Фальшиве свідчення про греко-католицизм (ІІ частина). Присутність духовних осіб в інтернеті
Читайте також:
Фальшиве свідчення про греко-католицизм (І частина)
Як у світському, так у церковному середовищі важливим елементом стало питання «успішності», «популярності». Інтернет — один із таких засобів для реалізації цих намірів. Тому великою небезпекою, а певною мірою і спокусою є використання fake news.
Крім звичайної дезінформації, fake news у сучасному інформаційному просторі відіграють ще одну важливу для певних осіб роль — служить засобом привернення уваги до особи, до змісту її навчання, до якоїсь конкретної теми тощо. Може навіть бути так, що особа, яка подає неправдиву інформацію, вважає fake news тільки таким собі «невинним засобом», «наживкою», щоби спіймати «улов».
Щоб убезпечитися від таких спокус, Синод Єпископів УГКЦ видав «Інструкцію про присутність церковних структур, інституцій, духовенства, богопосвячених осіб УГКЦ в мережі „Інтернет“» [1].
В інструкції окреслено відповідні норми, які допомагають церковним структурам та інституціям, духовенству, богопосвяченим особам УГКЦ, мирянам, які працюють у церковних структурах, членам сімей священників проголошувати Боже слово та християнські цінності в суспільстві [2].
У документі наголошено, що «кожен має право на приватне життя, однак, беручи на себе обов’язки клирицького чи чернечого стану, працюючи в церковних структурах або інституціях чи будучи членом священничої сім’ї, людина автоматично стає публічною, а тому у віртуальному, як і в реальному, спілкуванні повинна дотримуватися євангельських принципів» [3]. Тому все, що вона проповідує, має відповідати навчанню Церкви.
Та чи завжди так відбувається? На жаль, інколи захоплення власною «успішністю», лікування власних проблем стає тим, що штовхає окремих осіб для проповідування «свого навчання», яке певною мірою стає власне такими fake news.
Не будемо тут називати поіменно авторів, лише подаємо декілька прикладів fake news «з євангелізації» в інтеренті від представників УГКЦ.
Питання тлумачення Святого Письма
Сьогодні є велике затребування на вивчення змісту, пояснення Святого Письма. Це дуже добре. В інтернеті чимало різноманітних публікацій, лекцій, наук. Їх «продукують» на різні смаки. Нас цікавить питання розуміння Святого Письма в Католицькій Церкві, частиною якої є наша Церква.
Інколи можемо зустрітися із пропозицією буквального читання й інтерпретації текстів Святого Письма (т. зв. фундаменталістський підхід). Як це узгоджується із вченням Церкви?
У документі Папської біблійної комісії «Тлумачення Біблії в Церкві» знаходимо пояснення такого підходу: «Фундаменталістське читання виходить із принципу, що Біблію — як натхненне та непомильне Слово Боже — слід читати й інтерпретувати буквально в усіх її деталях. Але під „буквальною інтерпретацією“ фундаменталістське читання розуміє примітивну буквалістську інтерпретацію, яка відкидає будь-яке зусилля, потрібне для того, щоб розуміти Біблію…» [4].
При такому підході часто використовують цитати, вирвані з контексту, бо потрібно якось підтвердити свою інтерпретацію. Наведемо простий приклад, до чого може привести таке читання й інтерпретація Біблії. В одному місці написано, що коли Юда побачив, що він вчинив, то пішов і повісився. В іншому місці написано «іди і ти роби так само»… Як тоді бути з питанням збереження життя, із самогубством?
Крім вище сказаного, є ще одне, на що потрібно звернути увагу: це питання закорінення інтерпретації Святого Письма у світлі навчання Отців Церкви. Хто сьогодні про них пам’ятає? Це трохи нагадує родинні відносини. Для онуків науки дідусів видаються застарілими й не сучасними. Але коли онуки стають зрілими, то відкривають глибину мудрості і правильності дідусевого навчання.
