Звернення Глави УГКЦ у 274-й день повномасштабної війни, 24 листопада 2022 року

24 листопада 2022, 14:58 7

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні четвер, 24 листопада 2022 року, а в Україні вже 274-й день повномасштабної, великої війни, яку росія принесла на наші мирні землі.

Минулий день, мабуть, увійде в історію України і світу як ще один день великого, повномасштабного військового злочину росії. За ранковими повідомленнями, ворог випустив по Україні більше як 70 ракет, щонайменше 10 людей загинули і 36 отримали поранення. Після такого масованого удару всі електростанції нашої країни: атомні, теплові, гідроелектростанції — залишилися без струму, тому що була зруйнована єдність енергетичної системи України. Відповідно до підрахунків органів державної влади України, з 10 жовтня по 23 листопада тими серійними масованими ракетними ударами по Україні росія випустила близько 600 ракет різного класу і типу. На цей ранок 70 відсотків нашої столиці надалі залишається без електроенергії. Частково відновлено водопостачання.

Ми захоплюємося нашими енергетикам, рятувальникам і медикам. Як героїчно вони працюють цими днями! Після ракетних ударів тисячі гірників залишалися у шахтах під землею: вчора, лише за один день, вдалося звільнити в Кривому Розі та в Павлоградському районі близько трьох тисяч шахтарів, яких щасливо підняли на поверхню. А в місті Черкаси за відсутності електроенергії лікарі провели унікальну операцію із пересадки нирки. Тож, попри все, ми можемо сьогодні сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!

І ми дякуємо Господу Богу, Збройним силам України і мужнім українцям за те, що ми сьогодні живі, бачимо цього ранку денне світло і можемо стояти перед Божим обличчям. У такі непрості часи в наших містах і містечках відкриваються «пункти незламності». Це такі осередки, які розраховані на 40–500 людей і в яких можна зігрітися й перекусити, підзарядити мобільні телефони, скориставши з джерел додаткової електроенергії. Ця незламність України — наша сила, яка дає нам можливість рухатися вперед.

Продовжуємо наші роздуми над тим, як нам вже сьогодні, у такий травматичний час, будувати майбутнє України. Адже всі ми разом маємо не тільки наближати перемогу над російським агресором, а й думати про те, якою має бути Україна після війни. Особливо ми повинні дбати про наших дітей, зокрема школярів.

Школярі й біженці. Школярі і внутрішньо-переміщені особи. Як можна поєднати ці дійсності? Як можна забезпечити навчальний і виховний процес для тих, хто перебуває далеко від дому і чий дім та чию школу зруйновано, для тих, хто опинився серед чужих людей? Але навіть над таким складним, ще вповні не вирішеним питанням ми сьогодні повинні працювати і думати та про нього молитися.

Сьогодні ми маємо всі разом подбати про те, щоб допомогти батькам дітей, які опинилися за кордоном. Інтегруватися в чужій країні в нове суспільство нелегко дорослій людині, а що вже казати про дітей, які перебувають без друзів у незнайомому шкільному колективі. Це правда, що діти швидко вивчають нову мову, нову культуру — але дуже важливо допомогти їм не втратити свого! Як нам відомо, часом діти перебувають одночасно у двох шкільних процесах: школи країни теперішнього проживання та української школи, у якій навчаються дистанційно. Як важливо допомогти їм зберегти в секуляризованих країнах Західної Європи чи Північної Америки ті християнські, сімейні цінності, якими живуть наші родини в Україні! Як важливо допомогти українським біженцям адаптуватися в цих нових обставинах, бо діти дуже потребують живого спілкування. Гасло душпастирської опіки нашої Церкви над нашими емігрантами і біженцями завжди було таким: «Інтеграція — так, асиміляція — ні!».

Висловлюю щиру подяку українським громадам і владі зокрема європейських країн, які дбають про те, щоб українці зберігали свою національну ідентичність, мову, культуру, а також могли отримати духовну опіку від священника свого обряду, своєї Церкви свого права. Ми маємо приклади такого великого розуміння стосовно українських дітей з боку Польської держави, яка створює українські школи, шукає серед біженців українських вчителів і дає можливість їм працювати за фахом і рятувати душі українських школяриків у цій дружній, благородній християнській країні.

Опікуймося разом найслабшими! Дитина-біженець, дитина-емігрант — це неприродні речі, вони не повинні довго тривати. Допоможімо нашим діточкам здобувати освіту, знання, але особливо виховання навіть у драматичних обставинах війни. Наша Церква завжди дбала про своїх дітей. Навіть у таборах для переселенців в Європі після Другої світової війни відразу створювали українські школи, гімназії і процес навчання та виховання дітей не переривався, бо зупинка такого процесу, неможливість дитини йти до школи є великою кривдою для цієї дитини, загрозою, що ця дитина буде викинута на маргінеси сучасного світу і тієї культури, яка потребує кваліфікованих, високоосвічених спеціалістів для того, щоб могти віднайти свою дорогу в цьому непростому житті.

Хочу подякувати Господу Богу за те, що цими днями було звільнено з російського полону 36 наших військовополонених. Серед них — захисники Маріуполя, а також наші нацгвардійці, які захищали Чорнобильську атомну електростанцію і були взяті в полон у перші дні російської окупації. Дякуємо за їх звільнення Господеві й усім тим, хто працював, щоб цей день якнайшвидше настав.

Боже, благослови Україну! Боже, благослови українських дітей — цих беззахисних жертв російської агресії. Боже, допоможи всім нам огорнути їх такою допомогою, якої вони найбільше потребують! Боже, допоможи цим нашим дітям відкрити дорогу до школи, до навчання, до освіти! Боже, благослови українське військо, яке захищає можливість жити і навчатися нашим дітям! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!

Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Персони

Інші фото та відео

Дивіться також