Проповідь Блаженнішого Святослава у двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа

28 листопада 2022, 14:40 653

Скільки ран має сьогодні наш народ! Як глибоко ми сьогодні носимо у своєму серці біль розпачу! Так багато разів ми переживали відчуття, що всі нас покинули і про нас забули! Нам видавалося, що весь світ тільки те й робить, що спостерігає, за скільки днів ворог подолає Україну. Ось уже дев’ятий місяць, а ми стоїмо. Тепер весь світ запитує, звідки ми беремо силу і стійкість.

Проповідь Блаженнішого Святослава у двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа
Фото з архіву

Не бійся, тільки віруй! (Лк. 8, 50).

Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Дорогі діти!
Шановна наша білоцерківська громадо!

Я маю великий привілей бути сьогодні тут, серед вас, у маленькій холодній церковці й відчувати разом із вами присутність самого Христа, живого Бога. Ми всі переживаємо брак світла, тепла, але бачимо, що ці наші страждання, болі Господь Бог може перетворити на щось, чого ми не очікуємо: біль — на досвід великої Божої присутності, Його сили, а смерть — на воскресіння.

Сьогодні Господь Бог посилає нам своє слово. Щоразу, коли ми слухаємо читання Святого Євангелія в храмі, до нас говорить сам Бог. А ми маємо відкрити серце і вуха, щоб почути те, що Він хоче нам сказати в цих обставинах.

Лука описує історію, яка має певну внутрішню динаміку, у напрямку зростання. Кульмінацією цієї історії є слово про воскресіння. Бо цей день, як і кожна неділя, є маленькою пасхою, і ми святкуємо разом воскресіння з мертвих нашого Господа і Спаса Ісуса Христа.

Євангелист розповідає, що до Христа прийшов Яїр, начальник синагоги, який каже, що його донька при смерті, і просить: «Учителю, рятуй!». Ісус відразу пускається в дорогу. Але робить зупинку, бо зібралося багато людей, які почали тиснуться довкола Нього. І ось на цьому людному місці стається дивна річ. Багато товпляться, але тільки одна особа торкається.

Це була кровоточива жінка, яка через свою хворобу, згідно з тогочасними ритуальними законами, вважалася нечистою. Тобто її ніхто не хотів і не міг торкатися. Однак саме вона пережила дотик Бога, коли сказала собі: якщо тільки торкнуся краю Його одягу, видужаю від тієї хвороби, яку ніхто з людей не зміг вилікувати чи зцілити.

Далі Христос іде до дому Яїра, якому на той час повідомили, що його надія пропала, бо донька померла. Проте Спаситель каже чоловікові: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8, 50).

Ісус приходить, торкається померлої дівчини, підносить її з ложа і віддає батькам. Каже: «Дайте їй їсти» (пор. Лк. 8, 55). Цими словами Він начебто вказує, що дівчинка справді жива. Ба більше, вона повертається до повноти життя за вірою своїх батьків.

У всій цій історії центральним жестом є Господній дотик до людини, який є дуже важливим і багатозначним. Ми знаємо, що дотик до тіла іншої людини може бути різним. Коли нас хтось торкається, ми часом розуміємо, що він має на думці. Дитина дуже потребує дотику своїх батьків. Коли їй найважче, вона шукає руки тата чи мами, аби вони діткнули її обличчя. Завдяки такому доторку дитина розуміє, що вона в безпеці, що її люблять, що вона не покинена. А переживаючи біль і страждання, дитина потребує, щоб любляча особа хоча б потримала її за руку.

Як можна пережити дотик живого Бога? Коли кровоточива жінка торкнулася краю одежі Христа, Він відчув, що з Нього вийшла сила. Дуже багато Його штовхали, але торкнулася тільки жінка, яка вірила.

Торкнутися Бога чи, радше, дати Йому можливість торкнутися себе можна лише тоді, коли є віра. Віра — це відкриття людини до Бога, пошук за Його силою. Можна сказати, що Спаситель шукав, кого б торкнутися, аби передати йому цілющу силу. Іншими словами, шукав того, хто був би готовим прийняти дотик живого Бога. Кровоточива жінка зцілюється, привселюдно виявляє свою віру і чує від Христа спасенні слова: «Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!» (Лк. 8, 48).

Божий дотик дає можливість Божій силі вийти, вилитися на людину та зцілити її рани і навіть воскрешає померлих! Дотиком до руки померлої дівчинки Христос знову вливає в неї цілющу силу Божої любові, яка воскрешає людину, повертає її назад до життя.

Тому сьогодні апостол Павло у своєму посланні каже, що, відповідно до християнської віри, життя і воскресіння має своє ім’я. Життям і воскресінням, зціленням і нашим миром називається ім’я, яке є понад усяке ім’я і перед яким схиляється всяке коліно на небі, землі і під землею (пор. Флп. 2, 9–11). Це ім’я — Ісус Христос, і саме Він є нашим миром, зціленням, життям і воскресінням (пор. Еф. 2, 14–22).

