Звернення Глави УГКЦ у 320-й день війни, 9 січня 2023 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні понеділок, 9 січня 2023 року, а в нашій Батьківщині вже 320-й день повномасштабної окупаційної війни, яку російський загарбник приніс на нашу мирну землю.
Упродовж останньої доби від бомб, ракет та ударів з інших видів російської зброї знову здригалася українська земля. Осердям протистояння залишають уже легендарні Бахмут і Соледар. Вчора там загинули мирні жителі — ні в чому невинні люди, які не змогли вчасно покинути ці майже цілком зруйновані міста. Ворог завдав ударів і по мирних містах Чернігівщини, Сумщини, Харківщини. Обстріляв Запоріжжя і Дніпропетровщину, зокрема багатостраждальний Нікополь. Невпинно окупант обстрілює і звільнену Херсонщину. Та попри все Україна колядує! Україна святкує Різдво!
Ворог намагається використовувати будь-які засоби маніпуляції для досягнення своїх злочинних намірів — навіть дітей через мобільну гру, спонукаючи знаходити військові об’єкти і так передавати розвіддані. Неймовірно, як підступно він маніпулює свідомістю дітей, роблячи їх інструментом своєї злочинної діяльності!
Проте маємо і гарну новину. Вчора з полону було звільнено 50 військовослужбовців. Ми дякуємо Господу Богу за те, що в цей різдвяний час батьки зможуть повернутися до своїх сімей. Ми тішимося, що ще одна група військовополонених повертається додому, і молимося за тих братів і сестер, які ще перебувають у російському ув’язненні, терплять тортури, знущання. Молімося і працюймо для їхнього звільнення!
Сьогодні знову хочемо сказати на весь світ: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ці дні, які ми переживаємо, відповідно до літургійного звичаю, традицій Візантійської Церкви, називаються днями посвяття Різдва Христового. Кожен із них наповнений глибокою тематикою, змістом і допомагає нам переживати, усвідомлювати, входити в динаміку цього таїнства воплочення Божого Сина, Його присутності між нами.
Прихід у світ Сина Божого, на жаль, не для всіх людей є доброю і радісною новиною. Так є сьогодні і так було й колись, навіть у момент народження Спасителя. Не всі хочуть прийняти дар Божої любові. А Господь Бог нікому не намагається його насильно накинути. Вже в розповіді євангелистів про народження Ісуса бачимо таких противників, ворогів, антагоністів Божої любові. Цар Ірод — людина, яка не хоче, щоби Бог прийшов у світ. Це виглядає безумством: як можна перешкодити Богові прийти у світ? Але бачимо, що є і такі люди, котрі всіляко хочуть перешкодити Божому втручанню в історію.
Ірод — відвертий ворог Месії. Він настільки відчуває себе царем, настільки засліплений своєю могутністю, що нездатний уявити приходу іншого Царя, якому він мав би поступитися місцем. Він не може, чи краще сказати, не хоче зрозуміти, для чого приходить інший Цар, для чого приходить Бог як єдиний Володар Всесвіту. Історія описує Ірода як талановиту людину, второпного, хитрого політика, що зумів здобути владу в Ізраїлі. Археологи віднайшли чимало пам’яток архітектури, які він залишив. Але все це було для того, аби утвердити своє перебування на троні й нищити всіх, хто може цьому загрожувати. Ми знаємо з розповідей євангелистів, що Ірод вивідує у книжників, де має народитися Месія, і вирішує вбити всіх підозрюваних. Він бачить месією тільки себе.
Цей тоталітарний метод вирішення проблеми, готовність піти на будь-що, лиш би не втратити статусу, величі, самозвеличення так часто повторюватиметься в історії! Один із найбільших тиранів, убивць ХХ століття говорив: «Є людина — є проблема. Нема людини — нема проблеми». Але так людина повстає проти самого Бога. У сучасному світі, безпосередньо в нашій землі, бачимо, що тоталітарні методи ще не відійшли в минуле. Ми переживаємо святотацьку війну, яку російський кровожерний тоталітарний режим приніс на українську землю, вбиваючи усіх, хто може посягнути на певний геополітичний проєкт, який сучасний безумець хоче накинути світові.
На перший погляд, ця тема, — тема світського володаря, земного царя, князя цвіту цього, який перешкоджає чи хоче перешкодити приходу у світ Бога, нас особисто не дуже стосується, бо ми завжди спонтанно засуджуємо Ірода. Однак це не так! Ця історія безпосередньо стосується кожної людини, бо ставить запитання перед кожним із нас: чи ти готовий визнати Христа своїм Господом і Царем? Ми бачимо, що сучасні секуляризми намагаються усунути присутність християн і їхнє свідчення Христової Церкви зі суспільного дискурсу, наново вбивають сакральне в сучасному світі, у сучасній культурі. Про релігійне життя не говорять нічого, а як говорять, то тільки погане. Можливо, ми у своєму житті вже все облаштували так, що не потребуємо іншого Царя. Адже я сам для себе є паном і в мене є своє царство, навіть якщо воно ефемерне, блюзнірське, хитке й аморальне. Готовність та сміливість визнати Господа Бога Царем, Паном життя і є осердям християнської віри, християнського свідчення у найглибшому значенні цього слова.
Ми переживаємо це свідчення на прикладі мученицької смерті першого в історії християнського мученика — апостола і архидиякона Степана. Мученик — це свідок воскресіння, вічного життя, того, що неможливо стримати прихід Бога у світ, прихід справжнього, вічного Царя і Його Небесного Царства між нами, про який у Символі віри кажемо, що «йому не буде кінця».
Боже, благослови Україну! Господи, новонароджений Спасителю, прийди до нас, до нашого народу як наш єдиний Цар! Сьогодні українці віддають свої життя за те, що ми не хочемо ставати на коліна перед жодним земним тираном, а тільки перед Тобою, Дитятку Ісусе. Боже, благослови нашу Батьківщину твоїм справедливим, небесним миром, який Ти приніс як Князь миру у своїм Різдві і якому не буде кінця!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюбʼям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
