У Римі відбулася ІІ Міжнародна асамблея вищих настоятелів богопосвяченого життя УГКЦ

15 листопада 2022, 13:16 68

9 листопада 2022 року в Римі розпочала роботу ІІ Міжнародна асамблея Вищих настоятелів чоловічих та жіночих інститутів богопосвяченого життя Української Греко-Католицької церкви. Вона зібрала настоятелів із України, Бразилії, Канади, Сполучених Штатів Америки, Польщі, Сербії, щоб у розмовах та щирому спілкуванні опрацювати план спільних дій, «дорожню карту», діяльності чернецтва УГКЦ на наступних п’ять років.

У Римі відбулася ІІ Міжнародна асамблея вищих настоятелів богопосвяченого життя УГКЦ

Асамблея Вищих настоятелів УГКЦ розпочалася в Римі: аудієнція з Папою Франциском та перші робочі зустрічі

Асамблея розпочалася із аудієнції зі Святішим Отцем Франциском, яку він провів для численних паломників на площі святого Петра перед Ватиканською базилікою. Папа кілька днів перед тим повернувся із апостольської подорожі у Бахрейн. Він подякував за молитовний супровід та наголосив, що християни повинні йти не тільки туди, де їх багато, але відкривати себе світові і вступати в діалог із іншими народами та культурами, щоб так утверджувати мир у світі. Святіший Отець звернув увагу, що Церква повинна зустрітися зі світом та вести з ним діалог. Про це розповідає пресслужба Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ.

Після офіційної частини Святіший Отець уділив Апостольське благословення усім паломникам, помолився над хворими і стражденними та поблагословив побожні атрибути для паломників.

Папа Франциск зустрівся на площі святого Петра із Вищими настоятелями УГКЦ та помолився з ними за правдивий і якнайшвидший мир в Україні. Від імені ченців і черниць Святішому Отцю подарували літургійні ризи, на яких символічно зображено страждання України та її надію на Христа, воскресіння і мир. Ручну вишивку на ризах виконали сестри Воплоченого Слова з монастиря в м. Бурштин (Україна).

Після аудієнції із Святішим Отцем учасники Асамблеї зібралися у Папській колегії святого Йосафата, де у колегіальній каплиці була відслужена урочиста Божественна літургія, яку очолив владика Михаїл Бубній, ЗНІ, екзарх Одеський та голова Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ. У проповіді владика, згадуючи попередню Асамблею, наголосив, що її рішення вже принесли плоди. Друга Міжнародна асамблея повинна опрацювати новий документ на наступні роки. Адже ченці і черниці покликані бути світлом для світу і давати відповіді на виклики, перед якими ми сьогодні стоїмо. Чернецтво у Церкві — це легені, а легені повинні давати організму життя, бо через них він дихає. Нехай ця Асамблея гідно виконає своє завдання, щоб наші ченці і черниці стали іконою Божою в цьому світі.

Після полудня розпочалась офіційна праця Асамблеї у приміщеннях.

У її роботі взяли участь Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Леонардо Сандрі, префект дикастерії Апостольського Престолу для Східних Церков, Митрополит Борис Гудзяк, митрополит Філадельфійський із США, владика Діонізій Ляхович, ЧСВВ, екзарх для українців візантійського обряду в Італії, владика Іриней Білик, ЧСВВ, канонік папської базиліки Санта Марія Маджоре, високоповажний Андрій Юраш, повноважний посол України при Апостольській столиці.

У вступній промові владика Михаїл Бубній наголосив, що світ вже ніколи не буде таким, як давніше. Війна в Україні його змінює, бо вона стосується не тільки України та українців, а цілого світу у його боротьбі за правду. Тому світ чекає на нашу перемогу, щоб і самому ступити на шлях переміни та оновлення.

Більш як два роки тому Вселенська Церква вступила на шлях синодального життя. Українській Греко-Католицькій Церкві це вже давно притаманно, наша Церква готує патріарший собор на тему міграції у світі та допомоги мігрантам. Ми покликані бути в єдності і прислухатися до того, як живе Церква у цілому світі, бути сопричасними. Церква проголосила душпастирський план на 2020–2030, який є органічним продовженням програми «Жива парафія — місце зустрічі із живим Христом».

