Паломницький феномен Старуні
22 серпня, у день літургійного спомину блаженного священномученика Симеона Лукача, с. Старуня на Івано-Франківщині стане місцем особливого духовного свята. Тут відбудеться освячення нового храму, зведеного на честь цього святого. Ця подія, на яку громада чекала роками, стане кульмінацією розвитку Відпустового центру, що активно формується останні 7 років. Урочистості очолить Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у співслужінні з архиєреями та духовенством з усієї України.
Сьогодні у Старуні вже діють Хресна дорога, музей, Сад новомучеників, каплиця Благовіщення Пресвятої Богородиці. Щомісяця тут збираються вірні з різних куточків України, щоб молитися за мир, перемогу та підтримку тих, хто цього потребує.
Про особливість Відпустового центру блаженного Симеона Лукача, історію заснування та підготовку до освячення храму розповіли о. Володимир Лукашевський та о. Юрій Сидір для Департаменту інформації УГКЦ.
Зародження паломницького серця Прикарпаття
Історія Відпустового центру блаженного Симеона Лукача у Старуні — це приклад того, як жива пам’ять громади може стати основою для великого духовного осередку. Офіційно центр проголосив 19 червня 2022 року митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин, видавши Декрет про його заснування. Апостольська столиця надала новоствореному Відпустовому центру право повного відпусту.
У витоках стояла жива пам’ять, яку зберігали «старунці»
Втім, як розповіли священники, його зародження сягає 29 квітня 2018 року, коли у Старуні відзначали 125-річчя від дня народження блаженного Симеона Лукача. На урочистості тоді приїхав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. При парафіяльному храмі Святих апостолів Петра і Павла, де колись служив Симеон Лукач, відкрили дерев’яний музей, збудований у формі хатини, у якій він жив.
«Ми створили Музей блаженного Симеона Лукача та підпільної Української Греко-Католицької Церкви, щоб люди могли наочно побачити і відчути той час», — згадує о. Юрій.
Саме місцева громада стала ініціатором вшанування свого священника-мученика. «У витоках стояла жива пам’ять, яку зберігали „старунці“», — розповідає о. Володимир. Після відновлення незалежності Церкви й України парафіяни першими встановили пам’ятник Симеонові Лукачу біля храму, де він служив. На згадку про цю подію щомісяця, 29 числа, у Старуні відбуваються нічні молитовні чування.
У 2022 році, напередодні повномасштабної війни, митрополит призначив двох відповідальних за розвиток центру — о. Юрія Сидора й о. Володимира Лукашевського. Тоді комплекс складався лише з невеликої каплиці, музею та Хресної дороги. Все, що можна побачити сьогодні, постало за останні 3 роки.
Ми хочемо, щоби Старуня була місцем вшанування не лише Симеона Лукача, а й усіх українських мучеників
Перші масштабні прощі почалися в червні 2018 року, одразу після святкування 125-річчя блаженного Симеона. Спершу це були переважно місцеві паломники, але з часом кількість учасників зростала. Після проголошення відпустового центру митрополит благословив, щоб щомісяця нічні чування та Літургії очолювали єпископи. «Першим був владика Йосафат Мощич — і тоді це вже виглядало як справжня проща», — згадують священники. Згодом з’явилася традиція архиєпархіальної прощі у третю неділю червня — на згадку про українських новомучеників, яких проголосив святий папа Іван Павло ІІ.
«Ми хочемо, щоби Старуня була місцем вшанування не лише Симеона Лукача, а й усіх українських мучеників. Для цього написані ікони кожному з них і під час літургійних споминів ми виставляємо їх у храмі. Так люди відкривають для себе не лише одного святого, а цілу когорту свідків віри», — пояснює о. Юрій.
Молитовний ритм Старуні
Життя Відпустового центру у Старуні вимірюється не лише святами та великими подіями, а й ритмом регулярної молитви.
