«У час війни людина знаходить сенс, коли захищає життя», — Блаженніший Святослав на зустрічі «Окопний Господь»
4 червня у просторі ZENYK ART GALLERY у Львові відбулася зустріч інтелектуального циклу «ZAG: Сенси» на тему «Окопний Господь: як не втратити Бога на війні?». У центрі розмови були питання віри, людської стійкості та присутності Бога в умовах війни. Учасники дискусії шукали відповіді на непрості запитання: як не втратити віри, коли поряд смерть, втрата і постійна небезпека? Чи може війна мати сенс і як переживати втрати? Якою є роль людини у протистоянні добра і зла, що становить духовну опору для України сьогодні та що чекає на українців й українок далі?
Учасниками зустрічі стали Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, військовий капелан, письменник і мислитель о. Андрій Зелінський, а також письменник, воїн і ветеран Артур Дронь. Модерував бесіду директор Дому Франка Богдан Тихолоз.
Відкриваючи подію, засновник ZENYK ART GALLERY, меценат і автор ідеї проєкту «Сенси» Зіновій Козицький наголосив, що ця зустріч особлива, адже стосується найважливішого — людини, Бога та України.
«Сьогодні в центрі нашої події буде духовність у час важких випробувань, духовність у час війни, питання віри, питання стійкості, питання перенесення втрат, питання Бога. Як поряд зі смертю, трагедіями і травмами не відмовитися від Бога в час війни? Яка духовна міць, духовний стрижень України?» — такими питаннями окреслили межі дискусії організатори зустрічі.
Модератор Богдан Тихолоз наголосив, що розмова відбуватиметься як діалог рівних, — «рівних із рівними, бо ми таки рівні перед Господом». Саме тому учасники зустрічі спробували разом осмислити непросту тему віри в час війни через особистий досвід, духовне осмислення та розмову про людську вразливість, втрати, сумніви і надію.
«Бог і війна»
Перший тематичний блок дискусії — «Бог і війна» — розпочався із фундаментального питання: що таке віра?
Блаженніший Святослав наголосив, що віра передовсім є живим стосунком між людиною та Богом, і джерело цього зв’язку походить від самого Бога.
«Віра — це стосунок. Найперше — стосунок людини з Богом, але найцікавіше, що початком, джерелом віри є стосунок саме Бога до людини, якщо людина його не втратить, то з нею можуть статися дивні й неймовірні речі», — сказав Глава УГКЦ.
Письменник Артур Дронь продовжив думку Блаженнішого, наголосивши, що віра не зводиться лише до визнання існування Бога, а передбачає постійний внутрішній рух і взаємодію.
«Віра, якщо ми говоримо про віру в Бога, — це не просто доконаний факт, не просто визнання, що щось існує, а це процес, спілкування, стосунок; не тільки факт, не тільки прийняття чогось, а прийняття і процес спілкування з тим, у що ти віриш. Бо без цього процесу саме прийняття факту не є до кінця правдивою вірою», — зазначив Артур Дронь.
Натомість військовий капелан о. Андрій Зелінський запропонував ще один вимір розуміння віри — здатність дивуватися і не втрачати відкритості до Божої присутності.
«Віра — це ще також подив. Для мене дуже важливо, щоби віра дивувала, бо те, що не дивує, стає очевидним, а Бог не може бути заручником очевидності. Ми, коли стаємо заручниками очевидності, втрачаємо силу рухатися до істини. Бог — це краса, навіть на війні, і вона дивує», — зауважив священник.
На перший погляд, просте питання про віру викликало «найсильніші відповіді» й задало тон подальшій розмові про Бога, людину та війну.
Відповідаючи на запитання про Божу присутність у час війни, Блаженніший Святослав наголосив, що Господь є найперше особою, яка будує стосунки.