Тому тема цьогорічної Асамблеї «Койнонія в житті монаших спільнот», а її завдання — переглянути стосунки на різних рівнях, оскільки від здоров’я всередині спільноти залежатиме її стан і чисельність покликань.

Блаженніший Святослав наголосив, що війна показала, як мало ми маємо часу. За дар часу ми маємо дякувати Богові. Ми відчули на зустрічі із святішим Отцем, як він переживає, як Апостольська столиця переживає і відкриває всі свої комунікаційні можливості для допомоги Україні. Він подякував через кардинала Сандрі Святішому Отцю за постійну пам’ять, молитву і допомогу. Також Блаженніший Святослав подякував владиці Михаїлу Бубнію, що він спричинився до здійснення мрії — щоб ми не обмежувались тільки кордонами України, а зібрали все Київське монашество для спільної праці.

Синод Єпископів УГКЦ затвердив душпастирський план — це напрямок синодального шляху. Яку Церкву хочемо бачити за десять років? Повинно відбутись душпастирське навернення, впроваджуватись нові методи праці. Церква повинна лікувати рани. До монастирів вступає, чи приходить багато зранених людей. А це стало ще більш видно після початку широкомасштабного вторгнення в Україну. Потрібно лікувати ці рани, проявити співчуття, «вилити бальзам зцілення» на рани людей, бути найближчою до найбільш маргіналізованих. Церква, чернечі спільноти мають бути близькими до біженців, відкритими до людей без огляду на мову, конфесію чи будь-що інше. Наше монашество перебуває у серці нашої Церкви.

Зібраних на Асамблеї привітали кардинал Леонардо Сандрі, а також архиєпископ Вісвальдас Кульбокас, Апостольський нунцій в Україні.

Владика Діонісій Ляхович звернувся із короткою доповіддю про синодальність Церкви. Людина сама по собі має «синодальну природу», оскільки має різні частини тіла, але діє як цілісна істота. Воїни, які сьогодні на фронті віддають своє життя за інших, справді вмирають, гинуть, для нас — найкращий приклад пожертви. Ченці повинні пожертвувати себе іншим на ціле життя. Євангельський образ Марти і Марії — найкращий для пояснення сопричастя: Марія слухає — це вертикальний вимір в напрямку до Бога; Марта працює — горизонтальний вимір в напрямку до людей.

Чернечі спільноти здійснюються свою синодальність у трьох вимірах, колах: по-перше це спільнота в домі, монастирі, в якому все діється у порозумінні; по-друге — це інституція (провінція, згромадження, чин), які перебувають у послуху і єдності; а по-третє Київське чернецтво повністю, усі чернечі спільноти Церкви. Найбільший виклик для чернечих інститутів поза Україною — брак покликань. Україна має поділитися своїми покликаннями, щоб врятувати київське чернецтво в інших країнах. Божа премудрість дається всім. Зростає тоді, коли маємо зв’язок з Богом. І тоді вона на інших розливається.

Митрополит Борис Гудзяк, звертаючись до зібраних вищих настоятелів, наголосив, що найвиразніше свідчення для світу — чернець чи черниця, які променіють назовні радістю. У ХХІ столітті найбільш радикальний крок у житті — стати ченцем чи черницею. Ченці в Україні переважно молоді, мають свідчення попередників з підпілля, яких чернече життя повинно було бути знищене, висміяне. Але Бог своєю рукою все змінив. Ще ніколи світ не був таким українським, а Україна такою греко-католицькою: через мученицький спротив українців змінюється все у світі. Це надзвичайний шанс бути закваскою і сіллю у світі. Подібно, як монашество було в авангарді 100 років тому, так і сьогодні Господь кличе нас підняти очі і йти за Христом, не сумніватися, що Господь нас вибрав і кличе до великого свідчення.

Владика Іриней Білик був першим головою Комісії у справах монашества після виходу УГКЦ з підпілля. Тоді спільноти відновлювалися в муках, спочатку з матеріальних умов. Тепер монашество відновилося і розвивається, але, на жаль, ми втрачаємо покликання. Варто зберегти все позитивне, але не боятися змін, працювати над тим, щоб створювати і здобувати у своєму житті і діяльності теж нове і свіже.

