Звернення Глави УГКЦ у 244-й тиждень повномасштабної війни, 18 жовтня 2026 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні минає вже 244-й тиждень великої, кривавої, святотатської війни. Українська земля знову стогне під ударами російських ракет і бомб. Знову вдень і вночі ллється кров мирних жителів України.
Ми дякуємо Господу Богу і Збройним силам України за те, що й цього тижня вистояли, що ми живі. Наш обов’язок — донести правду про Україну до сердець і сумління добрих людей, — людей доброї волі в усьому світі.
У ніч на 14 жовтня ворог знову завдав потужного масованого удару по Україні. Лише по Києву було випущено 25 балістичних ракет, сконструйованих для ураження військових кораблів у морі, але використаних проти мирних людей.
Головними мішенями російських ударів по наших мирних містах і селах стали об’єкти критичної інфраструктури. За наявною в нас інформацією, ворог намагається протягом місяця цілковито ізолювати такі міста, як Київ, Одесу й Харків, позбавивши їх можливості отримувати тепло, електроенергію та воду.
Ворог хоче перетворити міста, у яких мешкають мільйони людей, на міста-привиди. Лише внаслідок атаки 14 жовтня було знищено або серйозно пошкоджено 30 об’єктів енергетичної інфраструктури. Шістсот тисяч людей одночасно залишилися без світла.
Проте найбільше нам болить те, що такі злочини проти людяності сталися саме тоді, коли устами президента США було проголошене так зване енергетичне перемир’я між росією та Україною. Водночас ані російська, ані українська сторона не підтвердила досягнення такої домовленості. Тому сьогодні нам, християнам, дуже важливо зрозуміти: навіть мирні переговори, спрямовані на припинення війни, мають відповідати певним моральним правилам.
Домовленості без моральних засад, коли цінність енергоресурсів ставлять вище за людське життя, приречені на провал. Досвід України цього тижня це підтвердив. Тому так важливо бачити за міжнародними переговорами про енергоресурси долі живих людей, а не лише економічні чи політичні інтереси.
Коли ми говоримо про енергетику, прошу всіх вас пам’ятати: йдеться про обличчя живих людей, про дитячі садки, школи, лікарні. Оцінювати домовленості потрібно насамперед за тим, наскільки вони зменшують страждання цивільного населення, а не лише приносять політичні чи економічні дивіденди або стають приводом для гучних політичних заяв.
Дуже важливо, навіть із вдячністю сприймаючи посередницькі зусилля, спрямовані на припинення війни, розрізняти стримування несправедливого агресора і примушування жертви до поступок. Наші друзі в міжнародній спільноті мають розуміти: залежність України від допомоги не дає нікому морального права розпоряджатися її майбутнім без участі самих українців. Не можна стирати різницю між державою-агресором і народом, який має право на захист. У міжнародних зусиллях, спрямованих на припинення будь-якої війни, зокрема російської війни проти України, не можна протиставляти мир і справедливість.
Святіший Отець Лев XIV прямо навчає нас цього: немає миру без справедливості, особливо справедливості щодо невинної жертви. Припинення вогню, яке рятує людські життя, заслуговує на нашу підтримку і повагу.
Ми, українці, чуючи про переговори, зустрічі й різноманітні домовленості, не повинні відразу сприймати їх як зраду. Але, з іншого боку, не можна називати миром будь-які проголошені угоди, якщо вони не ґрунтуються наморальних засадах.
Є ще одна надзвичайно важлива складова зусиль, спрямованих на стримування агресора і досягнення справедливого миру. Українці мають моральне право брати участь у рішеннях і переговорах, що визначають їхнє майбутнє. Україна є суб’єктом міжнародного права і не може перетворитися лише на предмет торгів, особливо тоді, коли хтось керується іншими інтересами, а не захистом невинних жертв у нашій країні. Україна має власну суб’єктність і не є предметом чужих інтересів.
Сьогодні нам, жителям України, усім, хто бореться за правду, справедливість і свободу, так важливо не піддатися моральному розчаруванню, а ще важливіше не дозволити, щоб розчарування перетворилося на моральну байдужість. Непослідовність впливових держав не скасовує цінності свободи й правди, за які ми сьогодні платимо найвищу ціну, — ціну власного життя.
Звертаюся до наших міжнародних партнерів і закликаюїх усвідомити свою моральну відповідальність перед історією за всі зусилля, які вони сьогодні мають докладати, щоб покласти край несправедливій агресії росії в Україні.
Складаю слова подяки всім громадам, які захищають гідність людини в сучасному світі та свідчать про цінність кожного людського життя незалежно від релігії, раси чи політичних уподобань. Сьогодні так важливо не зводити українську трагедію до вартості ресурсів чи зручності політичного компромісу!
Ми хочемо сьогодні з гордістю сказати усім: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Цього тижня ми, перебуваючи в Римі, разом із главами Східних Католицьких Церков та очільниками єпископатів Латинської Церкви з різних країн світу супроводжували Папу Лева XIV молитвою на його шляху до одужання. Ми молилися за його здоров’я та успіх оперативного втручання.
З радістю очікуємо його повернення до активної праці таслужіння на благо Христової Церкви в наш час. Хочемо вкотре подякувати Святішому Отцеві за зусилля, яких він докладає навіть у цей непростий час, щоб урятувати мешканців наших Олешок, які потерпають від гуманітарної катастрофи.
Сьогодні ж хочу привітати вас із Латвії, з міста Риги, де ми перебуваємо з пастирським візитом до української громади в цій країні. Історія присутності нашої Церкви на терені Лівонії сягає ще XI століття. Тодішні громади належали до давньої Київської митрополії. Після Берестейської унії церковне життя на цих землях значно активізувалося і пережило свій розквіт.
Новий етап присутності українців у Латвії розпочався після розпаду Радянського Союзу. Уже 1992 року в Ризі постала українська греко-католицька парафія Преображення Господнього. Сьогодні, під час повномасштабного вторгнення, наша громада в Латвії активно працює задля захисту своєї Батьківщини та надає гуманітарну допомогу.
Хочу особливо подякувати архиєпископові Ризькому Збігнєву Станкевичу за опіку над українцями в Латвії. Ця відносно невеличка країна прийняла майже 80 тисяч українських біженців, які рятуються від війни. Хочу подякувати нашому духовенству, громадським діячам та активістам за те, що ви сьогодні є виразним голосом України, який промовляє до сумління не лише країн Балтії, а й усієї Європи.
Я прибув до Риги, щоб обійняти батьківськими обіймами українців цієї країни та запевнити їх, що Церква-мати, Київська Церква, яка сьогодні стікає кров’ю, дбає про своїх дітей в усьому світі. Хочу також нагадати гасло нашого Патріаршого Собору: «Твоя Церква завжди і всюди з тобою».
Боже, благослови Україну! Боже, благослови дітей України, хоч би де вони перебували сьогодні у світі! Боже, допоможи мудрим і далекоглядним людям нашого часу зупинити війни, які сьогодні поширюються світом! Боже, зупини війну в Україні та благослови наш народ, нашу Церкву й нашу державу Твоїм справедливим, небесним миром.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