Так і сьогодні все, що становить Традицію Католицької Церкви, яка є невід’ємною частиною Магістеріуму Церкви, деяким сучасним «інтерпретаторам» часто здається застарілим і несумісним із сьогоденням. Вони шукають «новизни» в інтерпретаціях Святого Письма в різних деномінаціях, забуваючи про своє багатство.
Питання Хрещення у Святому Дусі
Слідуючи за зовнішніми трендами, ми спостерігаємо також спробу наповнити духовне життя новим віянням, яким є «пентекосталізація» [5]. Це є протестантський релігійний рух, який постав на початку ХХ ст., але практично революційний розвиток цього руху наступив з кінцем 90-тих років, з розвитком харизматичних груп в традиційних християнських Церквах. Центральною подією цього руху є П’ятидесятниця.
Цей рух підкреслює діяльність Бога у світі через чуда, оздоровлення, промовляння іншими мовами, пророцтва. Структура руху є децентралізована. Вона має різні організаційні форми від Мегацеркви, телеєвангелізації до спільнот в приватних домах. Особлива роль відведена лідерові, слова якого переважають за значенням Святе Письмо. Ми є свідками чисельного росту різноманітних таких спільнот (властиво п’ятидесятницьких), а також протистояння таких груп традиційному вченню і структурам Католицької Церкви.
У таких групах дуже пропагується т. зв. «Хрещення у Святому Дусі», маємо про це чимало свідчень.
Тим часом наша Церква в Катехизмі «Христос Наша Пасха» навчає, що «Через святі таїнства Хрещення й Миропомазання, разом із Причастям, ми з’єднуємося з Христом, стаємо в Ньому спадкоємцями Божого життя, носіями Святого Духа, який об’являє нам усю правду Христову, веде шляхами заповідей Христових і молиться в нас: „Авва! — Отче!“ (Рм. 8, 15). Через ці Святі Таїнства ми стаємо членами Тіла Христового й храмом Святого Духа» (409).
До того ж додатково підкреслено: «Як після хрещення в Йордані Святий Дух провадить Христа у Його спасительній місії, як після сходження на апостолів у день П’ятдесятниці провадить спільноту Церкви, так і в таїнстві Миропомазання Святий Дух дарує кожному християнинові здатність розпізнати й здійснити своє життєве покликання до спасіння і переображення світу» [6].
Тим часом у цьому «новітньому віянні» доходить до зловживання терміном «Хрещення у Святому Дусі», що це щось нове, надзвичайне, отримується дари і т. п. А це є просто вияв діяння Святого Духа, у Пресвятій Тройці, якого людина вже отримала у Таїнствах і виявляються дари отримані в Тайні Миропомазання для реалізації свого покликання.
На жаль, часто Таїнство Миропомазання трактується суто як додаток до Таїнства Хрещення, тому й маємо наслідки в нових віяннях. І тут є велике поле діяння для душпастирів, щоби змінити підхід до розуміння цього Таїнства. Не слід забувати, що ми — Східна Церква.
Питання особистого свідчення
За згаданими вище тенденціями спостерігаємо також залив інформаційного простору свідченнями про своє особисте переживання відносин з Богом. Чи це погано, що хтось дає своє свідоцтво віри? Загалом ні, але воно стає небезпечним, коли той, хто дає свідчення, представляє це як особливе обрання… А обрані ми всі, що випливає з самого створення і хрещення.
Крім того, в таких свідченнях переважно подається власна інтерпретація пережитого. Часто такі переживання стають основою «власної місії», без урахування думки Церкви. Тут варто собі пригадати, як обережно святі ставилися до власних видінь, переживань. Вони не голосили їх на майданах свого світу, як це роблять тепер через інтернет без благословення керівництва Церкви, навіть якщо їм доводилося і страждати.
Можна сказати, що більшість слухачів некритично сприймає те, що слухає. На «телефон довіри» Бюро вже неодноразово лунали прохання: «Ой, дайте мені номер до (саме того) отця, бо тільки він може мені допомогти…», а вже після короткої розмови виявляється, що ця особа почула в інтернеті, який він особливий, як Бог з ним розмовляє і т. п. І повторюється ситуація: «я Павлів, я Іванів»… А де тоді Христос?
