Звернення Глави УГКЦ у 322-й день війни, 11 січня 2023 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні середа, 11 січня 2023 року, а в Україні вже 322-й день повномасштабної війни, яку російський загарбник і вбивця приніс на нашу мирну землю.
Упродовж останньої доби наша земля вкотре здригалася під тягарем російських ракет і бомб. Українська земля знову плаче від цієї несправедливої війни, яка для нас є війною справедливої самооборони.
Нині увага України та всього світу прикута до двох міст на Донеччині — Бахмута і Соледара, які цими днями стали епіцентром великого військового протистояння. Соледар перетворюється на символ української незламності та російської жорстокості й безглуздості, бо як розповідають військові, окупанти «закидають тілами своїх загиблих» позиції українського війська. Виглядає, що головний інструмент їхньої атаки — це тіла їхніх убитих. Жахлива трагедія розгортається на наших очах, яку вже багато хто порівнює із Берліном 1945 року чи завоюванням міст Київської Русі за часів Золотої орди. Тече кров, чути зойк і плач на українському Донбасі, але наші військові мужньо протистоять. Це наше завдання — сказати «ні» такому жорстокому, сліпому безглуздю, відстояти людське життя та людську гідність.
Ворог знову обстрілює мирні міста й села на Харківщині і сам Харків. Задіяно багато видів зброї, зокрема реактивних систем. Здригається Херсонщина, Дніпропетровщина і Запоріжжя.
Але ми дякуємо Господу Богу та Збройним силам України за те, що живі і крізь сльози можемо проголосити на весь світ, що Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться! Щобільше, Україна колядує, прославляючи народженого між нами Ісуса, приймає та поклоняється живому Богові, який став людиною.
Перебуваючи в посвятті Різдва Христового, ми літургійно вшановуємо пам’ять святих дітей, вбитих за Христа у Вифлеємі. Знаємо з Євангелія, що після того, як мудреці, які прийшли поклонитися Христові, оминули царя Ірода і попрямували додому, той посилав слуг до Вифлеєма убити дітей до двох років. Роздумуючи над цією подією двотисячолітньої давнини, над цим злочином, мучеництвом невинних дітей, у контексті великого свята християнської надії Різдва Христового, ми по-особливому бачимо її зміст крізь призму вбивства невинних дітей сьогодні в Україні.
Чому страждає невинний? Це запитання залишається загадкою навіть для богослов’я. Перед кров’ю невинних дітей мовкне людська логіка. Ми бачимо, що війна — це найбезглуздіша справа, найбеззмістовніша подія, яку раціонально пояснити неможливо. Чому текла кров невинних дітей у Вифлеємі чи тече в Україні? Ми про це вкотре запитуємо в Господа Бога. І, можливо, тут можемо знайти певне світло розуміння через нашу віру у воплоченого, народженого між нами Христа.
Інколи ми думаємо, що страждання людини пов’язане з її особистими провинами, що так вона спокутує власні гріхи. Те зло, яке вона вчинила, найперше спричиняє її власне страждання. Але коли бачимо страждання маленької дитини, невинної, таке пояснення втрачає будь-який сенс. Тут відкривається містична глибина відкупительної жертви нашого Спасителя, страждання і смерті невинного Господа нашого Ісуса Христа. Ті вифлеємські діти сьогодні нам відкривають зміст відкупительної дії живого Бога, який став людиною і приніс себе у жертву, щоби своєю святою невинною кров’ю змити наші гріхи. Смерть невинного як відкупительну жертву спасіння ми можемо побачити тільки в особі Дитятка Ісуса, в особі нашого стражденного Бога, воплоченого Сина Божого Ісуса Христа.
Сьогодні вся Україна є Вифлеємом, який плаче за вбитими дітьми. Як по-особливому пророче сповняються слова пророка Єремії щодо нашої трагедії війни: «В Рамі чути голос, плач та гірке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче щоб її втішити, бо їх немає». То Рахиль-Україна сьогодні плаче за своїми невинно вбитими дітьми і не може втішитися, бо їх немає. Саме ці слова пророка колись означали вигнання і введення у полон ассирійцями юдеїв — дітей Рахиль, які страждали. Сьогодні тими ассирійцями, які ведуть у полон, нищать невинних дітей України, що плаче, є російський агресор і нападник.
Нехай цей час Різдва Христового буде особливою духовною підтримкою, потіхою і розрадою для тих наших матерів, які втратили дітей в часі цієї святотацької та безбожної війни. Син Божий став Дитиною, твоєю Дитиною, мамо, яка плаче. Син Божий, який став Дитиною, захотів страждати разом із нами, взяв на себе наші страждання і болі, воплотився в наш український біль, щоб перетворити його на відкупительну, святу жертву задля майбутнього України.
«Не плач, Рахиле! Глянь, твої діти цілі. Не умирають, а оживають. Ті діти нині в новій святині». Це слова прадавньої української коляди. Нехай ці слова, те духовне осмислення історичних страждань українського народу, додадуть нам мужності, стійкості, сили та благодаті Святого Духа, особливо нашим матерям, які у дні Різдва Христового перебувають у відчаї, відчуваючи, що втратили будь-яку надію. У новонародженому Спасителеві наша надія. Нехай це ніжне Боже Слово, яке лежить у яслах, що зійшло з небес заради нашого спасіння, те творче Слово, яке стало маленьким, беззахисним, стражденним Дитям, завітає у кожну домівку, де нині гіркий плач і тяжке ридання, і витре сльозу своєю силою та благодаттю кожній матері, біль якої неможливо описати, зрозуміти й утішити.
Боже, благослови Україну! Невинно вбиті діти у Вифлеємі, моліться сьогодні за дітей України, яких вбиває російський агресор. Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронті! Дай їм сили стримати вбивчу руку сучасного Ірода. Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюбʼям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
