Криваві дні січня 1874 року на Південному Підляшші та Холмщині
Синод Єпископів УГКЦ (1997) на честь християнського подвигу Пратулинських мучеників (які в 1874 році віддали життя за свою віру й оборону свого храму в с. Пратулин) визначив дату свята — 23 січня.
Здається, нам більш відома січнева «кривава неділя» в Петербурзі 1905 року, ніж криваві дні, коли гинули чи були поранені наші предки на Підляшші та Холмщині від рук царських посіпак.
Зазвичай кожен бажає і сподівається, що новий рік буде кращим, більш мирним, ніж той, що минув. Певно, такі самі побажання й надію мали мешканці Підляшшя і Холмщини, вітаючи одні одних із 1874 роком. Рік, що минув, приніс чимало страждань перед вирішальним російським наступом на Греко-Католицьку (Унійну) Церкву.
На жаль, криваві дні 17 і 24 січня розвіяли всі мрії на мирне життя. 17 січня у Дрельові 13 уніатів загинуло, а до 200 були поранені. За тиждень така подія з подібними наслідками сталася і у Пратулині.
Перед святинею у Пратулині 24 січня 1874 року російське військо розстріляло 13 уніатів, поранивши також приблизно 180 осіб. Вони не хотіли переходити на православ’я, захищали свою віру, літургію та єдність із Папою Римським. Виявом їхньої прихильності та належності до Греко-Католицької Церкви була спільна присутність громади біля парафіяльного храму, щоб не допустити його переходу на московське православ’я. Зібрані греко-католики були беззахисними, виставляючи лише свої тіла проти пострілів війська. Вони стали уособленням всіх греко-католиків, убитих царським режимом із ненависті до віри під час ліквідації Унійної Церкви у другій половині ХІХ століття.
Попри ці вбивства, російська влада силою змушувала греко-католиків приймати православ’я. До непокірних застосовували різні жорстокі покарання: побиття, грошові контрибуції, знищення майна, ув’язнення та депортацію в Сибір…
Ким були Данило Кармаш, Вінкентій Левонюк, Іван Андреюк, Констянтин Лукашук, Максим Гаврилюк, Михайло Ваврищук, Лука Бойко, Ігнатій Франчук, Микита Грицюк, Констянтин Бойко, Пилип Герилюк, Онуфрій Василюк, Вартоломій Осип’юк із греко-католицької Пратулинської парафії, що протистояли, тримаючи в руках хрест, ворогу зі смертоносною зброєю?
Вони були простими селянами. Їхня важка праця підкріплювалася молитвою. Молитва ж була знаком їхньої віри в живого Бога. Простота цієї віри, поглиблена Святими Тайнами, а особливо недільною Літургією, що відправлялася за давнім обрядом св. Івана Золотоустого, формувала їхнє повсякденне життя.
Найбільшу духовну силу й радість черпали селяни Підляшшя від молитовної зустрічі з Богом у рідній церкві. Передовсім це була мить і саме те місце, де вони змогли не лише спільно возносити хвалу Всевишньому, а й відчувати себе вільними щодо тогочасних викликів. Незрівнянну роль відігравали в цьому наш східний обряд і рідна мова, які зберігали вірні Хомської єпархії. Саме завдяки цьому було можливо підтримувати природний зв’язок із рідною традицією та спадщиною, берегти стійкість культурного й духовного надбання, пов’язаного з київською Церквою.
Божа істина та духовні цінності в їхньому житті
У таких людей є своє розуміння Божої істини та, головне, небайдужість щодо неї, і це налаштовує непохитно покладатися на Бога. Саме цими якостями безсумнівно відзначалися мученики колишньої Холмської єпархії із Пратулина, Дрельова й інших сіл та осередків. Їхнє свідчення простої і водночас глибокої віри — це неповторний приклад для наслідування. У них, напевно, не було розвинутої уяви про церковні догми, тим паче про їхню богословську значимість.
Вони не розуміли тонкощів церковних канонів чи їхнього прямого застосування на практиці та не вступали в суперечки з будь-ким щодо тих чи тих відмінностей чи то конфесійних, чи то обрядових, чи то звичаєвих. Зате в них було смиренне й совісне сприйняття успадкованої батьківської віри, яка їх надихала для чесного християнського життя, передусім зберігати Божі заповіді, дотримуватися церковних заповідей і належно відрізняти добро від зла. Все це сформувало в них моральний стержень, який допомагав їм повсякденно бути собою та щоразу відчувати відповідальність за свою поведінку. Тобто це щось дуже просте, але неухильно пов’язане із внутрішньою стійкістю. Їхнє селянське невибагливе життя, інколи навіть скрута, наклало свій відбиток на самозбереження ними людяності та духовних цінностей. Отже, зберегти свою гідність і не зрадити Богові — це ідеї, яким мученики Підлящини залишалися повністю відданими. Вони не прагнули нічого іншого для себе, особливо дочасного, крім спасенної Божої благодаті.
