Проповідь Блаженнішого Святослава у василіанському монастирі Святого Миколая в Мукачеві у свято Різдва Івана Хрестителя
І звідкіля мені це,
що прийшла до мене Мати Господа мого? (Лк. 1, 43).
Дорогий владико Ніле!
Преосвященні владики!
Високопреподобні отці протоігумени!
Високопреподобна мати протоігумене!
Високопреподобні ігумени та ігумені!
Дорогі в Христі сестри й брати в монашестві!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Дорога наша молоде, яка так численно тут присутня!
Дорогі паломники, які прибули сьогодні до цієї святої обителі з різних куточків не тільки Закарпаття, а й усієї України
Дорогі брати і сестри, які зараз моляться з нами за допомогою прямої трансляції
на тимчасово окупованих територіях і в різних куточках земної кулі!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми святкуємо одне з великих християнських свят — Різдво Івана Хрестителя. Воно є особливим серед усіх літургійних подій, які дарує нам Церква-мати.
Різдво Івана Хрестителя є народженням голосу Слова, як навчають нас наші літургійні тексти. Уся історія його зачаття і народження описана євангелистом Лукою в особливому біблійному паралелізмі. Поряд із Благовіщенням і народженням Спасителя ми чуємо Боже слово про прихід на світ Івана Предтечі.
Власне, Господній Предтеча знаменує завершення часу Старого Завіту, — часу очікування на прихід Месії. Тому ми називаємо його посередником між Старою і Новою благодаттю. Іван Хреститель був голосом вопіющого в пустелі, який готував дорогу Господеві. А Словом, яке гряде і яке він провіщає, є Господь Бог наш Ісус Христос.
Усі події, що стосуються зачаття і народження Івана Хрестителя, пов’язані також із втратою і віднайденням голосу. У той момент, коли пророк Захарія, його батько, звершував служіння в єрусалимському храмі й почув від архангела Гавриїла — того самого, який потім прийде до Пречистої Діви Марії — Боже слово про народження сина, то не повірив. Не прийняв цього слова і тому став безсловесним. Онімів.
Натомість у день народження Івана Хрестителя батько отримує назад голос, розв’язується його німота, а мати Єлизавета звільняється від свого безпліддя. Так долається безплідність людської природи і німота невірства! Зникає ця нездатність людського голосу прийняти та передати Боже слово.
Проте народженню голосу Слова передує ще одна подія, що, можливо, відкриває найглибший зміст тієї миті, яку сьогодні ми святкуємо.
Ми знаємо, що одразу після Благовіщення, сприйнявши через голос архангела Гавриїла Боже слово, яке він приніс, і повіривши тому, що почула, Пречиста Діва Марія відразу поспішає до Єлизавети. І відбувається таїнственний поцілунок двох вагітних жінок — Божої Матері та матері Івана Предтечі.
Цей момент описаний Лукою як момент, яку розпізнала сама Єлизавета, кажучи: «Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні» (Лк. 1, 44).
Отці Церкви пояснюють цю подію як момент помазання Івана Предтечі на пророче служіння ще в утробі своєї матері. Через цей поцілунок Богородиці Іван отримав Духа Святого, впізнав Христа — воплочене в лоні Марії Слово — і здригнувся від радості!
Дуже цікаво цей момент коментує святий Амвросій Медіоланський. Він каже, що Єлизавета почула вухом, а Іван у материнському лоні впізнав духом (пор.: «Advertite distinctionem singulorum verborum. Elisabeth prior vocem audivit, sed Ioannes prior gratiam sensit» — «Зверніть увагу на розрізнення окремих слів: Єлизавета першою почула голос, але Іван першим відчув благодать», Тлумачення на Євангеліє від Луки, II, 22–23).
