«Життя людини без Бога — це повільне щоденне умирання», — Глава УГКЦ у Велику п’ятницю
«Коли ми споглядаємо зраненого, приниженого, вбитого і похованого Христа, відкривається правда про життя людини поза Богом. Насправді життя без Нього є повільним щоденним вмиранням і рухом у протилежному напрямку від того, до якого нас кличе Спаситель. Людина може думати, що це свобода, але кожна людська ідеологія лише поневолює. Тільки Божа істина дає справжню свободу. Саме тому в розп’ятому Христі ми бачимо не кінець, а джерело надії і життя». На цьому наголосив Глава УГКЦ у Велику п’ятницю.
10 квітня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві Блаженніший Святослав помолився Вечірню з виставленням плащаниці. Із ним співслужили єпископи-помічники Київської архиєпархії — владики Йосиф Мілян, Степан Сус, Андрій Хім’як та духовенство собору.
Після виставлення плащаниці Блаженніший Святослав звернувся до присутніх зі словом проповіді. Він пояснив, що хода із плащаницею — це завершення пасхального шляху, кульмінація Хресної дороги, під час якої вірні духовно беруть участь у похороні Христа: «У цій ході ми ніби довершили шлях пасхальної процесії, дійшли до моменту смерті та погребення Спасителя. Це — кульмінація, у якій відкривається зміст усього пережитого. Весь час ми слухали читання Святих Євангелій, у яких євангелисти не лише як хронографи передали факти, а й пояснили їхній зміст».
Предстоятель зауважив, що момент погребення Христа — це межа, своєрідний «рубікон» для всього людства: «Щось нове сталося зі всіма нами. До цього моменту було багато крику, галасу, бряскання зброї, метушні. І враз запанувала якась дивна тиша. З одного боку, ми чуємо, що відповідно до єврейської Пасхи наступила субота. Момент, коли не можна було нічого робити. Це був момент, коли люди згадували сьомий день, на який Бог відпочив. Усе мало зупинитися. Але цієї суботи була Пасха. Тобто є ще якийсь інший зміст, інша причина такої радикальної зміни. І щоб пояснити нам новий зміст тієї тиші, євангелист Йоан розповідає про погребення Христа, кажучи, що там був сад, де розп’яли Христа. А в тому саду був новий гріб, у якому ще ніхто не був похований».
Роздумуючи над євангельським образом саду, Предстоятель наголосив, що цей символ охоплює всю історію спасіння: «Слово „сад“ оживляє все Святе Письмо — від початку до кінця. У саду почалися страсті Христа — Його спіймали в Оливному саду. Момент того арешту Іван описує, як момент тріумфу: прийшли воїни, а Христос питається: „Кого шукаєте?“. Йому кажуть: „Ісуса, назарянина“. Він відповідає: „Я є“. І тоді ті воїни падають на коліна, бо „Я є“ означає „Ягве“ — ім’я Бога, який себе об’явив під час визволення ізраїльського народу з єгипетської неволі, перед початком Старозавітної Пасхи. І тоді Христос віддає себе воякам у руки. Не вони Його спіймали, а Він себе добровільно видав на страсті. Там, уже в цьому Оливному саду, ми побачили з вами нового Адама», — наголосив Патріарх.
Відтак він закцентував, слово про сад у момент погребіння Христа вказує, що хрест Господній насправді є не знаряддям смерті — це райське дерево життя і плодом того дерева обгорнений у плащаницю Ісус.
Блаженніший також зауважив, що обхід довкола храму, який символізує похоронну ходу, завершується входом до райського саду. За його словами, український народ здавна прикрашав плащаницю не тільки квітами, а й зеленню. Відтак саме це виражає кульмінацію пасхальної ходи — повернення людини до раю.
«Христос, як новий Адам, відкриває нам шлях до нового життя — веде за собою до воскресіння», — наголосив проповідник.
Споглядаючи зраненого, приниженого і вбитого Христа, ми, як наголосив Глава Церкви, маємо відчуття, що Христос наче демаскує, виявляє правду про життя людини поза раєм.
«Христос нам сьогодні показує свої зранені руки, пробитий бік і каже: ось ціна справжнього земного людського багатства. Ви думаєте, що маєте в руках золото, яке дає вам владу в цьому світі? Та це — цвяхи, які гублять і нищать вас. До могутніх світу цього він взиває: ви думаєте, що без Бога маєте шану і славу? Ваші скіпетри — це та тростина в руках скатованого Христа. Ваші царські шати — лише бутафорська багряниця, у яку сьогодні людство зодягнуло Спасителя. Ваші вінці, ваші почесті, за які ви готові вбити людину, — ніщо інше, як терновий вінець, який нищить людину».
Сьогодні, за словами Предстоятеля, ми бачимо Бога, який любить людину більше, ніж вона любить саму себе: «Спаситель бажає мені добра більше, ніж я бажаю його сам собі, адже ми деколи не хочемо потерпіти задля власного особистого добра, навіть якщо нам це приписує банальна людська доцільність. А Христос добровільно терпів за мене і вас, для того, щоб повернути нас до справжнього життя. Мати такого Бога, мати доступ до Нього — забирає в людини мову. Тому все замовкає перед розп’ятим і похованим у гробі Спасителем. Але саме в ньому людство, яке живе у світі поза раєм, отримує свою надію».
Окремо Глава Церкви звернув увагу на досвід сучасної людини й виклики війни, які переживає український народ: «Саме в Ісусі всі в’язні мають надію на звільнення. Наші полонені хлопці, цивільні заручники, вкрадені українські діти одержують надію на свободу. Ми, зранений народ України, сьогодні маємо надію на зцілення травми війни. Бо маємо доступ, щоб поцілувати рани нашого Спасителя. І це нам каже сьогодні пророк: Його ранами ми зцілилися. Ми, як народ, на якого наш північний сусід прийшов із війною і смертю, у нашому Спасителеві отримуємо надію на перемогу та воскресіння. Це дивні речі, які сьогодні об’являє нам Господь, але Він запрошує нас прийти і зачерпнути із джерела безсмертя».
На завершення він наголосив на значенні тиші Великої п’ятниці як часу очікування: «Ця тиша — не порожнеча, а момент надії. Почався сьомий день, який потім тихо, без галосу попровадить нас у перший день нового сотворення — у неділю, у свято Христового Воскресіння. Тому сьогодні ми співаємо: „Поклоняємося Страстям Твоїм, Христе“, оспівуючи Твій похорон і Воскресіння. І промовляємо: „Господи, слава Тобі“».