Посол Андрій Юраш звернув увагу на те, що ченці і черниці сьогодні зробили надзвичайну акцію, тому безпосередньо засвідчили папі страждання і турботи теперішнього стану в Україні. Україна є зараз в центрі всієї уваги, того, що потребує світ — досконалої жертовності, правди і нашої перемоги. В цьому контексті він передав захоплення і вдячність єпископам і священникам, особливо ченцям і черницям. Завдяки цим особам ми стаємо свідками, як місія духовна та всі інші стають одним цілим. Священники і ченці часто стають волонтерами і психологами, а багато мирян несуть правду у світ. Ми несемо цю місію не тільки для себе і для нашої держави, а для цілого світу.

Після короткої перерви із доповіддю «Духовні корені, які допомогли спільнотам подолати виклики часу і вистояти. Історичний екскурс» виступив брат Іриней Летинський, ЧСВВ, ректор Василіянського факультету святого Василія Великого в Куритибі, штат Парана у Бразилії. Із співдоповіддю «Досвід кризи і реформи у Василіянському Чині в другій половині ХІХ століття. Історична ретроспектива» до учасників Асамблеї звернувся о. Єронім Грім, ЧСВВ, із української Провінції Найсвятішого Спасителя, докторант історії Церкви у Римі.

Перший день Асамблеї закінчився вечірнею у прокатедральному соборі святої Софії в Римі, яку очолив блаженніший Святослав, та спільною трапезою, учасникам якої Глава УГКЦ вручив пам’ятні медалі, випущені за благословенням патріарха Йосифа Сліпого з нагоди посвячення римського собору Святої Софії.

Асамблея Вищих настоятелів: роздуми про койнонію богопосвячених осіб

10 листопада 2022 року в Римі продовжила роботу ІІ Міжнародна асамблея Вищих Настоятелів і Настоятельок Української Греко-Католицької Церкви. Другий день асамблеї пройшов під гаслом «Койнонія богопосвячених осіб. Вияв троїчної природи Бога». Засідання відбуваються у римському центрі Братів Шкільних Casa per ferie la Salle.

День розпочався Божественною літургією, яку очолив владика Михаїл Бубній, ЗНІ, Одеський екзарх та Голова Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ. Під час літургії проповідь виголосив о. Корнилій Яремак, ЧСВВ. Він наголосив, що святий священномученик Йосафат може бути ідеалом для наслідування, оскільки присвятив себе чернечому життю у складний час і особистим прикладом пригорнув до себе багатьох молодих юнаків, які теж посвятили своє життя Христу; він мав велику покору і відмовлявся від єпископства, але коли був призначений єпископом, до обов’язків ставився надзвичайно відповідально; він прийняв мученицьку смерть свідомо, і так змінив Церкву і країну.

Засідання розпочалися біблійними роздумуваннями, які провела доктор богослов’я Люба Дубковецька. Вона процитувала слова святого Августина, який сказав, що на Синаї Бог писав пальцем на кам’яних таблицях, у П’ятидесятниці Святий Дух писав на людських серцях. Колись люди будували Вавилонську вежу, щоб прославити своє ім’я і маніпулювати Богом. У день П’ятидесятниці Апостоли будують у кімнаті Церкву і прославляють Бога. Коли апостол Петро промовляв до людей, Євангелій ще не було, він просто здійснив пасхальне проголошення: Ісус Христос помер і воскрес! Необхідно дозволити Ісусові жити у людському серці, як апостол Павло казав: «не живу вже я, а живе в мені Христос». Апостоли не просто полюбили один одного, а насамперед пізнали любов Бога Отця, і в цій любові змогли любити інших.

Після роздумів на біблійну тему Блаженніший Святослав передав учасникам Асамблеї вітання від Венедикта XVI, якого він відвідав напередодні на запрошення Папи емерита.

Сестра Магдалина Витвицька, ЧСВВ, заступник голови Патріаршої комісії у справах монашества представла звіт про діяльність Комісії, особливо про виконання «Дорожньої карти», опрацьованої на попередній Асамблеї 2017 року. Цьогоріч комісія відзначає 20 років із часу заснування. Свого часу її очолювали с. Дія Стасюк, ЧСВВ, с. Наталія Мельник, ЗСПР, о. Петро Баран, ЗНІ.