Саме тут сповнюється те, що згодом апостол Павло так влучно сформулює, можливо, у першому священному тексті Нового Завіту — Першому посланні до Солунян — як зміст апостольської традиції. Він говорить про ті моменти, які супроводжують передавання Божого слова людині: слухання, сприйняття та дивовижну Божу дію цього слова як Божої сили в тому, хто вірує: «Ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді — як Боже слово, що й діє у вас, віруючих» (2, 12).
Це свято — про здатність людини відкрити серце для Божого слова, почути його, а відтак зробити діяльним у своєму житті. Те Боже слово, яке нині проголошує нам Церква, потрібно не лише слухати, а й чути. Його треба прийняти. І тоді відбудуться дивовижні речі: ми побачимо, що Боже милосердя сильніше за нашу духовну безплідність, бо Іван народився! Іван означає «Бог є милосердний».
«І звідкіля мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого?» (Лк. 1, 43). Ці слова Єлизавети, які озвучують момент помазання новонародженого Івана Предтечі, по-особливому перетворюються на живе Боже слово для нас із вами, зібраних тут.
Нині саме ми промовляємо ті самі слова до Богородиці, святкуючи сторіччя унікальної, безпрецедентної історичної події — приходу на Закарпаття Пречистої Діви Марії, Матері Господа, у її чудотворній іконі, яка назавжди стала відомою як Мукачівська Богородиця, а народ прославив її як покровительку Закарпаття. Звідки нам це, що Мати Божа сама прийшла до нас? Що більше ми пізнаємо цю подію, то більше дивуємося.
Уявіть собі: 1926 рік. Закарпаття пережило черговий переділ кордонів. Божий народ Закарпаття вже не міг приходити до Матері Божої у славне чудотворне місце в Маріяповчі. Люди опинилися перед небезпекою нових поділів, які мали на меті відірвати місцеву Церкву від єдності з наступником апостола Петра. Саме тоді до того зраненого, заплаканого, зневіреного народу приходить Мати Божа.
Я не знаю, чи сьогодні якийсь єпископ мав би відвагу попросити Папу передати з ватиканських музеїв такий дорогоцінний духовний скарб. Але така духовна відвага була в місцевого владики Петра і василіанського ігумена. І Пій XI посилає на Закарпаття ікону, яка прибула до Рима, згідно з переданням, ще 1453 року. Мабуть, очі цієї Богородиці бачили палаючий Константинополь, який захопили турки. Уже тоді вона в собі поєднала Новий і Старий Рим. А згодом Святіший Отець дарує її як духовний скарб цій Богом благословенній землі.
«І звідкіля мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого?» (Лк. 1, 43). Ми приходимо сьогодні перед очі цієї ікони, до нашої Матері. Приходимо сюди, під Її покров на Закарпатті, як вкотре заплаканий Божий народ.
Я приїхав до вас із Києва разом із нашим владикою Василем Тучапцем із Харкова як свідок щоденних бомбардувань, смертей, рік крові та моря сліз, що розливаються Україною. Ми прийшли сьогодні, можливо, для того, щоб поцілувати цю ікону. Але ще більше прийшли просити, щоб Мати Божа поцілувала нас — і щоб все наше нутро заграло не від плачу, крику чи болю, а від радості у Святому Дусі.
Ми прибули до вас, дорогі в Христі, не як ті, хто привіз розпач чи безнадію, а як свідки надії. Тут, біля стіп Богородиці, хочу сказати вам: хто не вірить у перемогу України, нехай уже йде до сповіді. Україна переможе. І вже перемагає кожного дня.
Але ми, як християни, як віруючі люди, повинні зробити те саме, що вчинила Єлизавета і Мати Божа. Ми повинні почути Боже слово про те, що Господь навідується і звільняє народ свій, як співає сьогодні, у день народження Івана Предтечі, його батько Захарія. Ми повинні почути це слово і прийняти його. Коли ж ми його приймемо, дивовижна Божа сила почне діяти в наших серцях: рани будуть зцілені, сльози — втерті, усе слабке стане могутнім. Тоді станеться те, про що співала Богородиця в момент цього поцілунку: «Він виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних; наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк. 1, 51–53). Це Мати Божа співає нині про перемогу України! Перемога України станеться Божою силою, яку сьогодні, у день Різдва Івана Хрестителя, Церква благовістить нам як Боже милосердя, сильніше за людську ницість, гріх і навіть людське невірство.