Чуда, зокрема оздоровлення, воскресіння мертвих, чудо молитви
Ще одним елементом, на який хочемо звернути увагу, є питання чуда. Дехто сам розказує про себе, скільки вже вчинив чудес, що навіть по телефону зміг оздоровити. Якщо ця особа не є «творцем» чуда, то розказує, що хтось когось десь оздоровив і т. д. А на якій підставі вона може це стверджувати?
Можна також почути, що, наприклад, «Джон Бошабора (римо-католицький священник) воскресив 18 осіб», але ані він сам, ані Церква не підтверджують таких фактів. Як продовження цього «повчання» було сказано, що якась «людина в Мексиці воскресила 500 осіб»! І знову без жодного підтвердження! В такому випадку як «мізерно» виглядає Христос — бо ж Він воскресив тільки 3 особи… Але чого не робиться заради успішності та для зростання аудиторії слухачів?
В гонитві за чудами забувають про навчання Церкви на цю тему. Насамперед чудо слугує поглибленню віри і є добровільним Божим актом любові, що має привести до навернення, а з навчання, яке лунає в інтернет-просторі часто випливає, що треба тільки сказати певні слова, зробити певні дії, відмовити певну молитву — і чудо станеться. А коли не стається, то значить, що не доклали до цього достатньо зусиль.
Ще одним елементом, із серії fake news про чуда є питання різноманітних (невідомо ким написаних) молитов. Наприклад: «Сильна молитва здатна творити справжні чудеса», «П’ять коротких молитов, які творять чудеса в моєму житті». Таким чином, маємо якесь «магічне християнство». Насправді, молитва — це єднання з Богом. Вона не служить для задоволення наших дочасних інтересів. Лише у справжньому молитовному єднанні з Богом (а не уявному) ми можемо відкрити власні потреби. Властиво, саме Бог дає нам світло пізнати себе і свої потреби, зрозуміти те, що нас зустрічає в житті, і дає силу прийняти все, що з цим пов’язане. Та це вимагає чимало праці над собою, а то вже той труд, якого сучасна людина намагається уникнути, тому так легко піддається на пропозиції, що обіцяють вирішення питань без особливих зусиль.
Родовий гріх і звільнення від нього
На цю тему нещодавно була стаття від Бюро НРР і сект: «Родовий гріх, зцілення поколінь — правда чи фальш?» У статті чітко сказано, що такого поняття немає і що тим самим не можна скидати своїх гріхів, проблем на дідів чи прадідів. Кожен із нас має розум, вільну волю і сам відповідає за свої рішення.
В інтернеті можна знайти інтерв’ю, в якому сказано, що такий гріх існує і що є молитви на звільнення; одночасно є також друге інтерв’ю (цієї самої особи від УГКЦ!), де вже сказано, що такого гріха немає, навіть наводиться цитата з Церковного документа. Про що це свідчить? Відповідь хай дасть кожен собі сам.
Закінчення
Як було сказано, в цій статті наведено декілька прикладів з «навчання», доступного в інтернеті, бо залишається ще питання діяння злого духа. Дехто його бачить практично в усьому, включно з твердженнями, що світ відданий у володіння зла. Активно обговорюється питання прокльонів. Якщо, наприклад, хтось на когось сказав якийсь прокльон, то ця людина автоматично стає відкрита на дію злого духа. З цього випливає, що той, хто проклинає, має більшу силу, чим Бог?! … (Більш детальне пояснення буде у статті «Христос нас відкупив. Про прокляття») В мережі можна натрапити ще на багато іншого, і все це в цілому спричиняє викривлення католицького вчення.
Коли ми починаємо слухати представника УГКЦ, то сподіваємося почути навчання, яке відповідає вченню і Традиції Церкви — з однієї сторони як частини Вселенської, а з другої як Церкви Східної Традиції. Звичайно, що сам метод переказу Істини може й повинен змінюватися, але не бути викривленим.
