EN

«Капеланське служіння — це не тільки обрядовість, це опіка над тією людськістю, у якій людина, воїн, мусить витривати у нелюдських обставинах», — Блаженніший Святослав

30 вересня 2022, 11:01 398

Наприкінці листопада минулого року був прийнятий і набув чинності Закон України «Про Службу військового капеланства». Окремі його положення вступили в дію в середині березня цього року, під час повномасштабної війни. Капелани тепер є офіцерами ЗСУ, але й священнослужителями. Про військове капеланство як інституцію і особливе покликання до душпастирства в армії в програмі «Відкрита Церква» говорить Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав за участю заступника керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ о. Андрія Зелінського та владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців-греко-католиків у Німеччині та країнах Скандинавії.

«Капеланське служіння — це не тільки обрядовість, це опіка над тією людськістю, у якій людина, воїн, мусить витривати у нелюдських обставинах», — Блаженніший Святослав

Інституція капеланства в ЗСУ

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав пояснює, що змінив закон про капеланство для священників в ЗСУ, чому цей закон є таким важливим тепер, під час війни, і для розвитку капеланства як інституції Української армії загалом:

«Насамперед хочу всіх нас привітати, що маємо цей закон, у напрацюванні якого брали участь і наші експерти. У правовому полі незалежної України почала існувала інституція військового капеланства.

Досі поняття «військовий капелан» мало різне значення. Були капелани-волонтери — священники, які залишалися парафіяльними священниками, але час від часу відвідували наші військові формування, привозили гуманітарну допомогу і, очевидно, намагалися послужити як священнослужителі. Були інші способи присутності священника у ЗСУ — на певних посадах, які капелани обіймали як цивільні особи, тобто не були військовослужбовцями. Але почалася війна і, відповідно до розпоряджень Командування ЗСУ, цивільні більше не могли б працювати у військових формуваннях під час військового стану.

Закон про військове капеланство дає можливість присутності священника у військових формуваннях на професійній і постійній основі — військовий капелан стає офіцером Збройних сил України. Це певна можливість, але також і виклик, тому що капелан, навіть будучи офіцером, повинен залишатися священником. І тут — велике завдання для тих, хто підбирає відповідних кандидатів, шукає тих, хто справді покликаний до такого служіння. Відтак капеланів необхідно відповідно готувати, щоб вони не уподібнилися до офіцерів, зберегли церковне обличчя, будучи присутнім у ЗСУ».

Можливості і виклики військового капеланства

Глава УГКЦ підкреслює: військовий капелан, який стає офіцером ЗСУ, зі всіма вимогами до професійного військового, повинен бути передусім священником і душпастирем в армії, у цьому місія цього покликання. Для Церкви необхідність пошуку таких покликань і особливої підготовки військових капеланів у середній і довгостроковій перспективі також є викликом: у семінаріях військових священників поки що не готували.

«Ми вдячні всім нашим священникам, які були волонтерами, працювали на посадах цивільних у ЗСУ — можливо, ці напрямки не треба занедбувати. Але сьогодні відкривається цілком інша можливість, де вже не можна поєднувати капеланське служіння з парафіяльним. І це — певний виклик, бо не кожен священник погодиться покинути парафію і повністю перейти на службу в ЗСУ. З іншого боку, це й певний виклик перед церковними виховними інституціями: досі ми ніколи не мали окремого інституту виховання військових капеланів, наші семінарії виховують парафіяльних священників. А тут необхідно цілком переосмислити підготування до такого типу професійного капеланського служіння тих, хто до цього покликаний.

Тому очевидно, що сьогодні потреби у капеланах в ЗСУ перевершує можливості — не тільки нашої Церкви, а й усіх інших Церков. Мусимо переосмислити, з одного боку, підбір кандидатів, їхнє підготування, а відтак — забезпечення духовних потреб Українського війська на основі нових можливостей.