Наша Церква перебуває на шляху синодальності. Синод УГКЦ видав документи, які перекликаються із пропозиціями «Дорожньої карти» греко-католицького чернецтва, яке йде шляхом, що пропонує Церква. Комісія не може втручатися у життя окремих інститутів богопосвяченого життя, але може пропонувати навчальні і формаційні курси. Згідно із «Дорожньою картою» Комісія запустила проект «Школи духовного життя», яка незабаром матиме другий випуск, а з’явились вже повідомлення про позитивні і відчутні плоди діяльності випускників школи. Чернецтво не підготоване до проведення місії, тому минулого року стартувала Школа місій святого Івана Павла ІІ. Чернечим спільнотам була потрібна допомога у процесі формації. Від 2004 року в Україні діє новіційна школа, а в 2021 році розпочала діяльність школа юніораток. Готується новий проект для вишколу місцевих настоятелів, щоб спільноти на місцях давали відповідь на виклики часу і вміли співпрацювати із місцевою Церквою.

На сьогодні видано новий каталог чернецтва УГКЦ, а також журнал чернецтва «Добре нам тут БУТИ». Опрацьовано та запроваджено семінарійний курс Богослов’я чернечого життя, семінарії УГКЦ взяли на себе обов’язок його викладання курсу.

Монсеньйор Антоніо Абуд, ОАМ, секретар дикастерії Східних Церков звернувся до Вищих настоятелів та настоятельок із доповіддю на тему «Дисциплінарний аспект життя обітами в чернечій спільноті в час війни та миру». Доповідь насамперед стосувалася виконання обіту убожества. Христос закликає продати, що маємо, роздати бідним, і тоді будемо мати скарб на небі. Людина народжується бідною. В цьому смислі монахи відкривають людині її правдиву природу.

Є різниця між убожеством і жебракуванням. Монастирі не можуть накопичувати майно, не повинні мати надлишку. Під час випробувань — пандемії чи війни — монастирі не можуть накопичувати статки, а бути солідарними з народом. Тим більше не можуть принижувати бідних, маргіналізованих людей. Багато хто може роздати бідним майно, теж і миряни, іпідприємці. Та ченці дають іншим не таким чином, вони дарують з метою проповідування Євангелія. Потрібно не надлишком ділитися, а як бідна вдова із Євангелія: ділитися тим, чого самі потребуємо.

Отець Лукаш Стшиж-Стейнерт, OCD (Чин кармелітів босих), професор Папського університету Терезіанум виголосив доповідь на тему «Вміння прислухатися до своєї отари. Слухання і комунікація». Доповідач поділив доповідь на три частини. По-перше, взаємне слухання є першим служінням в монашому житті. Бон Хофер, протестантський богослов, який загинув у концтаборі кілька днів перед падінням нацистського режиму, коли настали часи проби, зрозумів, що треба обрати Христа, подбати про пасторів, які повинні формувати народ. Він заснував щось на кшталт семінарії, монашу спільноту, про що видав книгу. У ній за монашим життям спостерігає ніби зі сторони, і не питає, як спільноту зберегти, а який сенс її існування? Перше служіння людини — вислухати інших. Любов Бога починається зі слухання Слова, так і любов до братів — коли їх слухаємо. Слухати — перша передумова любові всередині спільноти.

По-друге, як поєднано слухання і лідерство у монашому житті. Настоятель є частиною спільноти, а одночасно над спільнотою. Наша готовність слухати інших не завжди добре розвинута. Дехто із керівників може думати, що їх головний обов’язок — говорити, тобто керувати, повчати, виправляти. Але сам Бог нас як людей слухає. Кожний у спільноті покликаний взяти на себе відповідальність за загальну справу. У руслі синодальності церква має вчитися від інститутів богопосвяченого життя, які влаштовані синодально, оскільки певним чином усі включені своєю часткою у загальне рішення.

По-третє, існують виклики у слуханні. Необхідно говорити не прослухання взагалі, а про наше слухання. Ми стали богопосвяченими, щоб пройти школу слухання. Треба не боятися ризикувати, навіть у свідомості, що будуть помилки.

