EN

«Завжди є той, хто нас запрошує»

23 листопада 2023, 10:46 270

Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в м. Тернопіль розпочав цикл передрізвяних катехизацій для молоді в межах Альтернативної п’ятниці на тему «Хто такі греко-католики?». Лектор — катехит о. Мартин Хомів. Ділимося основними меседжами першої зустрічі.

«Завжди є той, хто нас запрошує»

Звучали запитання: Хто ми такі? Що означає бути вірним Української Греко-Католицької Церкви? А що таке Церква? Основні думки: ідентичність, тотожність і належність.

Суть Божого Царства, яке не є індивідуальною справою.

Церква — це люд Бога Отця, Тіло Христове і храм Святого Духа. З Євангеліє ми бачимо, що Ісус проповідує Боже Царство, використовує різні приклади й образи. Короткі цікаві оповідання з кінцевою мудрістю. Ці образи Ісуса мають значно глибший зміст. Вони нам пояснюють суть Божого Царства, яке не є індивідуальною справою. Проповідь Ісуса Христа виголошена для всіх людей і про всіх людей. Йдеться про спасіння світу. Немає приватного спасіння, не існує приватного Бога. Коли Ісус проповідує, Він нам відкриває інший Завіт, Новий. Уся Біблія — це книга стосунків. Старий Завіт — це навчання про стосунки з Богом, а Новий — це навчання про стосунки з людьми, особливо, коли ми дивимося на публічне життя Ісуса Христа.


Церква — це спільнота, де важливі стосунки з Богом.

У Катехизмі Української Греко-Католицької Церкви «Христос — наша Пасха» сказано, що Церква — це є ікона Пресвятої Тройці, між особами Пресвятої Тройці є вічне спілкування, вічна дія. А потім згадано про Адама і Єву, які є з Богом у гармонії. Для чого Бог створив людину, якщо не заради спілкування, якщо не заради стосунків? Бути людиною — це мати спільність із Богом. Бог говорив з Адамом і Йому була приємна його присутність, а Адамові було приємно бути у присутності Бога. Вони творили спільноту. Так само було за часів Ноя. Коли Адам втратив можливість бути з Богом, Господь взяв собі іншу спільноту — Ноя і його родину. Інша спільнота — це Мойсей. Не тільки вони, а весь народ. Тому Церква — це спільнота. Багато хто думав, що Церква була створена в Новому Завіті, але слово церква згадане ще у Старому Завіті єврейським словом «кагал», що означає зібрання, скликання. Фактично, це громада людей, які тоді блукали в пустелі. У книзі Второзаконня 4:10, Бог сказав Мойсеєві: «Збери Мені той народ, і вони слухатимуть слів моїх». Бог кличе до себе людей.


Ми є обрані, покликані, втіленні та вщеплені в Церкву.

Святий Павло був фарисеєм, сином фарисея, походив із грецького міста Тарсу, у Малій Азії. Будучи із діаспори, він володів двома мовами. Тому застосовував слова «екклезія» та «синагога», що означає релігійне молитовне зібрання. Але важливо розуміти, що це «скликане зібрання», де нас запрошують та відчиняють двері. Наше слово «Церква» старе, праслов’янське, запозичене й означає «та, що належить Господеві». Тобто ми є обрані, покликані, втіленні та вщеплені в Церкву. Ми самі не прийшли, завжди є Той, хто нас запрошує. Святий Павло говорить про Церкву, як про Тіло Христове, і Він нас обирає. Коли Святий Павло подорожував з Єрусалиму в Дамаск, щоб переслідувати перших християн, він мав видіння, де Христос запитував, чому він Його переслідує. Потім Павло, будучи три дні незрячим, дійшов висновку, що всі християнські громади — це одне й те саме. Він це називає Тілом Христовим. Вознісшись на небо, Він перебуває з нами, а ми перебуваємо в Ньому і є учасниками Його справжнього Тіла. Ми всі стали одним єдиним зібранням — Церквою Христовою.

Для Павла це означає перебувати разом у Церкві святих. Апостол Павло називає перших християн святими. Чому? Бо святий — означає інший, інакший. Тому християни відрізнялися від євреїв, бо були інші, відокремлені. Ті громади не утворилися просто так. Святий Павло майже всіх їх заснував. Коли він подорожував, то шукав багатих, між ними були й жінки. У таких людей були великі будівлі чи будинки, де могли зібратися перші християни. Звідси і термін — домашня церква, адже первісні храми — доми людей. І коли їх було декілька, Святий Павло назначав одного чоловіка, який обслуговував домашні церкви. Це був пресвітер, який очолював первісну громаду. А якщо громада була велика, з декількома пресвітерами, апостол призначав єпископа — того, хто наглядав зверху.


У Церкві ніхто не сирота, не блукає, кожен належить до чіткої духовної родини.

Христова Церква — універсальна, соборна, єдина Церква, де є один Божий люд, єдине Тіло Христове. А Церква свята тому, що святість її походить від святості Бога. Церква є апостольською, бо Ісус Христос хотів, щоб апостоли творили Його Церкву. Він вознісся на небо, поблагословив їх, мовляв: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (Мт. 28, 19). Зараз ми не маємо апостолів, але маємо наслідників апостолів. Важливо зрозуміти, чи ми є справжніми вірними правдивої Церкви. Через Таїнство Хрещення кожен стає членом Церкви. Ми стаємося дітьми Божими і починаємо належати до Христової Церкви. Саме в цей момент Господь робить нас своїми дітьми, Він у нас втілив Церкву, до конкретної єпархії, парафії, храму. Коли особа втілена в Тіло Христове, вона вже не сирота, не блукає — вона належить до чіткої духовної родини, громади, окресленої спільноти вірних. І вона має право на призначений духовний провід. Незалежно від того, хто дитину хрестить чи коли, вона належить до визначеної спільноти.

Первинні вірні нашої Греко-Католицької Церкви були українцями. Через хрещення їхні нащадки мали право належати до цієї Церкви. Наша Церква унікальна, бо вона величезна територіально, з окресленими територіями по всьому світу. Це 36 юрисдикції: архиєпархії, єпархії чи екзархати, з яких 16 — в Україні, а ще 20 — поза її межами, і ще інші громади на всіх континентах, і навіть в екзотичних країнах.

У храмі ми, як вдома.

Перше, що люди робили в еміграції — будували храм, свою українську церкву, адже це серце, що пульсує, нашої громади. Це — наш простір великої родини, де всі свої, чужих немає, де має панувати довіра, любов, солідарність. У храмі ми, як вдома. Ми — вірні Української Греко-Католицької Церкви чітко належимо до окресленої громади. Ніхто не зможе забрати від нас це спадкоємство. Ми це чуємо на кожній Службі Божі після Причастя, коли священник підносить чашу і виголошує: «Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє». Усе є Божим, усе є Господнім, ми є Його дітьми, які маємо право на все Боже, зокрема і на наше Спасіння, і на Царство Небесне.

Підготувала Юлія Сиротюк,
ДивенСвіт

Локації

Дивіться також