«Господь наш, якого Артур назвав „окопним“, входить у стосунок, у спілкування, він ніколи не мовчить. Із Божого об’явлення ми знаємо, що наш Бог не є німим… Ми можемо з певністю ствердити: Він не покинув нас у час війни — Він присутній. І це досвід, можливо, всіх нас, бо війна — це абсолютно радикальна протилежність до того, ким є Бог», — зауважив Глава УГКЦ.
Блаженніший Святослав наголосив, що війна — найбільший абсурд, вона святотатська, а Бог — найвища Істина. Він також поділився особистим досвідом відвідин військового шпиталю на початку повномасштабної війни, коли особливо гостро відчув присутність Бога серед людського страждання.
«Ми віримо у воплоченного Бога, який став людиною. Ми віримо у страждаючого Бога, який навіть в абсурді війни нас не покинув. У крові, у боях, у ранах, у травмах, у стражданнях — там присутній мій Господь», — закцентував він.
Водночас Предстоятель пояснив, що війна не походить від Бога, а є наслідком людської свободи, яка може бути використана і для зла.
«Із нашого особистого і спільного досвіду можемо сьогодні сказати: Бог перебуває з нами. Війна не походить від Нього — Бог не є творцем війни, але Він шанує людину, навіть ту, яка Його зневажає, і водночас Господь рятує. Я щодня прошу: „Боже, зупини війну“», — додав Глава Церкви.
Блаженніший Святослав також зауважив, що агресор часто прагне використати силу війни для досягнення власної мети, однак «демон війни», зрештою, поневолює того, хто його породжує. За словами Предстоятеля, людина може розпочати війну, але остаточно зупинити її руйнівну силу здатен лише Господь.
Артур Дронь запропонував дивитися на Божу присутність як на те внутрішнє світло, яке спонукає людину ставати на захист інших. Розмірковуючи про зло, він додав, що війна особливо виразно показує не лише найгірші, а й найсвітліші вияви людської природи.
«Яке чіткіше уособлення Бога можна собі уявити, ніж ті люди, які просто зараз нас захищають, завдяки яким ми можемо тут сидіти і говорити?» — запитав Артур Дронь.
А о. Андрій Зелінський запропонував подивитися на війну як на простір радикального випробування людської правди, де серед шуму й руйнування особливо важливо не втратити себе.
«Війна — це абсурд, від латинського слова absurdus (від німого)… світ трясеться, але людина не чує правди про себе. Війна творить багато шуму й нічого не каже… І саме там, у цьому неспрогнозованому досвіді, особливо важливо почути людині правду про себе: ти люблений і здатний любити», — наголосив військовий капелан.
Священник переконаний, що навіть у найтемніших обставинах людина здатна пережити Божу присутність, якщо не втратить внутрішньої відкритості до неї.
Чи може війна мати сенс?
Окрему частину розмови учасники присвятили питанню: чи може війна мати сенс і де проходить межа між абсолютним злом та боротьбою, яка набуває морального й духовного значення через захист життя?
Блаженніший Святослав наголосив, що сама війна є абсурдом і виявом зла, однак людина не може жити в абсурді, а тому навіть у час великого болю прагне віднайти сенси. За його словами, для українців цей пошук сьогодні нерозривно пов’язаний із внутрішнім наверненням і здатністю чинити добро. Предстоятель зауважив, що в умовах війни сенси відкриваються через конкретні дії.
«Коли ти чиниш добро, то маєш досвід свободи. Це і твій досвід — що ти вільна людина. У час війни ти можеш справді віднайти сенс лише тоді, коли захищаєш життя, а це найвищий вияв практичного добра, не теоретичного. Тому, справді, якщо ми говоримо про той страшний день — 24 лютого — у нас не було інших відповідей на питання, що робити, — ми рятували життя. Це — „абетка сенсів“», — закцентував Блаженніший Святослав.
Артур Дронь зауважив, що питання про сенс війни варто ставити не абстрактно, а крізь призму конкретного людського досвіду: коли йдеться про захист близьких, свободи і права на життя. На його переконання, навіть у найважчі моменти сенс народжується через конкретну дію і відповідальність.