Мужність
Вони є яскравим прикладом мужності для майбутніх поколінь послідовників Христа на захисті сповідуваних цінностей. Їхня мужність — це не проста людська мужність, а плід співпраці з дарами Святого Духа. Героїчні свідки віри із Пратулина, усвідомлюючи своє синівство в Бозі, прагнули в повсякденному житті дотримуватися принципу, який поширював серед них їхній моральний авторитет — Павло Пікула з Дерла: «Життя коротке, але вічність безкінечна. Бог могутніший за царя».
Це означає, що ці віруючі люди сповідували свою віру та звершували релігійні обряди не лише ради короткочасного задоволення, а найперше розуміли, що молитва — це стосунок і прагнення зв’язку з надприродністю. Це також пряме спілкування із Всевишнім Богом, який обдаровує людину та світ свою благодаттю. Окрім цього, вони сприймали вічність зовсім реально, що вона насправді є та до неї потрібно особливо готуватися. Церква саме в цьому йде нам назустріч і допомагає правильно усвідомити суть майбутнього й безконечного життя людини. «Усі наші християнські скарби укриті; зверху виглядають як щось марне й мале, а коли хто загляне всередину, добереться до суті речі, стане за укритим скарбом копати, той знайде і в найпростішій речі в Євангелії скарби безконечної вартості».
Підсумок
Після Пратулинської трагедії папа Пій IX, на долю якого випало чимало випробувань, 13 травня 1874 року проголосив енцикліку «Omnem sollicitudinem», у якій звернувся «до руських архієпископів Львова, Галича і Кам’янця та інших єпископів того ж обряду, які перебувають у єдності та спілкуванні з Апостольським Престолом, з питання збереження ідентичності». У документі він також згадав про мужність наших Холмських предків: «… серед усіх Наших скорбот, що випали на Нашу долю, Нас підбадьорює справді героїчний прояв мужності та стійкості духу, який русини Холмської єпархії нещодавно продемонстрували перед Богом, ангелами та людьми».
Папа Пій ХІІ в енцикліці «З Божої ласки» (1946) «В 350-ліття з’єднання Української Церкви з Апостольським Престолом» згадує жертви Холмської єпархії: «Неменшою мужністю духа заблистіло чимало духовних й мирян з Холмської єпархії, що непохитно оперлись гонителям католицької віри. Так напр. мешканці села Пратулина не відповіли силою на насилля, коли солдати напали на церкву, щоб заняти й віддати її схизматикам, але безборонні, збившись до купи, створили з себе гейби живий мур проти напасників. Через те одних поранили й скатували, других на довгі роки ув’язнили або вивезли в холодну Сибір, а інші під кулями пролляли свою кров за Христа».
У ці січневі дні минає 152 роки від Пратулинської трагедії, а вже 4 рік поспіль трагедія жорстокої війни продовжується на території сучасної України. І знову русини-українці виявляють свою мужність і надихають світ до боротьби з лютим ворогом, який віками своєю злобою та прагненням до панування тероризує інші народи, бо не хоче, щоб у світі панував мир і злагода. Московія протягом багатьох століть намагається знищити нас як народ та нашу державу.
Миряни Холмщини і Підляшшя, обороняючи свою церкву, прагнули відстояти духовну цінність ради своїх нащадків. Найперше в них існувало глибоке пересвідчення, що духовність загалом допомагає їм зберігати особисту гідність та ідентичність. Водночас ознака східної духовності вирізняє їх і налаштовує берегти свою обрядову відмінність. Це вони підтримували з роду в рід і намагалися передати своїм дітям у рідній хаті.
Тож хто, як не вони, є нашими покровителями перед Богом у боротьбі за збереження власної як духовної, так і національної ідентичності…
Пратулинські Блаженні, моліть Бога за нас! …
Стаття на основі: Ярослав Москалик. Відстояти рідне.
Казімєж Матвєюк. Духовна спадщина Блаженних Мучеників з Пратулина.
Фреска Пратулинського Мучеництва. Автор Малґожата Вашкевич.
Зі Збірника матеріалів першої міжнародної науково-практичної конференції представників парафій УГКЦ, в храмах яких є мощі Пратулинських Блаженних (Пратулин, 10–12 жовтня 2025 року) за посиланням https://jakir.in.ua/118/104–104.html
для Департаменту інформації УГКЦ