«Коли почалася війна, ми зі священниками задумалися, що можемо зробити? — згадують отці. — З тих пір почали збиратися щовечора о 18-й на вечірню молитовну програму. Це завжди Божественна Літургія, але також є додаткові богослужіння, які готують нас до Літургії — молебні, вервиця, Хресна дорога».
Священники розповіли: понеділок у Старуні — особливий день молитви за воїнів; вівторок — молитва за дар батьківства та материнства для сімей, які не можуть мати дітей; у середу — за звільнення від різних форм залежностей; у четвер — за покликання; щопʼятниці — за зцілення від різних недуг; у суботу — за померлих; неділя — день молитви за жертводавців і паломників.
Дні повного відпусту
Сьогодні Відпустовий центр у Старуні особливо відомий щомісячними нічними чуваннями або масштабними тематичними прощами. Крім цього, впродовж року Паломницький центр блаженного Симеона Лукача має чимало днів повного відпусту. Основні умови для його одержання — Сповідь і прийняття Святого Причастя.
«Апостольська столиця була дуже щедра для Старуні й надала нам багато відпустових днів не тільки протягом Ювілейного 2025 року», — зазначають священники.
За словами отців, днями повного відпусту є: 29 число кожного місяця, а також кожна середа і пʼятниця; 7 липня — день народження блаженного Симеона; 22 серпня — день його літургійного спомину; 13 грудня — день проголошення Івано-Франківської митрополії; 27 червня — День українських новомучеників.
«У всі ці дні Старуня має право повного відпусту. І кожен із них ми стараємося наповнити програмою, запрошуємо священників, інших проповідників, додаємо ще якісь богослужіння, чи Хресну дорогу, чи акафіст», — розповідає о. Володимир.
Відпустові прощі стали невід’ємною частиною життя Центру. Найбільша — 22 серпня, коли вшановують пам’ять блаженного Симеона Лукача. «Тоді Старуня перетворюється на місце великого духовного свята, — описує о. Володимир. — Є урочисті Літургії, хресні ходи, сповідь».
Для отців це не просто календарні події, а жива традиція, яка формує спільноту. «Ми хочемо, щоб паломники відчували: тут їх чекають, тут є простір для молитви й зустрічі з Богом, — підсумовує о. Юрій. — І щоб кожен повертався додому зі світлом у серці».
«Люди, які приїжджають із вірою»
Якщо в 2022-му до Святого Причастя приступило 23 408 вірних, то у 2024-му їх було вже 46 623
Потік паломників тут щороку зростає. Якщо в 2022-му, за півроку після офіційного відкриття центру, до Святого Причастя приступило 23 408 вірних, то у 2023-му їх було вже 38 тисяч, а у 2024-му — 46 623. Кількість паломницьких груп також стабільно зростає: від 85 у 2022-му до 130 у 2024-му.
«Цифри говорять самі за себе, — зауважує о. Володимир. — І це не просто статистика, а живі люди, які приїхали сюди з вірою».
Географія прочан теж чимала: «Найбільше приїжджають із Львівщини, з Тернополя, Хмельниччини, Чернівців, Києва, — розповідає о. Юрій. — Є й групи з-за кордону. Але багато їдуть невеликими приватними групами — просто родиною чи друзями. Ми навіть не завжди знаємо, звідки вони».
Центр живе не лише у дні великих прощ. «Щодня можна побачити, як хтось іде Хресною дорогою, молиться, — кажуть отці. — Особливо у вихідні, коли люди їдуть у Карпати чи повертаються звідти, то заїжджають сюди, бо це для них місце сили».
І навіть соцмережі фіксують цю духовну атмосферу. «Якщо подивитися у Facebook, то близько 80 % відміток від нашого центру — це слова про те, що тут особливий мир, Божа присутність і спокій», — додають священники.
Є пари, які отримували дар батьківства за посередництвом блаженного Симеона Лукача
Багато хто приїжджає сюди зі своїми наміреннями, часто дуже особистими. «Є ті, хто просить за здоров’я, за дітей, за родинний мир, — каже о. Володимир. — А є військові та їхні родини, які просять молитися за збереження життя на фронті».
