«Канони Церкви є дорожніми показниками на шляху духовного життя»
На четвертій зустрічі в рамках катехитичного проєкту альтернативної п’ятниці: «Хто такий греко-католик?», котрі відбуваються у часі різдвяного посту в Архикатедральному Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці міста Тернополя, д-р о. Мартин Хомів говорив про закон і дисципліну, зокрема «Які права мають греко-католики?».
У Церкві існує порядок. Дисципліна є одним зі складових елементів спадщини нашої Церкви, а точніше обряду УГКЦ, який повинен не тільки зберігатись, а і розвиватись. Ми маємо прямий обов’язок передавати далі нашу спадщину, що нас робить греко-католиками. Без розвитку богослов’я, літургії, духовності та дисципліни у Церкві, було б неможливо говорити про розвиток самої Церкви, і нашої віри, зокрема. Усім відомо, що в Церкві існують канони, загальноприйняті правила, авторитетні норми, які відображають нашу церковну ідентичність. Мета канонів — створити усі умови щоби на практиці прагнути святості. Канони Церкви є дорожніми показниками на шляху духовного життя. Вони народилися з досвіду життя Церкви. Це переважно відповіді на запитання, упорядкування там, де був непорядок, утвердження там, де колись панував сумнів: канони віри, літургійного виду, дисциплінарні канони тощо.
Канонічне право — це те, що керує християнською спільнотою і упорядковує її. Уже в другому столітті почали з’являтися настанови з поведінки, первісні правила для молодої Церкви. Один із найперших, Didache (100 р.), що пропонує чіткі вказівки щодо літургійних практик і щодо деяких основних елементів управління. Згодом з’явилися інші дисциплінарні роботи, такі як Didascalia apostolorum (230 р). Дослідження стверджує, що в період ранньої Церкви, християнські громади визнали за необхідне організуватися формалізованим способом. Оскільки церковні структури удосконалювалися у своїй формальності, а між християнами постійно виникали питання, закони обов’язково мали розвиватися.
Найфундаментальнішим джерелом для всього закону Церкви є те, що міститься в Святому Письмі, особливо в Новому Завіті. Він містить численні чіткі вказівки щодо різних аспектів християнського життя на такі теми, як Хрещення та Євхаристія (Мт.28,19; Лк.22,19; 1 Кор.11,23–25), Подружжя (Мт.19,3–10), оплата духовенства (Лк.10,7–12), судову владу Церкви (Мт.18,15–17) і відносини з державою (Мт.22,17–22). Писання святого Павла пропонують ще більше вказівок для християнської спільноти, зокрема: вимоги до служителів (1 Тим.3,1–13), як ставитися до звинувачень проти духовенства (1 Тим.5,19), і як спілкуватися з нехристиянами (1 Тим.5,9–10). Багато з цих норм згодом розробляються в юридичну мову в майбутніх канонічних збірниках. Насправді канонічне право можна розуміти як прикладне богослов’я.
Інші джерела права — твори Св. Отців, постанови та рішення Соборів і Синодів різних ступенів. Синодальність — одна із найдавніших джерел права нашої Церкви. Джерела права — фактично написані тексти. Коли Св. Отці писали про богословські аспекти своїх позицій щодо якогось питання, Церква авторитетно оформлювала ті чи інші опінії в написаний закон. Для окреслення нашої церковної ідентичності маємо Кодекс канонів східних церков, загальне право для всіх східних католицьких Церков (1991 р.) та Канони партикулярного права УГКЦ (2018 р). Крім цього, упорядковують наше церковне життя чимало постанов та рішень Синоду Єпископів УГКЦ; Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні; різні декрети видані Главою Церкви, місцевими єпископами; літургійні книги (у яких відображається наша обрядово-літургійна ідентичність); правильники, інструкції, офіційні документи УГКЦ (наприклад Катехизм УГКЦ, «Христос — наша Пасха»), тощо. Так, що існує потреба для оформлення та проголошення цілого нового Кодексу канонів УГКЦ.
Також кожна церква має свої внутрішні парафіяльні книги, в яких фіксуються похорони, хрещення та вінчання. Ще близько 100 років тому держава не вела жодних реєстрів, це робила церква і була єдиним джерелом інформації про людей. Тому цей порядок дуже важливий. А дисципліна означає прийняття цього порядку та втілення в особисте життя.
Ми, греко-католики, посідаємо опрацьовані, (кодифіковані) та відповідно проголошені збірники законів. Тому, ми повинні завжди берегти свої законні звичаї та свій правопорядок, краще їх пізнавати та досконаліше практикувати. Ми маємо власну написану і оприлюднену дисциплінарну традицію, яку треба знати кожному. Віртуальна правова скарбниця УГКЦ
Права і обов’язки у Церкві не існують для зверхнього контролю, а для освячення і вдосконалення нашого християнського життя. Бути членом Церкви — це великий дар Божий, це привілей. Однак, кожний Божий дар завжди пов’язаний не тільки з правами, але і зобов’язаннями та очевидно особистою відповідальністю. Це і є дисципліна — втілення написаних правил та канонів в наше побутове життя.
ДивенСвіт
