Звернення Глави УГКЦ у 245-й тиждень повномасштабної війни, 26 жовтня 2026 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі минає вже 245-й тиждень великої, кривавої війни, яку у світі називають повномасштабним вторгненням. Ми ж, християни, називаємо її святотатською війною, великим богохульством, зневагою як Бога, так і людини.
Цього тижня захисники України, дівчата і хлопці, звільняли наші території, успішно стримуючи численніші угруповання російських військ. Водночас ворог хвилями атакував наші міста і села, завдаючи ударів і вдень, і вночі. 16 та 19 жовтня стали днями особливо жорстоких атак на інфраструктуру наших міст і сіл. Близько мільйона людей залишилися без електропостачання.
У ніч на 22 жовтня ворог здійснив масовану атаку на Київ, випустивши по столиці 21 балістичну ракету. Їх навмисно спрямували на житлові квартали.
Одна з ракет влучила зовсім поряд із Києво-Печерською лаврою. Ця атака відбулася на тлі чергових переговорів про можливе перемир’я, саме тоді, коли дехто поспішив назвати російського агресора гуманним.
Ми бачили, як ця атака нищить найсвятіше, зневажає не тільки дипломатію, а й саме людське життя.
Та цього тижня сталася і світла подія. Коли я про неї розповідав нашим монахам і монахиням, священникам і мирянам, один із них вигукнув: «Ну, можливо, тепер нарешті війна закінчиться!». Цією подією була моя п’ятнична зустріч зі Святішим Отцем Левом XIV.
Було надзвичайно зворушливо, що в перший тиждень після повернення з лікарні Святіший Отець захотів почути голос України. Ця зустріч стала, з одного боку, виявом батьківської потіхи Папи Лева XIV для багатостраждального українського народу, а з іншого — видимим і повним свідченням сопричастя Київської Церкви з Наступником апостола Петра.
Я подякував Святішому Отцеві за його невтомний голос на захист України, за гуманітарну дипломатію, яка має відвагу пророчим словом звернутися до могутніх світу цього, нагадуючи про необхідність миру та про те, що війна в Україні не має військового розв’язання. Я засвідчив Папі, що Україна молилася і продовжує молитися за його одужання. Розповів йому про підсумки нашого Синоду Єпископів, який цього року відбувся в Зарваниці, про життя нашої Церкви в Україні та в різних куточках світу, де живе українська громада.
Розповів і про те, як ми готуємося до зими, як намагаємося вистояти перед холодом, який росія прагне перетворити на зброю масового знищення. Подякував Святішому Отцеві за солідарність Католицької Церкви в усьому світі з нашою Церквою та українським народом. Засвідчив, як героїчно служать своїм вірним наші священники, монахи й монахині, єпископи, як усі вони по-різному, але з однаковою відданістю намагаються втілювати свою християнську віру в діла милосердя та любові.
Наприкінці зустрічі Папа подякував мені за свідчення віри. Він сказав, що це свідчення віри Української Церкви є дуже важливим як для самого Папи, так і для всієї Вселенської Церкви.
Тому ми вкотре проголошуємо: Україна стоїть! Україна молиться! Україна бореться!
Читайте також:
«Дякую за свідчення віри вашої Церкви», — Папа Лев XIV на зустрічі із Блаженнішим Святославом
Цієї неділі в Римі, у базиліці Святої Софії, відбувається особлива подія. До Вічного міста з’їхалися членкині руху «Матері в молитві» не тільки з Італії, а й із різних куточків світу.
Учора в Папському латеранському університеті відбулася наукова конференція, присвячена цьому унікальному явищу — рухові молитви матері. А сьогодні ми спільно звершили Божественну Літургію в базиліці Святої Софії — храмі, який є духовною спадщиною патріарха Йосифа, нашого великого попередника.
Під час розмови зі Святішим Отцем я розповів йому про цей молитовний рух, який цього року відзначає 20-річчя свого заснування. Розповів, як українські матері молилися за нього, за його одужання. Папа хотів особисто подякувати всім, хто молився за нього, особливо матерям у молитві, які не забували про нього у своїх молитвах.
Сьогодні ми теж хочемо подякувати всім членкиням цього руху та всім матерям, які моляться. Молитва матері — це тепер особлива сила нашої Церкви й нашого народу. Під час війни мати часто приречена чекати. Чекати на повернення свого сина чи доньки з фронту або з далекої чужини. Чекати на звістку від дітей, які перебувають перед лицем смертельної небезпеки. Та мама, яка молиться, перетворює силу очікування на силу заступництва.
Коли людські зусилля не дають бажаного результату, коли в очікуванні людина переживає безсилля, молитва не дозволяє їй упасти у відчай. Навпаки, саме тоді, коли вичерпуються людські сили, нам на допомогу приходить Божа сила, яку ми прикликаємо в молитві.
Складаю подяку всім матерям, які єднаються в молитві за своїх дітей, за нашу Церкву, за наш народ і за нашу Батьківщину. Дякую всім, хто подолав далеку дорогу, щоб приїхати до Вічного міста й засвідчити перед Папою та Вселенською Церквою силу віри й молитви нашої Церкви.
Сьогодні ми молимося: Господи, благослови матерів України! Почуй їхні молитви, вислухай їхні прохання. Поверни всіх дітей додому. Зроби так, щоб матері України більше ніколи не плакали.
Боже, зупини цю війну! Боже, благослови нашу багатостраждальну українську землю Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
