Звернення Глави УГКЦ у 344-й день війни, 2 лютого 2023 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні четвер, 2 лютого 2023 року Божого, а в нас в Україні вже 344-й день кривавої повномасштабної війни.
Знову остання доба пожинала нові жертви. Маємо нових убитих і поранених серед цивільного населення. Ворог продовжує наступати на кількох напрямках на Донеччині та Луганщині. Найбільшою трагедією останньої ночі був потужний ракетний обстріл міста Краматорська, що на Донеччині. На сьогоднішній ранок відомо, що зруйновано 8 багатоповерхових будинків. Щонайменше 3 людини загинули і більше ніж 20 отримали поранення різного ступеня важкості. Ми сьогодні поділяємо біль нашого героїчного Краматорська, єднаємося з ним у скорботі та молитві.
Так само ворог потужно обстріляв нашу Сумщину. Є вбиті та поранені. Невпинні обстріли переживають прикордонні райони Чернігівщини на Півночі та Харківщини на північному сході. Постійно під обстрілами перебуває наша правобережна Херсонщина. Здригається щоночі від ракетних російських ударів Нікопольщина, потерпає Запорізька область. Особливо інтенсивними бойові дії є біля містечок Гуляйполе та Оріхове. Голос болю і плачу тих людей знову лунає із землі до нашого небесного Бога — Творця і Спасителя.
Щоразу більший біль, небезпека постійних ракетних ударів по всій території Батьківщини, безупинні повідомлення про те, що росія готує наступні потужні наступальні операції, — усе це створює в Україні клімат великого занепокоєння, але віра в Бога та довір’я до нашого війська допомагають нам долати наші страхи та біль. Ми молимося сьогодні за наших захисників. Наша віра перетворюється на конкретні діла любові й милосердя для підтримки нашого війська і порятунку всіх тих, хто став жертвою цієї війни.
І цього ранку ми знову дякуємо Господу Богу і Збройним силам України за те, що живі і можемо далі жити, працювати, молитися і боротися для добра нашого багатостраждального народу та більшої слави Божої серед Його люду в Україні.
Ми продовжуємо роздуми над тим, як нам лікувати рани розколів і поділів між християнами. Вчора ми роздумували над різними викликами, поділами, які розшматували тіло християнської України, зокрема у XVII столітті. Ми говорили про конфесіоналізацію християнства, яка сталася в Західній Європі та поширилася на весь християнський світ.
Конфесіоналізація — це не тільки поділ на окремі конфесії, а й протистояння, війна, боротьба між ними. Кожна конфесія почала бачити інших християн як тих, що не мають шансу спастися. Витворилася небезпечна думка про церковну еклезіальну ексклюзивність, тобто що правдивою є лише та Церква, до якої належу я, а всі інші християни приречені на вічну загибель. Таке намагання позбавити іншу християнську спільноту права на існування завдало глибоких ран християнському тілу нашої України.
Ще більше лихо стається тоді, коли одна з конфесій перетворюється на державну релігію. У такому разі держава починає її насаджувати, ба більше, переслідує, нищить, вбиває всіх тих, хто належить до інших християнських спільнот. Тому історія Київської Церкви, зокрема XVII і XIX століття, — це історія кровопролиття, мучеництва за єдність християн Української Греко-Католицької, чи, як тоді її називали, Унійної Церкви.
Згадаймо сьогодні мученицьку смерть нашого святого священномученика Йосафата Кунцевича, яка сталася ще у 1623 році — цього року ми спогадуємо 400-річчя його мучеництва. Мученики нашої Унійної Церкви були мучениками за єдність християн. Вони окропили своєю кров’ю цю святу, благородну справу (хоч у різні історичні періоди її розуміли по-різному). Багатьох зі святих мучеників Унійної Церкви ми поки що не знаємо, забули і маємо ще їх для себе відкрити, зокрема із центральних земель нашої Батьківщини.
На жаль, російська держава, маючи Російську Православну Церкву як державну релігію, знищила Унійну Церкву на своїй території. Зокрема, 1839 рік став поворотним моментом у нищенні нашої Церкви. А 1875 року була ліквідована Холмська єпархія. Та, незважаючи на ці кровопролитні, жахливі події, наша Церква живе. Це означає, що єдність між християнами є ділом не людини, а Духа Святого.
Сьогодні хочу згадати нашого праведного митрополита Андрея Шептицького, який, властиво, став предтечею екуменічного руху Другого Ватиканського Собору, випередивши його в унійних прагненнях Київської Церкви майже на пів століття. Митрополит навчав своїх священників приймати православних братів як своїх і разом із ними будувати «Рідну хату».
Тому молімося сьогодні за те, щоб ми виносили з історії, окрім негативної, позитивну пам’ять, яка будує, єднає і лікує рани. Нехай приклад наших великих і святих попередників надихає нас прямувати до єднання християн, яке є святою, богоугодною справою.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронті! Боже, ми знаємо, що зараз ведуться пошукові рятувальні роботи в Краматорську — поможи врятувати тих, хто сьогодні волає про порятунок! Боже, поможи залікувати рани нашого багатостраждального народу! Боже, спаси людей Твоїх і благослови спадкоємство Твоє, благослови нашу Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Христос народився! Славімо Його!