Сестра Ірина Сашко, OV, доктор богословських наук, Проректор Інституту богословських наук в Городку на Хмельниччині виголосила співдоповідь на тему «Парадигма тринітарної любові в інтерперсональних стосунках монашої спільноти». Вона наголосила, що без любові немає життя, без любові монаше життя стає тільки чиновницьким чином. Любов — не абстрактне явище, а особа. Бог — Трійця, оскільки любов не може здійснювати самотужки. Моделлю всіх міжособистісних стосунків є образ Пресвятої Тройці. Монаша спільнота — місце, де існує свобода бути іншим. Боротьба проти пристрастей, якщо немає любові, а тільки список кар і заборон, стає боротьбою проти самого себе. Потрібно уникнути двох крайнощів: безликості колективізму та байдужості індивідуалізму.

Святий — це той, кого найбільше цікавить любов. Аскетизм, піст, обмеження не повинні зробити людину чеснотливою, а світлою, аскет — не той, хто не їсть, а той, хто любить їсти разом з іншими, тому в монастирі вважали важливою гостинність. Любов не замикається у собі, а виливається на братію.

Після полудня зібрані на Асамблеї Вищі настоятелі та настоятельки взяли участь у «Круглому столі» на тему «Койнонія чернечої спільноти: духовний, адміністративний, медійний, формаційно-психологічний, місійний виміри». До участі в ньому були запрошені фахівці, які спрямували дискусію про виклики для монашества у згаданих ділянках — сестра Корнилія Жупник, ЧСВВ, докторант з Богословської антропології на Папському інституті духовності Терезіанум, о. Яків Шумило, ЧСВВ, генеральний секретар Василіянського чину святого Йосафата, колишній редактор часопису «Господь і я», адміністратор офіційного Інтернет-представництва Василіянського чину та сестра Вероніка Янів, СКСА, довголітня магістерка новіціяту. Настоятельки та настоятелі обмінювались думками про виклики та проблеми у життєдіяльності чернецтва та шукали шляхи їх вирішення.

Всі учасники Асамблеї поділились на п’ять робочих груп та, враховуючи запропоновані ідеї у доповідях та під час дискусії круглого столу, розпочали опрацювання нової «Дорожньої карти» — плану напрямків діяльності чернецтва УГКЦ на наступних п’ять років. День закінчився вечірнею та урочистою вечерею, під час якої привітали ченців і черниць, чини і згромадження, які цього року відзначають ювілеї.

Третій день Міжнародної Асамблеї: праця в online-форматі та «Дорожня карта»

11 листопада 2022 року в Римі продовжила роботу ІІ міжнародна Асамблея Вищих Настоятелів та Настоятельок Української Греко-Католицької Церкви. Ранкову Божественну літургію очолив владика Михаїл Бубній, ЗНІ, екзарх одеський та Голова Комісії у справах монашества УГКЦ. У проповіді під час літургії ієромонах Йона Максім, Студійського Уставу, звернув увагу на євангельський уривок, в якому Христос каже, що хто з ним не збирає, той розсипає. Але слово «розсипає» у грецькому оригіналі має нюанс, що не стільки розсипає, а розприскує, тобто не тільки втрачає, але своє середовище отруює. Тому насправді ті, які живуть у Христі, вони утверджуються у житті, а люди, які відкидають Христа, не тільки втрачають своє життя, але й отруюють оточення. Святий Теодор Студит, який турбувався про своїх ченців, які розпорошені по всій тодішній імперії, звертався до них із листами, в яких згадував про проблеми, але ще більше спрямовував їх до єдності із Христом. Це і є завданням чернецтва — не поширювати отруту, а єднатися із Христом.

Перед пленарними засіданнями Доктор богослов’я Люба Дубковецька провела для зібраних Настоятелів та Настоятельок біблійне роздумування. Вона наголосила, що Бог — це Батько. Дитина намагається подолати всі перешкоди, щоб отримати бажане. Подібно, кожна людина буде прагнути Бога, якщо представити їй безмежну Божу любов. Християнство, на відміну від інших релігій, починається не з того, що людині треба чинити для спасіння, а з того, що Бог учинив для спасіння людей. Євангеліє від Йоана зображає одного учня, якого Ісус любив і який був свідком найбільш важливих подій в його історії, включно із Голготою і гробом. Євангелист зображає цього учня саме так, щоб кожний читач міг себе із ним ототожнити. Учень на Тайній вечері він схилився на груди Учителя, точніше перебуває на лоні, а дослівно «у лоні» Ісуса, так само, як Ісус перебуває у лоні Отця.

