«Служіння, яке народжується з діалогу» — владика Ігор Ранця про взаємини та розвиток єпархії
Паризька єпархія УГКЦ, що охоплює вірних у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії, упродовж семи років залишалася без правлячого архиєрея. Під час архиєрейської хіротонії 18 грудня 2025 року в храмі Церкви Святого Сульпіція Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, звертаючись до владики Ігоря Ранці, назвав цей період «часом дозрівання у Святому Дусі» та закликав його не боятися відповідальності служіння.
Минуло два місяці від інтронізації нового єпископа на престол Єпархії Святого Володимира Великого в Парижі. У першому інтерв’ю в сані єпископа для «ДивенСвіт» він окреслив своє бачення подальшого розвитку єпархії — без «глобальних революцій», із наголосом на зміцненні взаємин, культурі діалогу та спільній відповідальності.
«Глобальних „революцій“ не буде, бо в них немає потреби», — наголошує владика. За його словами, митрополит Борис Ґудзяк (попередник єпископа) задав єпархії дуже добрі напрямні. Попри те, що єпархії дещо перешкоджала пандемія, війна і тривалий період вакантності престолу, тенденції, які були закладені, варто лише розвивати.
Владика Ігор вступив до семінарії у 30 років — уже у свідомому віці, що вимагало внутрішньої рішучості. За його словами, внутрішніх вагань не було, однак рішення подати документи він відкладав до останніх днів.
Переломним моментом стала зустріч у Соборі святого Юра після Божественної Літургії, яку служив тодішній ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа (нині Глава Церкви) отець Святослав Шевчук. Тоді вони ще не були знайомі, але ректор підійшов і звернувся до нього зі словами: «Всі мені так багато про вас говорять, а документів ваших у приймальній комісії щось нема та й нема. Не тягніть: або зараз, або ніколи». Це, за словами владики, стало остаточним поштовхом.
Після семінарії він продовжив наукову формацію, а з 2014 року служить у Франції. Цей досвід, зазначає єпископ, став для нього школою відповідальності й діалогу, особливо в багатокультурному середовищі.
Говорячи про управління, він зауважує: «Хоч місія єпископа — не бути менеджером, без цього сьогодні неможливо. Головне — створювати команди. Для молодих єпископів у Франції організовують формаційні курси, і я сподіваюся їх відвідати. Церква — це таїнство, але вона в суспільстві, тому ми маємо використовувати прогресивні засоби управління. Наша синодальність — це, власне, і є те управління, до якого давно прийшли великі міжнародні корпорації. Нам потрібно більше вчитися в суспільства, в якому живемо».
Серед практичних кроків він називає відновлення традиції єпархіальних соборів — «нашого власного синодального шляху», який передбачає участь духовенства, монашества і мирян. Владика підкреслює, що Церква є спільнотою, але водночас має структуру та потребує порядку і канонічної дисципліни.
Окрему увагу він приділяє темі особистих стосунків. За його словами, війна та географічні відстані частково послабили зв’язки всередині спільноти, тому важливо відновлювати довіру і безпосередню комунікацію.
Це стосується й протидії російській пропаганді. Владика зазначає, що українська сторона не має таких інформаційних ресурсів, як російські церковні структури, однак «сама наша присутність — це вже антипропаганда». За його словами, під час спілкування з французьким єпископатом змінюється тон розмови, який раніше формували представники російської церкви.
«Треба працювати на рівні особистих стосунків. Пропаганда сама себе знищує своєю навалою неправди»
Про молодь, яка каже: «Я ні в що не вірю», владика говорить без осуду. Шлях до неї, за його словами, — через прийняття: «Христос спочатку приймав людину такою, як вона є, а потім провадив до правди». Це означає не відмову від істини, а відкритість до діалогу та готовність вести розмову в сучасному суспільстві.
Проблему асиміляції українців за кордоном владика визнає реальною, особливо серед дітей, для яких рідною стає мова країни проживання. «Нам не треба з цим боротися — треба реагувати», — каже він, наголошуючи на потребі душпастирства місцевими мовами при збереженні української ідентичності.
Говорячи про кризу покликань, владика зазначає, що не варто мислити категоріями паніки.
Можливо, ми занадто звикли бачити Церкву лише як єрархію священників. Але миряни теж мають покликання. Нам треба доручати багато речей освіченим, талановитим мирянам, які люблять свою Церкву
Щодо монашества єпископ зауважує, що, можливо, йому приділяють недостатньо уваги в публічному просторі: «У Парижі жодне згромадження не проводило ініціатив, щоб розповісти хлопцям чи дівчатам про монаше життя. Нам треба не панікувати, а діяти».
Повний текст інтерв’ю — про студентські роки, наукову карʼєру, покликання до священства, шлях до єпископства та життя в Парижі — читайте на сайті «ДивенСвіт».
Департамент інформації УГКЦЛокації
Персони
Владика Ігор РанцяЄпископ Єпархії Святого Володимира Великого в Парижі (Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембурґ, Швейцарія)
