Двадцятиріччя Покотилівського храму УГКЦ: війна — не перешкода служінню

24 жовтня 2022, 13:47 85

У Покотилівському монастирі отців василіян, який розташований практично на околиці Харкова, жодного дня не припиняють богослужіння і моління. Навіть в період, коли комендантська година була цілодобовою — молилися в тиші при свічках. Також двадцятиріччя парафіяльного храму Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня, відзначили урочисто з Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолили екзарх Харківського екзархату УГКЦ Василій Тучапець ЧСВВ та єпископ-ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ в Україні Павло Гончарук.

Двадцятиріччя Покотилівського храму УГКЦ: війна — не перешкода служінню

Незадовго до свята, 20 вересня, обитель в Покотилівці відвідав посланець Папи Франциска кардинал Конрад Краєвський.

Саме 20 років тому на Покрови, храм при монастрі отців василіян під Харковом, освятив владика Степан Меньок, екзарх Донецько-Харківський і тут відбулася перша Божественна Літургія.


Спорудили цю церкву в дуже цікавому архітектурному стилі. За усі роки підтримували і ремонтували. Протягом останніх двох років були проведені масштабні ремонти — заміна даху, укріплення і утеплення стін, тощо.

«Це монастирський храм і те, що він належить отцям-василіянам на сході України — вже є особливим і відрізняє його від будь-яких інших — наголошує настоятель, ігумен Покотилівського монастиря ЧСВВ отець Йосиф Щур. — Тут інші люди, інший підхід, бачення священика. Тут більше дивляться на особу настоятеля, ніж на храм чи приналежність до якоїсь релігійної організації. Якщо настоятель подобається, то ідуть в храм. Свого часу фундамент нашої церкви закладав отець Онуфрій Репецький, на якому була вся увага людей. І він, напевно, зміг залучити їх в той час, коли про нашу Церкву були достатньо негативні відгуки».


10 кілометрів — практично околиця Харкова, спальний район в лісовому масиві — це селище Покотилівка, в якому розташований василіанський храм і обитель. Неподалік залізничне полотно. Як розповідає отець Йосиф, в часі цієї війни, в Покотилівку було два прильоти ворожих ракет — один в центр, один трохи далі.


«Загалом усі бомбардування Харкова дуже чутно і видно спалахи і дим. Але монастир і храм залишаються збереженими і неушкодженими — духовно, емоційно, матеріально. Цьогоріч навіть вдалося налагодити водовідливи. До слова, коли зачинилися усі храми, в тому числі МП, то і нашим ченцям було запропоновано виїхати. Ми мали внутрішню монастирську нараду і вирішили — залишатися якщо була б навіть окупація. Ворожі війська уже були недалеко і думки виникали всякі. Ворожі танки бачили на Сімферопольській трасі, яка близько. Але ми не могли залишити свій монастир, храм з мощами святих, чудотворною іконою і ще багато було причин і факторів, які нас стримували. Звичайно, молилися за мир і збереження наших святинь не припиняючи також онлайн-трансляцій. Думаю, це, власне, послужило тому, що ми збереглися. І бачачи як молимося, до нас приєднуються всі хто потребує молитви зараз», — підкреслює священик.


В Покотилівці, окрім місцевих жителів, є теж переселенці з районів бойових дій, які, звичайно, чимало переживши, перебували у великому страху і тривогах. Отже, багато з них знайшли підтримку і допомогу у місцевому монастирі. Періодично тут також роздають гуманітарну допомогу.

А ще Покотилівська греко-католицька парафія завжди була молодою, бо в основному її відвідують молоді родини, молодь, багато дітей. Парафіяльна катехитична школа до війни налічувала 90 дітей — це дуже високий показник. Війна, звичайно, внесла свої корективи. Зараз школа, на жаль, не функціонує. Але вівтарна дружина, хор, молодіжна спільнота «Вірні вірі» продовжують працювати.

Як каже настоятель, тих, хто постійно відвідував богослужіння, зараз поменшало вдвічі. Якщо раніше було до 120 осіб, то тепер — понад пів-сотні. Є нові люди, але активних парафіян менше з різних причин — багато хто виїхав. Отже, протягом тижня на літургії буває до десятка людей. На вихідні і свята — більше.


Також отці з Покотилівського монастиря служать у храмах по всій території Харківського екзархату. Найчастіше — в Харкові і Полтаві. Бувало, що служіння пропускали через розбиту ворожими снарядами дорогу, але її лагодили і отці знову поновили візити до Полтави.

Зараз в обителі троє ченців — двоє отців і брат, які постійно моляться, не дивлячись на тривожну ситуацію, найперше — за перемогу над ворогом і за мир в Україні.

Наталя Палій,
РІСУ

Локації

Персони

Дивіться також