Звернення Глави УГКЦ у 287-й день війни, 7 грудня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні середа, 7 грудня 2022 року, а в Україні вже 287-й день повномасштабної військової агресії росії проти України.
Це час великого болю, страждання, які агресор приніс на нашу мирну землю. Знову впродовж останньої доби на всій лінії фронту йшли тяжкі, кровопролитної бої. Ворог невпинно обстрілював українську територію з різного виду зброї. Понад 200 обстрілів пережила лише наша Сумщина в прикордонних із росією районах. Запорізька область стала жертвою ракетних ударів. Дніпропетровщина пережила атаку російських дронів, які несли із собою вибухівку, смерть, розруху. Всього було збито близько 17 таких смертоносних новітніх машин.
Але потрясла нас вчора подія в Краматорську. В селищі Малотаранівка, у школі, був організований пункт незламності, тобто пункт обігріву місцевого населення, у якому можна зарядити мобільні телефони і випити гарячого чаю. І по цій школі росіяни випустили три ракети. Це черговий акт військового злочину. Він показує, з яким цинізмом ворог сьогодні намагається нищити мирне населення, зламати нашу незламність.
На всій території Україні відбуваються відключення електроенергії. Незалежно від того, де ми мешкаємо, відчуваємо брак світла, тепла й води в наших містах і селах. Водночас зберігається загроза чергових повномасштабних ракетних атак на нашу державу. Кажуть, що остання ракетна атака, яка була в понеділок, відкинула Україну на тиждень назад у можливості забезпечити електроенергією споживачів. Те, що за тиждень було відновлено, знову було знищено. Але наші енергетики, рятувальники невтомно відновлюють все те, що росіяни методично нищать, і забезпечують нам можливість жити в таких тяжких обставинах.
І ми вкотре можемо сказати, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться. Цього ранку ми знову дякуємо Господу Богу і Збройним силам України, що живі, що можемо стояти перед Божим обличчям, служити тим, хто страждає від війни, любити Бога і ближнього у цей ще один Богом дарований нам день.
Продовжуємо роздуми над тим, як нам будувати майбутнє, як в умовах війни не забути, що від того, як ми сьогодні живемо і діємо, залежить, якою буде Україна після перемоги. Бо те, що Україна переможе, вже ні в кого не викликає жодного сумніву. Ми маємо будувати дальшу перспективу нашого народного буття.
Сьогодні далі міркуватимемо над тим, як розвивати нашу шкільну освіту, як забезпечити інтегральний, повноцінний навчально-виховний процес для наших дітей, тих, які найбільше вразливі під час обставин воєнного часу.
Тепер в Україні потрохи повертається усвідомлення необхідності інституції капеланства в різних сферах життя нашого народу і нашої держави. Закон про військове капеланство вперше в незалежній Україні інституційно затвердив такий вид священничого служіння зокрема внашому війську. Відкриваються двері для медичногокапеланства. Медична сфера сьогодні розуміє, що присутність священника потрібна для того, щоб можна було повноцінно, інтегрально лікувати рани нашого зболеного народу-мученика.
Водночас запрошую вас подумати і попрацювати над тим, щоб можна було відновити і розбудовувати інститут шкільних капеланів. Хоча в Україні Церква відокремлена від держави, але ми бачимо, що, зокрема в умовах війни, і державні, і громадські церковні інституції повинні працювати разом для спільного блага. Ті відокремлення не означають самоізоляції Церкви від держави чи держави від свого народу, від суспільства, яке творить державу, її будує і захищає.
Наші освітяни потребують сьогодні особливої пошани, підтримки з боку суспільства, а діти — щоб школа була дружнім до них простором, вільним від булінгу, насильства тавсього того, що може зруйнувати дитячу душу. Ми бачимо, як тяжко працюють наші вчителі в умовах війни, щоб забезпечити відповідний людський клімат у класі, у школі. Бо лише тоді, коли ми зігріємо своєю людяністю наших дітей, зможемо їх чогось більшого навчити, ніж вказано внавчальній програмі.
Ми бачимо, як тяжко працюють директори наших шкіл, щоб забезпечити функціонування колективу, інституції вумовах війни. Як присутність військового капелана у війську є важливою для того, щоб військо могло залишитися простором людей, а не машин, так і в наших школах присутність шкільного капелана конче потрібна як для викладачів, так і для дітей, щоб можна було творити простір любові в наших школах.
В усіх інших видах капеланського служіння ми завжди говоримо, що капелан — це не тільки служитель культу, не той, хто займається конфесійною пропагандою (чи у війську, чи влікарні, чи навіть у школі). Капелан — це служитель людських стосунків, той, хто стоїть на сторожі людяності, виховання до людяності, до любові в різних сферах життя нашого суспільства.
Тепер ми намагаємося огорнути нашим капеланськимслужінням і заклади освіти. Тішимося, що наші академічні капелани вже присутні в цілій низці наших університетів, вищих навчальних закладів. І бачимо, як це потрібно для нашого студентства, для нашої молоді. Розуміємо, щоприсутність шкільного капелана є потрібною і бажаною в українській школі. Ми бачимо, що в католицькій школі присутність капелана часом незамінна, вона створює інший клімат у цій навчально-виховній спільноті.
Тому ми хочемо послужити через служіння наших капеланів дітям, батькам, педагогам, адміністрації, іншим працівникам школи і таким чином разом будувати цілісний навчально-виховний процес, працювати для того, щоб вже у школі закладати фундаменти морально здорового, духовнорозвиненого, інтелектуально високого і академічно підготовленого суспільства, аби гідно стояти перед викликами дня прийдешнього.
Дякую директорам шкіл, батькам, учителям, які запрошують духовенство і відкриті до служіння наших шкільних та академічних капеланів. Разом ми робитимемо вседля того, щоб діти війни почувалися пригорнутими, любленими, підтриманими, зціленими в такий непростий час.
Сьогодні разом із вами хочу подякувати Господу Богу і всім тим, хто до цього причетний, за те, що вчора знову було звільнено із російського полону 60 наших захисників, 58 чоловіків і дві жінки. Ми дякуємо всім тим, хто працював для цього чергового звільнення наших військових, бо знову 60 сімей сьогодні тішаться поверненням їхніх дорогих людей, а Україна радіє, що ми можемо звільнити тих, кого полонив російський ворог.
Молімося за тих, хто ще перебуває в російському полоні. Молімося за наших ув’язнених священників у Бердянську, отців Івана та Богдана, за всіх тих, хто сьогодні навіть не знає, де їхні рідні й близькі, за звільнення тих, що стали жертвами, заручниками, бранцями цієї несправедливої російської агресії.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронті, які захищають наше мирне життя! Боже, даруй Україні перемогу над несправедливим агресором! Боже, благослови нашу багатостраждальну землю, її народ Твоїм справедливим, небесним миром!