«Коли кожен старався зробити хоч щось: хтось пішов до армії, хтось зайнявся волонтерством, хтось допомагав людям, які втратили дім, — у результаті ми витягли найскладніші обставини. Коли сенс важче знайти, варто зробити хоч одну правильну річ. А за нею — наступну», — додав Артур Дронь.
Отець Андрій Зелінський запропонував розрізняти поняття «значення» і «сенс», пояснивши, що сенс народжується через пережитий досвід і боротьбу за життя навіть у крайніх умовах. Священник також наголосив, що навіть просте виживання у війні може бути способом захистити Божий дар життя.
«Святий Іриней Ліонський, якось сказав: „Gloria Dei homo vivens“ („Слава Божа — це жива людина“). Навіть в умовах війни людина, яка бореться за життя, своє чи тих, хто поруч, уже захищає щось Боже», — зазначив о. Андрій Зелінський.
Людина і війна
Наступну частину розмови учасники присвятили людському досвіду війни — тому, як людина переживає втрати, страх і невизначеність та як у цьому вирі не втратити віри, а навпаки — поглибити її.
Військовий капелан о. Андрій Зелінський наголосив, що один із найбільших викликів війни — зберегти в собі людину. За його словами, війна стає не лише боротьбою із зовнішнім ворогом, а й внутрішнім змаганням за власну людяність. Отець Андрій також відзначив, що війну не можна просто «перечекати», адже це історичний час відповідальності. На переконання військового капелана, шляхом до збереження людяності навіть у найтемніших обставинах є постійне прагнення істини, добра, справедливості та краси.
«Ми беремо чотири важливі координати нашої буттєвості в умовах екзистенційних викликів: шукати істину, обирати добро, захищати справедливість і бачити красу. І це процес: не припиняти шукати, захищати, боротися та споглядати», — сказав о. Андрій Зелінський.
Артур Дронь, повернув розмову до ключового слова вечора — «стосунок». На його думку, віра тримається не на абстрактних доведеннях, а на особистому досвіді зустрічі з Богом.
«Більшість усе-таки вірить у Бога тому, що щось у своєму житті досвідчила, щось відчула, побачила, пережила. І в більшості з нас, найімовірніше, є якась така особиста „смоковниця“ — той досвід, який не дає остаточно втратити віри», — зазначив письменник і ветеран, звернувшись до біблійної історії покликання Натанаїла.
Натомість Блаженніший Святослав поділився особистим досвідом війни — досвідом болю від нерозуміння, який переживають ті, хто перебуває в епіцентрі трагедії.
«Коли я говорю про війну, то мене не розуміють. І це спричиняє величезний біль. Але цей досвід спільної людяності сьогодні такий важливий для нас усіх. Бо на краю братської могили ти відчуваєш: ми всі однакові», — сказав Глава УГКЦ, згадуючи відвідини Бучі після її звільнення.
Предстоятель також наголосив, що український досвід війни сьогодні — це важливе свідчення для світу, а завдання українців — осмислити його і проговорити мовою віри.
«Ми перебуваємо в епіцентрі глобальних змін. І, можливо, це і наша місія — правильно, у дусі глибокої християнської віри, промовити про це до світу», — підсумував Блаженніший Святослав.
Україна і війна: що далі?
Завершальний тематичний блок зустрічі був присвячений Україні й відповідальності українців у час війни. Учасники розмови намагалися відповісти на запитання: що далі, якою є місія сучасного покоління українців і що означає бути відповідальним за країну в час великої війни?
Артур Дронь запропонував поглянути на українське суспільство критично — не лише ставити запитання Богові, а й чесно подивитися на самих себе.
«Коли ми говоримо зараз про нас як про суспільство у війні і стосунок із Богом, я би хотів повернути нас до думки: чи ми самі все правильно і добре робимо? Дуже часто не дивимося правді в очі про те, як ми себе протягом цієї війни інколи ведемо», — зауважив письменник і ветеран.