Ми сьогодні приходимо до стіп Матері Божої як Її діти. Кожен із нас є інакший. Тато і мама добре знають, що немає двох однакових дітей. Кожен має свою вдачу, свій характер, свої здібності й таланти. Кожен отримав неповторні дари. Усі ті дари, які творять нашу неповторність та унікальність кожної людини, походять від Святого Духа.
Нещодавно Святіший Отець Лев XIV видав нову енцикліку під назвою «Magnifica Humanitas». У ній він говорить, що однією із небезпек сучасного людства, позначеного штучним інтелектом, є те, що той штучний інтелект розглядає будь-яку відмінність між людьми як проблему, яку треба вирішити (пор. п. 68–79). Штучний інтелект намагатиметься зробити всіх однаковими, перекроїти всіх за одним зразком, зробивши подібними між собою.
Але ми знаємо, що Мати Божа є іконою Христової Церкви, іконою справжньої дії Духа Святого, який є Духом сопричастя і церковної єдності. Хто думає, що церковна єдність означає поглинання один одного, накидання комусь чужої ідентичності чи небезпеку втрати власної неповторності, той мислить, як штучний інтелект. І в тих думках немає нічого Божого. Цілком навпаки. Сьогодні наша Мати крізь це століття, яке ми разом прожили, обіймає нас і говорить, що саме церковне сопричастя і єдність є єдністю в різноманітності. Ця єдність є необхідною умовою для збереження та розквітання усіх наших особливостей: локальних, національних, церковних. Саме єдність у Дусі Святому — це те, чого ми сьогодні просимо в Пречистої Діви Марії для нашого народу. Давній гімн нашого народу проголошує: «В єдності сила народу — Боже, нам єдність подай!».
Сьогодні я приїхав із Києва насамперед для того, щоб скласти усім вам, дорогі брати, сестри, отці й матері, знак своєї пошани. Хочу подякувати вам за те свідчення віри, яке ви дали принаймні протягом останнього століття, відколи Мати Божа, Покровителька Закарпаття, Мукачівська Богородиця, перебуває тут, серед вас. Ми в Києві шануємо і ваше «простопініє», і всі ваші місцеві звичаї!
Я прибув до вас як свідок надії. Ми в Києві щодня живемо під загрозою смерті. Щоранку, встаючи з ліжка, дякуємо Господу Богу і Збройним силам України за те, що живі. Саме їм я завдячую можливістю бути сьогодні серед вас і разом з вами молитися. Повірте мені, брати і сестри: той, хто щодня дивиться у вічі смерті, починає сприймати світ, Церкву, Україну і навіть самого себе з перспективи вічності. У такому баченні все наше людське, наші поділи і взаємні упередження, здаються таким дріб’язковими… Але ми чуємо Боже слово, скероване до нас щодня, приймаємо і віруємо в нього і, як віруючі люди, відчуваємо його дію в нас як силу християнської надії, що відновлює наші сили й чинить нас стійкими та незламними.
Просімо сьогодні Пречистої Діви Марії, щоб Вона покривала своїм покровом не лише Закарпаття, а й всю Україну. Моліться за нас у Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі. Моліться за наше військо. Мати Божа є реально і діяльно присутня сьогодні між нами. Молімося за перемогу і мир в Україні.
Ми святкуємо сьогодні цю історичну пам’ять, щоб те, що відбулося колись, стало живою подією і для нас сьогодні. Молімося, щоб у це свято Різдва Івана Хрестителя здійснилися слова пророка Захарії: «Благословен Господь, Бог… що навідався і звільнив народ свій» (Лк. 1, 68). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
