Звернення Глави УГКЦ у 220-й тиждень повномасштабної війни, 3 травня 2026 року
Христос воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі минає вже 220-й тиждень повномасштабного вторгнення військ російської федерації на мирну українську землю. Упродовж цього часу ми не тільки продовжуємо рахувати дні й ночі війни, але знову оплакуємо численні жертви цієї агресії та нові руйнування. Біль, сльози й смуток знову ширяться Україною.
Цього тижня ворог майже щодня і щоночі обирав собі нові цілі серед наших мирних міст і сіл, здійснюючи масовані атаки різними видами зброї. Палали Одеса і Дніпро, Запоріжжя і Харків. Російські дрони долітали навіть до Тернополя. Знову маємо значні руйнування і втрати.
Водночас ми дякуємо нашим Збройним силам України — дівчатам і хлопцям, які й цього тижня мужньо стояли на захисті мирного населення, прикриваючи його собою.
Тиждень розпочався світлою подією: майже 200 наших захисників були звільнені з російського полону і повернулися до своїх родин і домівок. Ми й надалі молимося за звільнення всіх наших військовополонених, цивільних заручників, а також дітей України, викрадених російською федерацією. Висловлюємо щиру вдячність усім, хто сьогодні мужньо бореться і виконує свій обов’язок перед Батьківщиною.
Цього тижня відбулася важлива історична подія. Під час зустрічі глав українських християнських Церков з інтелектуалами, науковцями та правозахисниками відновила свою діяльність Ініціативна група «Першого грудня». Це особливе коло людей, які вже понад 15 років намагаються бути голосом сумління українського народу.
Назва цієї групи невипадкова. Першого грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на якому понад 90 відсотків громадян — з Криму, Донбасу, Центру, Сходу, Півдня і Заходу — проголосували за незалежність України. Майже 15 років тому, у час загострення відносин між владою і громадянським суспільством, три найбільших Церкви України — Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська Православна Церква Київського Патріархату і наша Церква — виступили зі спільним зверненням щодо духовних і моральних причин суспільної кризи.
На цей заклик відповіли науковці, інтелектуали та моральні авторитети, які й утворили ініціативу «Першого грудня». Відтоді вона є своєрідним духовно-моральним компасом, що сприяє утвердженню незалежності, суверенітету та єдності нашого народу.
Під час зустрічі з главами християнських Церков ця ініціатива отримала новий духовний мандат від Церков. У непростих обставинах сьогодення особливо важливим є все те, що нас об’єднує, що звертається до сумління та нагадує про духовні й моральні основи нашого буття. Ця зустріч стала справжнім діалогом про найважливіше і найболючіше, спільним прагненням викривати моральні проблеми та працювати задля спільного блага.
Ми відчуваємо, як наш народ консолідується, як у різних структурах, громадських організаціях та інтелектуальних середовищах визріває відповідальність за майбутнє України. Дякуємо Господу Богу за цей момент єдності, солідарності та однодушності. Нехай світ знає: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Сьогодні, цієї неділі, у ритмі нашої духовної дороги до П’ятдесятниці, у храмах лунало Євангеліє про те, як наш Спаситель зцілив розслабленого, який очікував спасіння біля купелі.
У цей час ми також відзначаємо День хворого — особливий душпастирський момент, коли в центрі нашої уваги і молитви є людина, що страждає. Війна глибоко ранить наш народ — і тілесно, і духовно. Її травма ще довго визначатиме життя суспільства і Церкви. Саме тому наша Церква звершує такий вид душпастирства, яке називається «зцілення ран війни». Цієї неділі ми молимося за всіх, хто терпить від хвороб і ран. Водночас прагнемо чинити діла діяльної любові щодо них. Бути хворим — це не лише випробування, а й можливість здобувати духовні скарби. Християни не є людьми, які не страждають, але вони інакше переживають страждання.
Ми не завжди можемо змінити обставини, але здатні змінити своє ставлення до них, дивлячись на них очима віри. Церква закликає бачити в кожному стражденному самого Христа. Ми віримо в Бога, нашого Спасителя, Сина Божого, який страждає разом із людиною і бере на себе її біль, щоб його зцілити.
Щиро дякую всім медичним працівникам, зокрема середньому медичному персоналу, а також усім, хто доглядає за хворими — у лікарнях і вдома, серед рідних і близьких. Нехай у людській немочі ми навчимося бачити присутність Господа. А наші страждання, пережиті по-християнськи, нехай стануть духовним скарбом, через який ми долучимося до цієї відкупительної місії Христа.
Сьогодні обіймаємо всіх хворих і стражденних. Молимо Господа про зцілення їхніх ран і про завершення війни.
Просимо: Ісусе, зупини цю війну! Те, що неможливе людині, можливе Тобі — нашому Богові і Спасителеві. Благослови наш народ і нашу багатостраждальну українську землю Твоїм справедливим, небесним миром.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