Постає запитання: хто відповідає за збереження чистоти Католицького вчення? Насамперед це Вчительський Уряд Церкви, на місцях — єпископи місця, помічниками яких є священники, монахи, монахині. Але й вірні миряни мають також намагатися розвивати і зберігати чистоту вчення.
Важливим елементом у цьому ланцюжку є самоосвіта. Кожен, хто хоче бути фахівцем у своїй професії, намагається постійно розвиватися, збагачувати свій досвід і знання, а для цього, крім організованого вишколу, обов’язково займається ще самоосвітою.
І тут маємо парадокс. Дійсно як з одного, так і з другого боку (духовенства й мирян) є особи, що самовіддано працюють над власним духовним розвитком, поглиблюють його і допомагають іншим, але, на жаль, є й такі, що йдуть шляхом найменшого опору: скажу щось, щоб було цікаво, а слухачі й так це сприймуть, бо здебільшого хочуть сенсації, готового рецепта, щоб був ефект тут і тепер.
Кожен може дати собі відповідь на запитання: чи він з наук греко-католицьких духовних осіб або мирян в інтернеті (і не тільки там) краще пізнав і поглибив свою Церковну історію, традицію? Чи пізнав життя святих і блаженних своєї Церкви? Чи довідався хоч щось на тему духовності християнського Сходу, як її розвивати і поглиблювати у власному житті? Чи отримав розуміння «споглядання ікони» як невід’ємної частини духовності Сходу? Яким є духовне обличчя УГКЦ ХХІ століття?
При такому розвитку подій може статися, що єдиним елементом нашої Східної Церкви залишиться Служба Божа, яка (як може виявитися в майбутньому) також із часом стане нецікавою…
Цими роздумами, спираючись на факти, хочемо привернути увагу членів нашої Церкви і заохотити до праці над збереженням своєї ідентичності — як представників Вселенської Церкви у її Східній Традиції. Вже маємо болючий досвід сприймання fake news, тобто фальшивої інформації в нашому національному питанні, не повторюймо його у церковному.
Цього року минає 430-а річниця Берестейської Унії 1596 року і 80-а річниця псевдособору 1946 року. Скільки поколінь вірних (духовенства й мирян) нашої Церкви змогли вистояти проти тодішніх сфабрикованих ідеологією fake news, розуміючи, що це хибний шлях? А ми сьогодні зуміємо?
***
Цього разу залишаємо поза увагою сам контент інтернет-сторінок та сторінок у фейсбуку, наприклад, наших парафій. Може варто, щоби особи, відповідальні зі ці сторінки, переглянули, яку інформацію вони поширюють?!
1, 2, 3. Інструкція про присутність церковних структур, інституцій, духовенства, богопосвячених осіб УГКЦ в мережі «Інтернет», опублікована на сайті УГКЦ 3 червня 2025 р.
4. Папська Біблійна Комісія Tlumachennja-Bibliji-100512 v.2.pdf
5. Сьогодні краще говорити «неопентакосталізація».
6. Христос — Наша Пасха, п. 427
Довідка
Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ у справах НРР і сект заснував Синодом Єпископів УГКЦ 25.02.2013 року. Йому передував проєкт «Центр-ЯКІР» Благодійного фонду «Спільнота золотого віку». Мета — допомогти тим, хто потрапив у тенета деструктивних груп. «Людство стикається з різноманітними труднощами, проблемами і швидкими змінами, часто переживає драматичні потрясіння і розколи. У цьому світі багато людей, особливо молодих, відчувають розгубленість і біль, деякі стають жертвами сект і релігійних викривлень або маніпуляцій з істиною. Інші піддаються різним формам поневолення» (св. Іван Павло ІІ). Власне ці слова папи стали провідною думкою ще однієї ідеї бюро — «Пратулинська родина».
Детальніша інформація на сайті бюро за покликанням: https://jakir.in.ua/
Номер телефону довіри бюро: +38098 711 32 30 — вівторок і четвер — 10:00–12:00 і 14:00–16:00
Бюро у справах новітніх релігійних рухів і сект (jakir.in.ua)для Департаменту інформації УГКЦ