Скільки ран має сьогодні наш народ! Як глибоко ми сьогодні носимо у своєму серці біль розпачу! Так багато разів ми переживали відчуття, що всі нас покинули і про нас забули! Нам видавалося, що весь світ тільки те й робить, що спостерігає, за скільки днів ворог подолає Україну. Ось уже дев’ятий місяць, а ми стоїмо. Тепер весь світ запитує, звідки ми беремо силу і стійкість.

Ми сьогодні можемо сказати собі і всьому світові, що стійкість України, наша сила й перемога і наш мир, за який ми боремося для нашої Батьківщини, має ім’я — Господь Бог наш Ісус Христос. Це Він нам сьогодні каже: «Не бійся, тільки віруй!». Бо ми, як люди, боїмося. Той, хто стверджує, не боїться під час війни, говорить неправду. Коли летять ракети, падають бомби, стрясаються наші будинки і вилітають шибки з вікон — лякаються всі.

Як жити в таких обставинах? Одна жінка, чоловіка якої вбили, спитала мене: як далі жити? Тому так сильно сьогодні звучать звернені до нас Христові слова: «Не бійся, тільки віруй!». Господь хоче торкнутися нас, шукає тих, хто б вірив у Нього і кому можна було б передати Його силу.

Нині Він торкається нас через тіло своєї Церкви. Про цей дотик усієї повноти Вселенської Церкви згадує Святіший Отець Франциск у своєму нещодавньому листі до українського народу: «У ці місяці, коли суворий клімат робить ще більш трагічним те, що ви переживаєте сьогодні, я хочу, щоб ви відчули на ваших обличчях ласкавий дотик Церкви, силу молитви і любов, якою огортають вас численні брати і сестри в усьому світі». Навіть зараз, у цій Божественній Літургії, Христос шукає тих, кого б торкнути своїм Тілом і своєю Кров’ю. Він кличе нас до Святого Причастя, Його Тіла і Крові на відпущення гріхів і на життя вічне. Він шукає відкритих, віруючих сердець, які б могли перейняти Його цілющу силу, тому що хоче зцілити нашу внутрішню, не тільки тілесну, а й духовну кровотечу, якою є наш гріх. Бо гріх — це кровотеча душі. Часом людина, яка стікає кров’ю, може не відчувати великого болю, але вона помирає. Христос хоче торкнутися і нашої душі та нашого тіла, щоб зупинити наші внутрішні кровотечі й відновити повноту, цілісність нашого життя.

Мені дуже приємно торкнутися нашої зраненої і зболеної білоцерківської громади. Це велике щастя, що бодай тут, у с. Мала Вільшанка, як кажуть у Білій Церкві, «на Селекції», ми маємо маленький храм. Отець Ігор багато разів розповідав мені зі сльозами на очах про всі зусилля, яких ми вже разом роками докладаємо, щоб у місті Біла Церква знайшовся простір для віруючих людей і постав наш храм. Нам постійно заперечують це наше конституційне право. Ми боїмося. Багато разів нам погрожували, у різний спосіб намагалися нам не дати жити в повноті віри тут, на українській, білоцерківській землі. Тому наша громада зранена…

Сьогодні мене до вас послав Ісус Христос сказати: любі діти, не бійтеся, тільки віруйте! Історія Церкви в різних куточках світу показує: якщо люди шукають Господа Бога і в Нього вірують, Він дасть їм таку силу, якій ніхто не зможе протистояти. Там, де люди потребують Церкви, вона обов’язково постане. Там, де хтось інший будує видимі храми, які прикрашені золотом, але серед яких немає справді віруючих людей (можливо, там товпляться, але немає нікого, хто б доторкнувся до Бога своєю живою вірою), ці храми приходять в упадок і перетворюються на «мерзоту запустіння».

Просімо Господа Бога, щоб торкнувся кожного з нас: мене і вас. Просімо Його про мир для нашої Батьківщини, про перемогу над російським агресором, про перемогу над гріхом і смертю, яку ворог несе на українську землю. Бо Христос є нашим миром, зціленням, життям і воскресінням.

Сьогодні ми особливо молимося за наших діточок, за нашу молодь. Мені приємно бачити, що в цьому храмі зараз немає жодного «старого» обличчя, усі молоді. Яка молода ця громада, як вона оновлюється щоразу силою і благодаттю Святого Духа! Бо коли ми творимо спільноту Христової Церкви, як каже нам апостол Павло, через Христа в Дусі Святому, то маємо доступ до самого Бога (пор. Еф. 2, 14–22).

Ми сьогодні кажемо: Боже, рятуй Україну, рятуй наших хлопців і дівчат на фронті! Своєю силою зціли рани України, торкнися стражденних, зболених сердець. Вилий на них свою силу так, як Ти це зробив у сьогоднішньому Євангелії стосовно кровоточивої жінки та померлої дівчинки. Боже, поблагослови нашу Україну Твоїм справжнім, справедливим, небесним миром! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також