Праця Асамблеї продовжилась в on-line форматі. Євген Глібовицький, експерт соціолог, через Інтернет зв’язок виголосив доповідь «Дорога зцілення ран і лікування травм. Виклики суспільства як завдання для чернецтва». Доповідач зазначив, що Україна сьогодні знаходиться у точці великих змін, які вплинуть не тільки на українське суспільство, але і на Церкву та монашество, яке повинно дати відповідь на виклики сьогодення. Зміниться цілковито ландшафт суспільного стану України. Україна пережила багато травм, в ній присутні травми не тільки в якихсь сегментах, а ціле суспільство травмоване, і то настільки, що люди звикли до них і їх вже не зауважують. Головні важкі травми можна поділити на дві основні групи: травми тоталітарні і травми колоніальні. Від тоталітарної держави неможливо сховатися, оскільки вона намагається контролювати всі сфери життя. Європа не може зрозуміти природу тоталітаризму, оскільки вона жила в тоталітаризмі менше, ніж тривалість одного покоління. А Україна пережила тоталітаризм у різних формах принаймні протягом життя трьох поколінь, або й більше. Суть колоніальної травми — правила для життя створювалися далеко від України, на що українці ніяк не могли впливати. Коли довелося їх створювати для себе, виявилося, що українці не вміють цього робити. Якщо ці дві травми накладаються, то виникає ситуація, коли життя нестерпне, а можливості його змінити немає. Якщо у суспільстві так багато незагоєних ран, то відповіддю і першим засобом для зміни має стати емпатія, тобто співпереживання.

Отець Андрій Зелінський, ТІ, у доповіді на тему «Саме з дороги зцілення, яка переплітається зі стежками покаяння, відкривається шлях до справжньої місійності (Надія, до якої нас кличе Господь)» говорив про те, що надприродна віра пропонує нове бачення реальності. Важливо бути присутніми із людьми, які зазнали травми. Важливо справді діяти, а не тільки оперувати абстрактними категоріями. Є стратегічна дія і комунікативна, а може бути дія віри. Завдання ченців та черниць проповідувати людям такі цінності, які зможуть їх охоронити у час непевності. Не варто повертатися в минуле, наше життя в майбутньому. Геноцид українського народу — емпіричний факт. Чернецтво має брати участь, запобігаючи геноциду шляхом виховання, розбудови нового покоління в нашій країні. Важливо вже тепер бути будівничими «нового українського Єрусалиму», виховувати нове українське покоління.

Після короткої перерви учасники Асамблеї продовжили працю у групах, вносячи пропозиції до заключного документу, так званої «Дорожньої карти». На заключному засіданні Асамблеї Вищих Настоятелів і Настоятельок Української Греко-Католицької Церкви відбулось обговорення та підсумкове голосування, яким учасники Асамблеї прийняли «Дорожню карту», план дій чернецтва УГКЦ на наступні п’ять років. Документ складається із вступу та п’яти частин, які стосуються сопричастя (койнонії) чернечої спільноти в сучасному світі. Ці основні напрямки — духовний, формаційно-психологічний, адміністративний, місійний та медійний.

Учасники Асамблеї висловили подяку і визнання владиці Михаїлу Бубнію, ЗНІ, Голові Патріаршої комісії у справах монашества, сестрі Магдалині Витвицькій, ЧСВВ, заступниці голови та Голові оргкомітету Асамблеї, та всім членам оргкомітету, в якому працювали с. Єремія Стеблина, ЧСВВ, с. Тетяна Божик, ЗСЙО, с. Хризанта Бурмей, ЧСВВ, о. КорнилійЯремак, ЧСВВ, о. Володимир Маланюк, ЧСВВ, о. Іпатій Ващишин, ЧСВВ, о. Роман Мельник, ЧСВВ, о. Григорій Джала, МЗСА, п. Тарас Бабенчук.

Блаженніший Святослав: дякуймо Богові за добрих пастирів у нашій Церкві

Євхаристійною молитвою в базиліці Святого Петра на гробі святого священномученика святого Йосафата завершилася Асамблея вищих настоятелів УГКЦ і розпочалося святкування важливих річниць в житті Церкви.