Тому я хотів би звернутися сьогодні до всіх наших священників, до наших семінаристів із закликом — запитати себе у своєму серці: можливо, мене сьогодні Господь кличе? Можливо, мене Церква потребує сьогодні — щоб я покинув усе і пішов за Христом, в Українське військо?

У нас є такі священники, і хочу їм дуже подякувати за те, що вони мають відвагу пройти відповідну процедуру мобілізації через військкомат, щоб цілковито присвятити себе служінню військового капелана на професійній і постійній основі».

Блаженніший підкреслює: капелан у ЗСУ — офіцер, а отже, окрім відповідної фізичної підготовки, має мати вищу освіту:

«Для мобілізованих священнослужителів на посаду офіцера капеланської служби держава буде пропонувати відповідне навчання. Але й Церква повинна готувати на відповідному рівні тих, кого запропонує державі для служіння. Тобто це — подвійна підготовка, і церковна, і військова. І це — третій вид присутності священника у війську, дуже особливий, професійний і надзвичайно вимогливий. Сподіваюся, що Церкви України зможуть цей виклик гідно прийняти».

Мандат від імені Церкви

Як Церква зберігатиме зв’язок з капеланом — офіцером ЗСУ, чи матиме на нього вплив? І яка інституція — армія чи Церква, у такому служінні чи професії має першочергову роль?

«Це дуже делікатне питання: для нас важливо, щоб наш священник у війську не став зовсім світською людиною, — пояснює Блаженніший Святослав. — Нашим військовослужбовцям не потрібен ще один офіцер — замполіт, їм потрібен духовний брат, духовний батько. І завдання Церкви — подбати про це.

Тому законом про капеланство передбачено спосіб, яким Церква може як відправити цю особу до Українського війська, так і відкликати з нього. Цей механізм називається мандатом. Щоб такий священник був прийнятий на військову службу як військовий капелан, я, як Глава Церкви, повинен попросити наших єпископів віддати в моє розпорядження таких покликаних: саме керівний центр Церкви є суб’єктом стосунків з державою. Ми маємо право підбирати кандидатів і надавати їм мандат від імені Церкви для такого типу служіння у війську. У випадку, коли бачимо небезпеки, що певний священник може втратити церковне обличчя чи потребує періоду духовної віднови, ми зберігаємо за собою право цей мандат на певний момент відкликати і дати можливість тому священнослужителеві залікувати власні рани, набратися свого питомого церковного духу, щоб бути корисним нашому війську. Церква виступає певним гарантом, що священнослужитель, який є у війську, справді представляє нашу Церкву належним чином і на належному рівні».

Місія капелана — чувати над душею військовослужбовця

Що змінює присутність священника серед військових, що він приносить із собою? Бо є уявлення, що завдання капелана — відслужити службу Божу для віруючих в армії, і все. Блаженніший Святослав згадує свою службу ще наприкінці 80-х, на Луганщині, і стверджує, що ні, це не так, причому навіть для невіруючих:

«Зі свого обмеженого досвіду — я був військовим медиком, то були інші обставини й інше, ще радянське, військо — можу сказати: військовослужбовці мають глибокі духовні потреби. Пригадую, як медик, я опікувався солдатами-новобранцями, які натирали жахливі рани на ногах: це були і фізичні, і моральні, і психічні страждання — ти не можеш ходити, не можеш піти в їдальню, не можеш зробити банальних речей… І в якихось моментах я трохи перевищив свої посадові інструкції і почав говорити з ними про певні духовні речі. Я бачив, що в тих солдатів — різних культур і національностей, були ці потреби вищого світу і вищих вартостей. І тоді я пошкодував, що ще не є священником, що не можу в цей момент дати їм того, чого вони потребують. Бо один із них мені тоді сказав: „А ти можеш мене охрестити?“. Для мене, у тих обставинах у радянському війську, це був такий досвід суто релігійний…

Можу сказати, що присутність священника серед військовослужбовців є надзвичайно потрібною, передусім самим військовослужбовцям — щоб заопікуватися їхніми душами. А духовні потреби в умовах війни зростають ще більше, у багато разів.

