УГКЦ на Буковині: про Кимполунґ і церкву, яку збудував батько Ольги Кобилянської (частина IV)

4 квітня 2024, 07:00 163

Цей епізод з «Історій з історії УГКЦ» — про містечко Кимполунґ (повіт Сучава в сучасній Румунії) кінця ХІХ — початку ХХ століття, у якому певний час жила родина Кобилянських. Про розвиток УГКЦ на Буковині ми розповідали в попередніх випусках (див. у покликання нижче).

Про життя родини Кобилянських у Кимполунзі та діяльність глави родини, Юліана Яковича, внаслідок якої в містечку постала українська греко-католицька церква, розповідає співавтор монографії «Нариси з історії УГКЦ на Буковині» та керівник проєктів і програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ Андрій Яремчук.

Кимполунґ Ольги Кобилянської

«Буковинські Карпати. Гора від гори стоять в німій величі, одягнені в смерекові ліси. Ріжно сформовані, вганяються під небеса, стоять так нерухомо тисячі літ […] Багато пасем гір Кімполюнґського повіту ще вкриті пралісами. Темно-синьою зеленню миготять із далечіні…», — так в оповіданні «Битва» (1895) Ольга Кобилянська описувала чудову природу навколо мальовничого містечка Кимполунґ, назва якого українською мовою означає «довгопілля». Воно розташоване у глибині гір Південної Буковини і простягається на 10 км над р. Молдовою.

Описи природи письменниця доповнила розповіддю про місцевих жителів — гуцулів, які з діда-прадіда жили на цих вершинах: «Великі і сильні, з слов’янськими чертами, в мальовничій одежі — так сиділи і лежали вони тут. Ось одна молода жінка з трохи зжитим, але гарним, майже дитячим лицем, одягнена звичаєм свого народу барвно й багато […] Її товариші, прегарні чоловіки, стрункі, мов смереки й елястичні, сиділи в хаті тут і там […] На гордих вершинах, в самотніх кутах — проводили своє життя без панів і без наймитів».

Греко-католицька громада у Кимполунзі

Чудова природа та її ресурси приваблювали різних людей. Тож у ХІХ — першій половині ХХ століття у містечку Кимполунґ і навколишніх селах спільно провадили господарство українці, німці, євреї та румуни.

За даними отця-декана Івана Шиха, у містечку був не тільки староста, а й суд, податковий уряд, а також три православні, римо- й греко-католицька парафії.

Греко-католицьку громаду в Кимполунзі, за розпорядженням австро-угорського цісаря, було офіційно засновано 1836 року. Вона належала до Буковинського деканату, який входив до Львівської архиєпархії. На той час парафія Кимполунґу об’єднувала 18 дочірніх сіл. Однак на початку у громади не було ані церкви, ані житла для священника, а богослужіння відправлялися в костелі.

Юліан Кобилянський — ктитор церкви Святого Димитрія

Ситуація змінилася на краще 1874 року. У червні до Кимполунґу переїхала сім’я Кобилянських. Глава сім’ї, Юліан Кобилянський, батько на той час 11-річної Ольги, отримав посаду секретаря при старості. У Кимполунзі разом із родиною він прожив 15 років — до 12 липня 1889 року.

Будучи вихідцем із Галичини й маючи за приклад діяльність о. Ігнатія Бучацького з Серету, Юліан Якович переймався долею українських греко-католиків, які жили в місті та довколишніх селах.

Кобилянський одразу занурився в духовно-культурне життя місцевої громади. Йому вдалося переконати тодішнього старосту Кимполунґа, Йосифа Кохановського, у необхідності побудови власного храму для греко-католицької громади та, відповідно, передати на будівництво церкви дерев’яну стрільницю — сторожову вежу. Він також розіслав у різні куточки Буковини й Галичини збирачів пожертв, організовував різні благодійні заходи та лотереї.