«Я — добрий пастир. Добрий пастир життя своє дав за овець», — ці Христові слова, записані в 10-й главі Євангелії від Івана, уривок з якої звучить в день літургійного спогадування святого Йосафата, архиєпископа Полоцького, особливо звучали 12 листопада 2022 року в базиліці Святого Петра у Ватикані.

Як і щороку, українська спільнота Риму разом з представниками інших народів, зібралася на спільну євхаристійну молитву при престолі святого Василія, під яким від часів Другого Ватиканського Собору спочивають мощі святого Йосафата. Божественну Літургію очолив Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, з яким співслужили шість архиєпископів і єпископів, а також понад півсотні священиків різних Католицьких Церков, між якими були учасники Асамблеї вищих настоятелів УГКЦ, яка відбувалася від 9 до 12 листопада та завершилася цим богослужіння. Особливо значущою була участь Преосвященного Ґінтараса Ґрушаса, Архиєпископа Вільнюса, де святий Йосафат розпочав свій чернечий подвиг. У молитві єдналися численні богопосвячені особи та миряни.

«В особливий момент історії нашої Церкви та України, сповнений болю, крові, мук і страждання, ми зібралися тут, у серці християнства, при гробі апостола Петра, а зібрав нас тут наш святий священомученик Йосафат», — сказав на початку проповіді Блаженніший Святослав, зазначивши, що в той час, як «нашим прагненням є донести голос багатостраждального українського народу до всього християнського світу», тут, у базиліці, «також і ми чуємо голос Божий», який промовив через євангельське читання: «Я — Добрий Пастир». Ісус немов каже, «не бійтеся, навіть якщо вас не розуміють, не хочуть слухати, відвертають очі від вашого болю, не бійтеся, бо я з вами, і вам нічого не бракуватиме».

Коментуючи Христові слова про те, що добрий пастир відає своє життя за овець, Глава УГКЦ зауважив, що їх уважно перечитували єпископи, священики, настоятелі монастирів, коли бачили російське військо, що надходить, коли постали перед вибором: втікати, як «наймит», чи залишитися зі своїми вівцями, «як добрий пастир». «І сьогодні я хочу, щоб усі ми разом подякували за те, що наша Церква має добрих пастирів на взірець нашого Спасителя Христа Ісуса», — сказав проповідник, стримуючи сльози та розділивши з присутнім владикою Михайлом Бубнієм, Екзархом Одеським, радість з приводу звільнення частини раніше окупованих територій на правому березі Дніпра.

Зазначивши, що сьогодні тут усіх зібрав «добрий пастир святий священомученик Йосафат», Блаженніший Святослав підкреслив, що силою його постаті, яка оновила монашество Київської Церкви, був «заклик до навернення, заклик увійти через відчинені ворота, якими є сам Христос, у Його таїнстві Покаяння». А вкінці він прикрасився «ранами мучеництва, які вказали на присутність ран Христа Господа на тілі нашої Церкви і нашого народу».

У контексті того, що наступного року відзначатиметься 400-річчя від дня мученицької смерті святого Йосафата, зі словами окремого заохочення Глава УГКЦ звернувся до о. Роберта Лисейка, Протоархимандрита Василіянського Чину святого Йосафата, доручаючи, аби в рамках відзначення цього ювілею ченці василіяни відповіли на потреби вірних, які сьогодні «потребують сили благодаті Святого Духа, яку б їм приніс святий Йосафат», відвідуючи кожну парафію з мощами святого та лікуючи рани народу «тими ліками, які нам залишив Христос». Блаженніший Святослав також підніс подяку Богові та склав вітання з нагоди 125-річчя заснування Папської української колегії святого Йосафата та 90-річчя її теперішного осідку на Янікульському пагорбі Риму.

Божественна Літургія, в якій єдналися також владики Борис Ґудзяк, архиєпископ і митрополит Філадельфійський, Діонісій Ляхович, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Італії, Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, Юрій Джуджар, єпископ Єпархії святого Миколая в Сербії, та Іриней Білик, канонік Папської базиліки Санта Марія Маджоре, завершилася молитвою за Україну.

Департамент інформації УГКЦ
за матеріалами пресслужби Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Дивіться також