«Подружжя постає не тоді, коли двоє людей вирішують жити разом, це — участь у Таїнстві і неймовірній дії, до якої запрошує сам Бог», — о. Дмитро Романко
Що таке Таїнство подружжя і чому це — цілковита протилежність до «життя на віру»? Чому дошлюбне співжиття радше шкодить, аніж допомагає у планах створення сім’ї? Що у християнському розумінні означає — жити разом? Про ці та інші речі стосовно створення сім’ї у програмі «Відкрита Церква» розповідає священик, духівник молодіжного руху «Справжнє кохання чекає» о. Дмитро Романко.
Про Таїнство подружжя і християнський шлюб
Що таке Таїнство подружжя, яке пара приймає в храмі на знак укладення шлюбу? Чому це не доповнення до реєстрації шлюбу у РАГСі, а головна подія в житті молодят?
«Таїнство загалом — це дія в Церкві, у якій присутній сам Бог, а Таїнство подружжя — це поєднання Богом двох людей в одну дійсність. Це поєднання — віддзеркалення поєднання, присутнього у Пресвятій Трійці, де три особи є однією сутністю: у Таїнстві подружжя дві особи стають однією сутністю. І в цьому є вимір цієї Тайни: Бог запрошує людину у ту дійсність, у якій перебуває сам. Тому подружжя постає не тоді і тому, що двоє людей організовують спільний побут, подружжя — це участь у неймовірній дії, до якої запрошує сам Бог».
Отець Дмитро каже: якщо розуміти шлюб саме так, то виявиться, що, зазвичай, найбільше уваги і сил при одруженні забирають речі хоч і потрібні, але другорядні — починаючи з обирання ресторану, сукні тощо і закінчуючи реєстрацією шлюбу в РАЦСі та гостиною тощо. У цій низці турбот урочистість вінчання затирається чи й сам цей момент відкладається «на потім». Така ситуація — ще радянський спадок часів заборони і підпілля Церкви.
«Реєстрація шлюбу — важлива подія, але це лише отримання документів, — каже отець. — А християнська сім’я укладається лише після вінчання. Важливо, щоб був сформований саме такий акцент, бо це — подія епохальна, не лише для двох людей та їх родин, а й для всієї Церкви. Тому, як священик, пропоную реєструвати шлюб буденно, а вся радість, вітання і святкування мають припасти на момент вінчання».
Про підготовку до шлюбу і передшлюбні науки
Власне, підготовка до шлюбу — створення сім’ї, яка живе з Богом і в Бозі, починається ще з дитинства, у батьківській сім’ї: дитина дивиться і оцінює стосунки між батьками і, свідомо чи ні, відтворює їх.
Практика передшлюбних наук УГКЦ в сучасній Україні з’явилася майже 20 років тому: її започаткував Блаженніший Любомир Гузар у 2003 році. На сьогодні існують центри передшлюбних наук, курси різної тривалості і наповнення, де надається різного роду інформація — від богословських питань стосовно вінчання та шлюбу до питань з психології стосунків, вагітності, догляду за дитиною тощо. Кожна така лекція чи курс — корисний інструмент, який допоможе в майбутньому подружньому житті.
Але головна мета таких наук загалом — донесення, чим є шлюб і Таїнство шлюбу за своєю суттю, навіщо двом людям бути разом, що вони несуть у своє майбутнє сімейне життя.
«З мого досвіду, дев’ять із десяти пар на момент прийняття рішення про одруження взагалі не орієнтувалися, на що вони підписуються. Але одруження — це відповідальність, і одне перед одним, і перед Богом. Шлюб перед Богом — вічний, його неможливо розірвати. Якщо люди в такому шлюбі вирішують розійтися, то перебувають у стані відречення від Таїнств — і Сповіді, і Євхаристії».
Отець Дмитро Романко каже: передшлюбні науки і є для того, щоб зрозуміти, що у стосунках не так:
«Завдання перед одруженням — подумати, що ти хочеш принести у своє сімейне життя. Бо є речі, які краще залишити поза ним — як кажуть психологи, пропрацювати проблему: нез’ясовані труднощі так чи інакше проявляться. Є речі, які краще залишити поза межами сімейного дому і зробити все, щоб вони там ніколи не опинилися — як-от зневага до дружини чи чоловіка, нечесність, турбота тільки про свої інтереси».
Чому дошлюбне співжиття шкодить планам на сім’ю?
Ідея сучасних молодих людей — спробувати пожити разом, щоб краще пізнати одне одного, і тоді вирішувати, чи варто створювати сім’ю, часто зазнає фіаско. Таке співжиття — життя на віру, як це називали колись, стає втратою, а не набутком: замість зближення, люди віддаляються. Чому так? Дмитро Романко пояснює — і як священник, і як психолог:
«Подружнє життя базується на любові, а любов походить від Бога. Ми вінчаємося не тому, що Бог нам дає „дозвіл“ на спільне проживання, а тому, що Він дає нам спроможність на це. У центрі є Бог, який нас поєднує: любов є, бо її дає Бог».
У випадку спільного проживання стосунки будуються за зовсім іншою конфігурацією, де у центрі — «я» кожного з партнерів:
«Є „я“, який (яка) хоче якомога комфортніше жити і якомога більше скористатися з іншого, друге „я“ має таке ж бажання. І ці два „я“ є разом, допоки їхні егоїзми один одного підживлюють. Але коли з’являється невідповідність чи коли хтось інший може запропонувати комусь із них вигідніші умови, виявляється, що таке співжиття — це лише практика використання одне одного. Якщо така пара вирішить одружитися, їй доведеться позбуватися наслідків цього попереднього співжиття. Бо правда в тому, що весь цей час ця пара насправді не вчилася бути разом, а діяла в протилежному напрямку», — каже о. Дмитро.
Власне, шлюб — це обряд, за допомогою якого Церква намагається допомогти людям зрозуміти, чого вони хочуть у своєму житті. Адже основна проблема стосунків полягає в тому, що чоловіки і жінки настільки відрізняються, що й мотивація бути разом є різною. У шлюбі чоловік і жінка є рівними перед Богом. Шлюб — це про стосунки з Богом, який надає сенсу стосункам між людьми.
«Шлюб є для того, щоб порозумітися, щоб чоловік і жінка зрозуміли — що таке бути разом, бути рівними, і ким є Бог у цих стосунках», — підсумовує Дмитро Романко.
Підготувала Оксана Козак,Департамент інформації УГКЦ