Час до часу до священників доходять свідчення про особливу допомогу. «Люди розповідають про зцілення, мир у серці, несподіване вирішення проблем. Є пари, які отримували дар батьківства за посередництвом блаженного Симеона. — говорить о. Юрій. — Ми не оголошуємо ці історії офіційними чудами, але бачимо, що Господь через молитви блаженного діє».
Особливості паломницького комплексу
Відпустовий центр блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні — це приклад того, як із локальної ініціативи виростає масштабне духовне місце паломництва.
Перші кроки до його створення були зроблені ще задовго до офіційного проголошення відпустового місця. «Найперше був уже згаданий Музей блаженного Симеона Лукача, — пригадують священники. — Потім, у 2020 році, з’явилися Хресна дорога, джерело Матері Божої Неустанної Помочі і гріб Господній». Саме тоді на вершині пагорба виріс і 25-метровий хрест — найбільший в Україні. Всередині облаштували невеличку каплицю Пресвятої родини, де почали служити Літургії.
Важливим доповненням став Сад новомучеників — фруктові дерева з табличками, на яких зазначені імена, роки життя та смерті мучеників. «Зісканувавши QR-код, можна прочитати історію кожного з них, — пояснюють служителі. — Це ще один спосіб, як ми зберігаємо пам’ять і навчаємо паломників».
У роки війни каплиця Пресвятої родини стала місцем щоденної молитви за мир і перемогу. «Приходили не тільки місцеві, а й паломники з інших міст, — згадують священники. — І саме тоді, 19 червня 2022 року, митрополит Івано-Франківський проголосив створення Відпустового центру».
У розвитку центру велику роль відіграє співпраця з Івано-Франківською духовною семінарією
Водночас розпочалося будівництво великого храму на честь Симеона Лукача, освячення якого відбудеться вже 22 серпня цього року. Паралельно розбудовували інфраструктуру. Поряд зводять два крила: адміністративне та житлове — для семінаристів, щоби вони могли поєднувати проживання з літургійною практикою.
Взагалі, за словами священників, у розвитку центру велику роль відіграє співпраця з Івано-Франківською духовною семінарією. «Семінаристи — це рушійна сила, — наголошують отці. — Ректор завжди очолює вечірню на чуваннях, а семінарійний хор співає. До Літургії щомісяця долучається інший хор з іншого міста — це наша традиція».
Окреме місце в комплексі займає Хресна дорога. «Це не просто чотирнадцять стацій, — пояснюють священники. — Кожна зупинка має глибоку символіку та вплітає у Страсті Господні історії українських новомучеників». Під час прощ паломники йдуть нею, молячись і згадуючи як страждання Христа, так і жертовність тих, хто віддав життя за віру.
Ще один особливий духовний знак — нова ікона блаженного Симеона Лукача, яку написав студит бр. Боніфатій. У червоних ризах, із Євангелієм у руках він постає як свідок віри, а в ікону вкладено часточку його мощей. «Вона належить нашому центру і вже стала об’єктом особливої молитви паломників», — каже о. Юрій.
25-метровий хрест, що здіймається над Старунею, став своєрідним духовним дороговказом. «Спершу думали поставити статую Пресвятої родини, але хрест видно з усіх боків, і він ближчий до нашої традиції, — пояснюють отці. — Уночі він підсвічується, і його сяйво видно здалеку».
Священники зазначають, що з відкриттям храму планують удосконалити умови для паломників. «Хочемо, щоб кухня була обов’язково, щоб ми могли приймати гостей на обід, — розповідають вони. — Із проживанням ще працюємо, але нам лише 7 років. У планах, щоб паломники могли залишатися не на день, а й на реколекції чи літні табори для дітей». Поряд є чимало готелів і закладів харчування, де відвідувачі без проблем можуть замовити проживання й обіди.
Попри війну, центр активно підтримує військових. «Ми маємо постійну співпрацю з 10-ю ОГШБ. Згідно з розпорядженням митрополита, у кожному храмі є скринька для допомоги військовослужбовцям, і коли вона наповнюється — кошти передаємо бригаді, — розповідають священники. — Також передали кілька автівок та долучаємося до ініціатив Івано-Франківської архиєпархії».