Так Юліан Кобилянський взяв на себе ношу ктитора, тобто будівничого церкви Святого Димитрія. Сам він пожертвував на будову цього храму 2 000 золотих. Завершилося будівництво церкви 1883 року.

Отець Іван Ших так описував новозбудований храм: «Церква ся — деревляна, простора, ясна, з красним куполом».

На той час душпастирем парафії був о. Михайло Тиндюк.

«Виїдемо звідси. Це — кінець»

Поза тим родині Кобилянських дорого обійшлася ініціатива будівництва української греко-католицької церкви в Кимполунзі. Проти Юліана Кобилянського виступили румунські шовіністи. Його фальшиво звинуватили в тому, що він начебто видавав юнакам фіктивні довідки для звільнення від армії та брав за це хабарі. Із селян ніхто цього не підтверджував — навпаки, люди захищали його. З цього приводу його донька, Ольга Кобилянська, написала у щоденнику: «Дорогою татко розповів мені, що поганий підлий українець-перекидчик Тудар подав на нього в суд. Це закінчиться тим, що татко з ганьбою перейде на пенсію. Виїдемо звідси. Це — кінець».

Згаданий Євсевій Тудар доклав максимум зусиль, щоби сфальсифікувати процес, але карна розправа не вдалася — батька письменниці виправдали. Втім цей скандал став однією із причин виходу Юліана Кобилянського на пенсію та переїзду родини з Кімполунґу до с. Димка Сторожинецького повіту, а за 2 роки — до Чернівців.

Розвиток громади УГКЦ у Кимполунзі: отці Проскурницький та Порубальський

Але так чи так, справа, яку започаткував Юліан Кобилянський, продовжувала жити. Церква, яку він будував, уже діяла, і до неї горнулися русини-українці зі всіх довколишніх сіл.

У 1893 році стараннями о. Євгена Проскурницького було завершено встановлення іконостасу і двох вівтарів у церкві, придбано нові ліхтарі, лавки й інше церковне приладдя.

З 1899 і до 1920-х років парафією ревно опікувався о. Лонгін Порубальський. Він заслужив повагу та пошану як серед українців, так і серед представників інших національностей.

За служіння о. Лонгіна заможні місцеві господарі — Костянтин Гаука і Матвій Хім’як, подарували парафії земельну ділянку в с. Руська Молдовиця для будівництва ще однієї церкви. На спорудження великого храму коштів і ресурсів не вистачало, та ще й румуни всіляко намагалися цьому завадити. Однак, незважаючи на труднощі, греко-католики збудували й освятили у 1903 році в с. Руська Молдовиця дерев’яну каплицю Вознесіння Христового. Важливо відзначити, що до неї почали ходити і православні українці, які зазнавали утисків від румунізаторів.

Ідею побудови власної церкви о. Порубальський посіяв і в душах жителів Ватра Дорней. Маючи позитивний приклад, тамтешній господар — Василь Матей — подарував для доброї справи пів морга поля на мальовничій горі біля Чорного Потоку. Інший місцевий житель — Гнат Свистуляк — забезпечив будівництво лісоматеріалами, а відомий архітектор Василь Нагірний зі Львова розробив проєкт церкви в українській традиції. Спорудження дерев’яного храму, вкритого бляхою, у Ватра Дорней завершилося 1908 року. Тоді ж, у празник Святого Юрія, храм освятили.

Напередодні Першої світової війни до парафії Святого Димитрія в Кимполунзі входили саме місто Кимполунґ, у якому було 233 греко-католики, а також 23 дочірні села, зокрема Руська Молдовиця і Ватра Дорней. Усіх разом на той час парафія нараховувала 726 осіб.

Отже, як бачимо, у ХІХ — на початку ХХ століття, завдяки відданій і ревній праці священників, а також підтримці й ініціативі заможних господарів, свідомих українських патріотів, гідним прикладом яких був Юліан Кобилянський, Українська Греко-Католицька Церква на теренах Кимполунзького повіту жила і розвивалася, гуртуючи довкола себе українців.