Зігріваючи серця теплом: як в Донецькому екзархаті працюють пункти незламності, обігріву та взаємодопомоги
Вже понад 1000 днів триває повномасштабне вторгнення Росії в Україну, внаслідок якого страждають мільйони людей, тисячі міст і сіл. Та ми досі тримаємося, живемо і помагаємо одні одним завдяки єдності, добру та підтримці.
Такими цінними місцями помочі є пункти незламності, обігріву та взаємодопомоги, яких в Донецькому екзархаті налічується 18 у трьох областях: Донецькій, Дніпропетровській та Запорізькій. Ці пункти — не просто про «посидіти та зігрітися». Це значно більше і глибше, адже зігравають не лише тіло, а й зранене людське серце.
У холодну пору року, в складних життєвих обставинах, внаслідок обстрілу будинків, втрати зв’язку, неспроможності купити чи приготувати собі їсти, попрати речі, відсутності опалення, підтримки — кожен приходить в пункт незламності з різної причини. Та кожен отримує гарячу смачну їжу, доступ до зв’язку, щоб поговорити з рідними, відчути повагу та любов, якої так не вистачає в часі війни. А завдяки підтримці наших партнерів кожен з пунктів обігріву обладнаний всім необхідним для задоволення базових потреб людини.
Кожен виклик це також і можливість. Тож для численних людей наявність при парафіях таких пунктів обігріву є можливістю реалізувати свої потреби та здібності: готувати так смачно, немов би потрапляєш у найвишуканіший ресторан; ділитися своїм теплом і підтримкою наче побував у материнських обіймах; допомагати тим, хто цього потребує, бути тими, хто є міцною опорою і бути причиною через яку люди вірять у добро і Бога.
«Коли в місті знову зникло світло, Ірина Зайцева зайшла в пункт обігріву при парафії Святого Миколая Чудотворця, щоб зарядити телефон і трохи попрацювати. Вона не планувала затримуватися, просто хотіла пересидіти кілька годин у теплі. Довкола волонтери гомоніли за чаєм, обговорюючи нагальні справи, співали патріотичні пісні під гітару. Виявилось, що саме сьогодні святкують День волонтера.
Спершу Ірина приходила тільки за потреби зарядити гаджети — телефон, повербанк. А потім захопилась і, непомітно для себе, щоразу залишалася довше, бо тут було по-домашньому тепло. Люди розповідали про своє, і якось вона теж відчула, що готова говорити. Поділившись тим, що так довго носила в собі — історією про рідну домівку, яка лишилась в окупованому селі на Херсонщині. А одного дня вона затрималася в храмі. Світло повернулося в її дім, але головне — у її серце», — ділиться щемливою історією о. Іван Талайло з Кривого Рогу.
Ці невеликі кімнати чи намети стають також оазисом життя для дітей. Адже неодноразово в них проводилися заходи як освітнього, так і розважального характеру, даючи дітям відчути, не зважаючи на війну, той смак безтурботного і веселого дитинства без якого неможливо зростати. Про це також розповів о. Сергій Паламарчук, який активно працює з дітками у профронтовому місті Добропіллі:
«На базі пункту незламності почав діяти простір святого Миколая, де відбуваються різноманітні заходи для дітей і видається відповідна гуманітарна допомога, особливо для сімей з дітьми, що перебувають у скрутних життєвих обставинах. Навіть троє дівчат-підлітків: Марійка, Катя та Христина, за допомогою нас, дорослих, організували невелику волонтерську групу „Добре серце“, придумали емблему і девіз. І тепер регулярно допомагають у діяльності нашого пункту незламності, зокрема допомагають реєструвати, зустрічати потребуючих людей, спілкуватися з ними, сортувати і видавати гуманітарну допомогу, займатися з молодшими дітьми, коли відбуваються заходи та активності для дітей».
Для дорослих це також простір для творення спільноти, спілкування і молитви. Адже часом для людини віднайти зовнішнє тепло є шляхом зігріти своє серце. Віднайти однодумців помагає поділитися своїм болем та знайти підтримку, а спілкування завжди надихає та повертає до активності життя.
Однією із таких історій ділиться о. Ярослав Швачук із міста Шахтарське.
«Через близькість до покровського напрямку фронту, який динамічно змінюється, в нашому місті є щоразу більше людей, які потребують підтримки в забезпеченні найпростіших базових потреб. Через велику кількість ВПО, доводиться поселятися в умовах, де навіть немає санвузла. Один старший чоловік за останні роки вже вчетверте змушений втікати від війни. Поселився в гаражі, бо на щось більше не вистачає коштів. Та й із житлом щоразу важче.
До нашого пункту обігріву постійно приходять люди, де ми можемо їх нагодувати. Також в деякі дні даємо можливість прийняти душ і попрати одяг. При таких нагодах пропонуємо людям разом помолитися, поспілкуватися на різні духовні теми».
Ще однією із таких історій ділиться о. Ігор Пагулич із Кам’янського:
«Валентина Нізвецька — 73-річна жителька міста Авдіївки, яка була змушена покинути рідну домівку у 2022 році, залишивши все, що мала, через війну. Її житло повністю зруйноване…
Пані Валентина пересувається на милицях та майже не виходить із квартири. Кожен день для неї сповнений болю від самотності та безпорадності. Окремим випробуванням для літньої жінки є відсутність правильної машинки, адже прати руками вона зовсім не може, а важке фінансове становище не дозволяє придбати дороговартісну техніку.
Волонтери з парафії Преображення Господнього в м. Камʼянське взяли п. Валетину під опіку. Вони надають їй продуктову допомогу, засоби гігієни, допомагають в поїздках до лікарні чи інших установ. Серед інших видів допомоги волонтери періодично приносять одяг для прання у підвальне приміщення храму, де встановлена пральна машинка».
Така підтримка для маломобільної людини є дуже вагомою і важливою, адже чиста білизна сприяє покращенню емоційного стану та загального самопочуття. Підтримка збоку парафії стала для Валентини Олександрівни опорою у складних обставинах. Тепер вона знає, що поруч є ті, хто не дозволить їй залишитися наодинці з викликами.
«Дякую за те, що поруч є такі добрі серця. Вони допомагають мені не втрачати віри в людей і надії на краще майбутнє», — ділиться пані Валентина.
Приходячи незнайомцями у пункти незламності, обігріву та взаємодопомоги, люди виходять щасливішими, знайшовши друзів, підтримку, розуміння та духовну родину.
За матеріалами Ангеліни Вовк для Донецького екзархату УГКЦ