Водночас він переконаний: відповідь на запитання про внесок кожного українця у перемогу вже давно знайдена — робити те, що у твоїх силах.
«Не кожен стане солдатом. Але все-таки роби щось, що від тебе залежить, щось, що допомагає захисту життя, чуй себе долученим. Переконайся, що ти справді щось робиш», — зазначив ветеран.
Отець Андрій Зелінський продовжив думку про особисту відповідальність, наголосивши, що теперішня війна — це не пауза в житті, а час, який формує покоління.
«Це — наш із вами час. Його не можна пережити, перетерпіти чи перечекати. Світ, у який ми народилися, створений людьми, які проходили крізь війни. І сьогодні наше завдання — не втекти від відповідальності, а творити», — сказав військовий капелан.
Священник також наголосив, що війна повертає людину до фундаментальних речей — цінності життя, людської гідності та справжності.
Підсумовуючи розмову про майбутнє України, Блаженніший Святослав звернув увагу на те, що війна остаточно показала: українці — не просто населення певної території, а народ, який усвідомив себе нацією.
Глава УГКЦ навів слова із бразильської публікації про Україну, які особливо його вразили: «Росіяни думали, що вони вторглися на територію, а натрапили на націю».
Предстоятель наголосив, що Україна перемагає не завдяки ідеальності, а всупереч труднощам і недосконалості. На його переконання, сучасний український досвід є частиною великого процесу націотворення, а сила, яка допомагає вистояти, має глибоке духовне коріння.
«Той дух націотворення, про який писав Шевченко і говорив Франко, у нас живе. Я переконаний, що він даний нам Богом. Ми в ньому будуємо наші стосунки, переосмислюємо нашу віру — і будемо перемагати», — підсумував Глава УГКЦ.
Що сказати людині, яка починає втрачати віру?
На завершення розмови модератор Богдан Тихолоз поставив учасникам дуже особисте й водночас болюче запитання: що сказати людині, яка через втрати, виснаження і досвід війни починає втрачати віру?
Відповідаючи, Блаженніший Святослав поділився історією про команду ветеранів з ампфутболу, які після важких поранень й ампутацій повертаються до життя. Особливо його вразив маленький хлопчик Михайлик, який сам пережив утрату ноги, але став джерелом підтримки для дорослих воїнів.
«Той хлопчина, маленький хлопчик, знає якими словами мотивувати тих великих чоловіків. Знаєте, яка фраза їх мотивує? „Дядьку, ти можеш!“. Це слова маленької дитини, яка допомагає нашим мужнім захисникам наново повірити у власні сили», — поділився Глава УГКЦ.
На переконання Артура Дроня, перша розмова про Бога з людиною, яка переживає втрату віри, повинна починатися з людської близькості.
«Я би найперше сказав: „Ти не сам“. Якщо ти знаєш як, я тобі допоможу, якщо не знаєш — ми разом знайдемо вихід, але ти не сам. Я думаю, що початок будь-якої розмови про Бога варто починати зі слів: „Ти не сам“», — наголосив Артур Дронь.
Отець Андрій Зелінський продовжив цю думку, зауваживши, що абсурд війни часто породжує відчуття самотності, а тому інколи найсильнішою відповіддю стає проста людська присутність.
«Іноді абсурдність війни можна зламати простими обіймами. Не кожне слово зможе, але тепло наших рук може комусь допомогти відчути тепло Божої присутності в контексті викликів», — сказав військовий капелан.
Водночас священник наголосив, що навіть у найбільшому болю людина не може перестати жити й боротися.
«Лише боротись — значить жить. Нам потрібно сьогодні всім пам’ятати, що мусимо жити. І це наша боротьба», — підсумував о. Андрій Зелінський.
Завершуючи зустріч, Богдан Тихолоз зауважив, що, попри складність теми, сама розмова стала свідченням того, що світло не зникає навіть у час війни, якщо люди здатні побачити його один в одному і пам’ятати, що ніхто не залишається сам.
Департамент інформації УГКЦ
