Звернення Глави УГКЦ у 240-й тиждень повномасштабної війни, 20 вересня 2026 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі минає вже 240-й тиждень великої, кривавої, святотатської війни. Це був тиждень, упродовж якого день і ніч росіяни тероризували наші мирні міста й села, тоді як наші Збройні сили, наші захисники українського неба, день і ніч стояли на сторожі людського життя. Навіть більше, вони відкидають ворога з української землі, звільняючи наші землі від убивчої руки окупанта.
Але цей тиждень особливо запамʼятається щоденним терором росіян проти життєво важливої інфраструктури наших міст і сіл. Лише в ніч на 17 вересня росіяни вдарили по Києву близько десятком балістичних ракет різного типу та запустили 160 дронів. Можна собі уявити: коли це все залізяччя скеровується в одне місце, наслідки стають просто катастрофічними.
Щодня росіяни знищують у Києві дві-три автозаправні станції, намагаючись таким чином позбавити мешканців міста не тільки пального, а й самого відчуття спокою, певності в тому, що життя триватиме.
Такий самий терор переживали Одеса та Запоріжжя. Сумська й Одеська області, можливо, найбільше постраждали від руйнування інфраструктурних мереж.
На правому березі Києва щодня горіли склади, лікарні, медичні установи та освітні заклади. На лівому березі було знищено систему водопостачання. Але Богу дякувати, що рятувальники та комунальні служби гідно виконують своє служіння.
Особливо вражає і дивує те, що росіяни постійно завдають так званих «подвійних ударів». Коли влучання забирає життя і руйнує наші міста і села, на місце відразу прибувають медики й рятувальники. А тоді завдається повторний удар у те саме місце — з метою знищити тих, хто прийшов рятувати життя.
Тому сьогодні ми щоразу глибше усвідомлюємо: зберегти людяність у таких обставинах — це теж перемога. Зберегти людяність — можливо, саме це є сьогодні метою нашої боротьби.
Ми бачимо, що в таких обставинах росія веде війну не лише проти української держави та її інфраструктури, а й проти гідності самої людини. Цивільна людина перетворюється на мішень. Поранених і тих, хто постраждав, перетворюють на статистику. Страх і виснаження людини використовують як зброю.
Україна захищає не тільки території. Вона захищає право людини жити, бути вільною, отримувати допомогу і не бути покинутою. Тому збереження людяності — не другорядне завдання, а, можливо, осердя нашої перемоги.
Я хочу сьогодні особливо подякувати всім, хто бореться за людяність в умовах війни — як в Україні, так і в усьому світі. Хочу подякувати за жертовну та героїчну працю наших рятувальників і медиків.
Звертаюся до всіх наших парафій, парафіяльних громад і спільнот: зверніть увагу на тих, хто, можливо, у вашій громаді чи парафії зазнав поранення; поцікавтеся життям родин загиблих і тих, чиї рідні зникли безвісти. Заопікуйтеся ними. Так ми зможемо щодня перемагати, відстоюючи гідність людини і саму людяність у серці нашої Церкви.
Хочу особливо звернутися до наших міжнародних друзів і партнерів: підтримайте боротьбу за людяність в Україні, зокрема допоможіть тим, хто потребує підтримки. Відновлення України починається сьогодні. Відновлення людини і людяності не можна відкладати на післявоєнний період.
Тому вкотре ми сьогодні хочемо промовити із серця нашої багатостраждальної України: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Ця неділя, згідно з нашим церковним календарним ритмом і літургійним життям Церкви, називається неділею після Воздвиження. Упродовж усього цього тижня в центрі духовної уваги, молитви та літургійного життя нашої Церкви було поклоніння чесному і животворному Хресту Господньому.
Сьогодні головними євангельськими словами, над якими Церква роздумує і якими живиться, є дуже глибокі слова Ісуса Христа до своїх учнів: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною».
Ми бачимо, що наш Спаситель не хоче позбавити нас хреста, не хоче позбавити нас особистого страждання чи, можливо, особистого хресного шляху. Він хоче пройти його разом із нами. Він веде нас крізь страждання, муки і навіть смерть, випереджує нас на крок і кличе йти за Ним. Чому? Бо все те, що сьогодні нищить і вбиває людину, Христос переміг на хресті. Тому Він каже: «Ідіть за Мною» — і ми йдемо разом у Воскресіння.
Тому ми співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємося, Христе, і святеє Воскресіння Твоє славимо». Тут є рецепт нашої перемоги, тут — джерело нашої людяності. Тут — джерело і зміст нашої надії.
Ми просимо: Господи, Ти — той, кому ми довіряємо і за ким ідемо в нашому хресному шляху України. Зупини війну, благослови нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюбʼям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