… важливо, що ініціатива вшанування блаженного Симеона Лукача не йде згори, а виходить від самих старунців
Сьогодні Відпустовий центр — це не лише місце молитви, а й символ сили місцевої громади. Як наголосив Блаженніший Святослав: »… важливо, що ініціатива вшанування блаженного Симеона Лукача не йде згори, а виходить від самих старунців».
«Це місце творять не лише священники, а й миряни: архітектори, геодезисти, медійники. Кожен робить свою справу, і завдяки цьому все розвивається гармонійно», — підсумовує о. Володимир.
Храм, що виходить із землі: ідея собору блаженного Симеона Лукача
У серці Відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача постає новий храм. Його архітектура поєднує духовний зміст і сучасні інженерні рішення, створюючи унікальний простір для молитви. Ідея — символічна: частина храму заглиблена в землю, а баня «виходить» із пагорба як знак воскресіння Церкви з підпілля.
«Пам’ятаємо, як 10 жовтня 2022 року освячували місце під храм, — розповідають священники. — Це був день масованої ракетної атаки. Почалася тривога, але ми все одно завершили службу і викопали перший ковш землі».
«Собор має два рівні. Перший — це нижня каплиця. Оскільки храм розташований на схилі пагорба, була можливість спорудити його дворівневим, щоб не заходити глибоко, не розкопувати гору», — зазначають отці. Нижня каплиця має 12×12 м і містить криптові зали. Основний храм — приблизно 1 600 м2. Святилище має півскляну стіну, де є можливість дивитися на гори. «Особливість цього підземного храму, якої немає ніде у світі, у тому, що можна одночасно бути у храмі й бачити гори та небо», — зауважує о. Володимир.
Архітектором храму та всього комплексу є прикарпатець Юрій Ковальчук. «Він споруджував і Хресну дорогу, і весь комплекс. Без його погоджень нічого не відбувається. Усі пандуси, схили, ліфти — це його проєкт», — зазначають служителі. Окремою особливістю храму стало підлогове покриття з легким нахилом: «Не знаю, чи в Україні є ще таке, щоб у храмі підлога мала градус нахилу. Це зроблено, щоб ті, хто стоїть позаду, добре бачили, і їм не перешкоджали ті, хто спереду».
Це — Божа справа. Найперше цього хоче Господь. І руки, яким Він поручив, беруть у цьому участь
Пояснюючи, чому паломницький центр так швидко розвивається, священники кажуть: «Це — Божа справа. Найперше цього хоче Господь. І руки, яким Він поручив, беруть у цьому участь. Напевно, так».
Унікальність комплексу, на їхню думку, полягає в поєднанні сучасної архітектури та духовного змісту: «Це, напевно, перший такий паломницький центр зі сучасними архітектурними формами храму. Ми передаємо і закладаємо в будівництво центру, який стоятиме на століття, те, чим живе Україна сьогодні: сучасні архітектурні форми й новітні мученики».
Відповідаючи на запитання про те, яким священники бачать відпустове місце за 10–15 років, вони кажуть обережно, що «мріяти — це непогано, але Господь складає все по-своєму». Однак є одна мрія, яку вони бачать чітко: «Бачимо це місце у Старуні святим, бачимо його місцем, де український народ, як казав наш Патріарх Святослав, лікуватиме свої рани після війни. Ці рани не тільки фізичні — більшість українців їх не має, але духовні».
Отці Володимир і Юрій наводять зворушливу картину: «Приїжджаємо на молитву і бачимо під хрестом на лавці військовослужбовця без кінцівок. Він сидить, молиться, відпочиває, розмовляє з Богом — лікує свої рани».
Дай Бог, щоб так було, щоб цей храм, який воскресає, став символом воскресіння нашого народу після війни
Микола Мудрик, Віра Вальчук
Департамент інформації УГКЦ