Зауважмо, що Українське військо — багатоконфесійне. Тому будь-який священник повинен подбати, щоб воїн — католик, православний, протестант, юдей чи мусульманин — у певний момент мав доступ саме до свого священнослужителя. Капеланське служіння — це не тільки обрядовість, це опіка над тією людськістю, у якій людина, воїн, мусить витривати у нелюдських обставинах. І звідси — необхідність високої професійності капелана, доброго вишколу і підготовки. Бо в парафії священник, зазвичай, не має таких викликів і потреб, на які натрапляє у військовому середовищі.

Отож, завдання капелана — чувати над душею військовослужбовця, бути тим, хто зцілює рани, хто допомагає нашим захисникам під час війни залишатися захисниками миру. Це якісь дуже глибокі речі, які, з одного боку, потребують особистого осмислення, а з іншого — присутності і служіння священника у ЗСУ, зокрема під час теперішньої великої, повномасштабної війни».

Про духовну, фізичну і психологічну віднову капеланів

Військовий капелан зцілює рани інших, але й у нього є свої рани, часто дуже глибокі й болючі. Хто, окрім Бога, може допомогти йому? І що робить Церква, щоб зцілити рани своїх капеланів?

«Ми маємо багато військових капеланів, які мають бойовий досвід, — каже Блаженніший Святослав. — Отець Андрій Зелінський дуже не любить, коли ми про це говоримо, але він виходив із нашим військом із Дебальцівського котла, його дуже добре знають морпіхи Маріуполя… Маємо сьогодні ціле гроно наших священників, які отримали бойовий досвід, пережили той процес зцілення ран і можуть бути дуже плідними у зціленні тих, хто того потребує.

Очевидно, що у воєнний час і військовослужбовці, і капелани потребують реабілітації. І ми це забезпечуємо. Богу дякувати, що у Патріаршій курії вже багато років існує Департамент військового капеланства, який створює необхідні умови і простір для служіння військовим капеланам нашої Церкви. Ми намагаємося бути уважними до всіх потреб військових капеланів і в певний спосіб їх задовольняти. Йдеться і про фізичне здоров’я, бо у нас є капелани, які були поранені, і про психологічний супровід, і про необхідний простір духовної віднови, щоб той військовий капелан сам був духовно здоровим і міцним і відтак у драматичних обставинах  був не тягарем для нашого війська, а навпаки — допомогою».

Подяка Блаженнішого Святослава

Хочу скористати з нагоди і висловити своє визнання та свою вдячність усім військовим капеланам Української Греко-Католицької Церкви. Ми, як Церква, серед інших Церков України маємо унікальну столітню історію служіння в Українських збройних формуваннях. Сьогодні наша Церква має військових капеланів у різних військових формуваннях різних країн. Ми згадували про Німеччину. Я б згадав і Польщу, і Велику Британію, і США, і Канаду. Наша Церква упродовж різних моментів національно-визвольних змагань мала своїх капеланів у збройних формуваннях і в Першу світову війну, в Другу… І ми готові послужити всім нашим досвідом, нашою традицією для розвитку інституту військового капеланства в сучасних українських Збройних силах.

Усім військовим капеланам — нашої Церкви і усіх інших Церков та релігійних організацій, які сьогодні служать для Українського війська, я хотів би висловити велику вдячність і наше спільне всенародне визнання. Нехай Господь Бог покличе ще багатьох хлопців для того непростого, але дуже відповідального служіння — священника у Збройних силах України, військового капелана. Нехай нам ніколи не забракне мужніх, відповідальних, зрілих, плідних військових капеланів.

Підготувала Оксана Козак,
Департамент інформації УГКЦ

Персони

Дивіться також