів та силою, мудрістю стражденних і принижених, а тепер мудрість Хреста починає пронизувати і перемінювати його еліти, входить у філософію і культуру, мистецтво і римське право. Дивні речі! Так стають дійсністю людей різних культур і народів слова апостола Павла, які ми чули сьогодні в читанні Апостола: «Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого — ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, — чи юдеїв, чи греків, — Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо, нібито немудре Боже — мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1, 22–24).
Дорогі в Христі! Тим моментом, коли подібна зміна відбувається із нами, є наше вшанування чесного і животворного Хреста Господнього. Ми вшановуємо його, коли чинимо доземні поклони: поклоняємося аж до землі, співаючи: «Хресту Твоєму поклоняємось, Христе», а тоді встаємо і маємо можливість мати доступ до джерела життя, продовжуючи: «І святе воскресіння Твоє оспівуємо і славимо». Учителі Церкви кажуть, людина не є ніколи такою великою, як тоді, коли поклоняється Розп’ятому.
Ця подія всесвітнього Воздвиження, всесвітньої зміни полюсів духовного, суспільного, вселенського життя людини в Богом створеному світі по-особливому відчувається сьогодні, під час війни, у Києві. Ми знаємо стародавнє церковне передання, що Андрей Первозваний, той апостол, який уперше приніс на святі Київські гори Христову Благовість, був поставив на них Хрест Господній. Передання каже, що він передбачив, що на цих горах засяє велика слава Божа.
Зазвичай, наша духовна історія пояснює, що, мабуть, він передбачив часи Володимира Великого, коли християнство стане славою Київських гір. Але, властиво, що бачив Андрей Первозваний? Ми не знаємо цього напевне, але духовна інтуїція Церкви вказує нам на пророцтво ще одного Андрея — праведного митрополита Шептицького, який перед смертю передбачив, що нашу Церкву чекають жорстокі переслідування, її знищення, але потім вона засяє у своїй славі на весь світ.
Я думаю, що це пророцтво Андрея Первозваного і Андрея Шептицького проводить глибоку лінію для нашого сьогодення, для нас, українців, що святкують у Києві, у цьому княжому другому Єрусалимі, це свято під час війни. Та слава, яка нині виходить у Києві з чесного і животворного Хреста на всю Україну, є чимось, чого ми ще до кінця не зрозуміли, але що зворушує нас до глибини душі. Бо сьогодні Україна розуміє, що саме Хрест Господній є її знаком перемоги над ворогом. Ворог веде проти нас колоніальну війну. А ми сьогодні з Києва кажемо, що це, мабуть, остання в історії людства колоніальна війна в Європі. Нас хочуть стерти з лиця землі, заперечують наше право на існування як народу так само, як колись римляни хотіли стерти саму згадку про Єрусалим.
Але саме сила чесного і животворного Хреста буде перемогою України, тим моментом, коли принижений стане вивищеним, коли Господь могутніх скине з престолів, а підніме вгору смиренних. Тому так важливо сьогодні для нас тут, на Київських горах, стати в перспективу споглядання слави Господньої воздвиженого перед нашими очима Хреста Господнього, тієї слави, яку бачив Андрей Первозваний і наш великий митрополит Андрей Шептицький, і не боятися йти вперед, до тієї слави в нашій всенародній борні.
І так по-особливо звучать для нас сьогодні тут, у Києві, в Україні, слова тропаря, яким Христова Церква вже тисячоліття прославляє Розп’ятого та Його чесний і животворний Хрест, кажучи: «Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови спадкоємство Твоє, дай перемогу благовірному Твоєму народові над супротивниками і Хрестом твоїм охорони, благослови і спаси люд Твій». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
