EN

Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Покрову Пресвятої Богородиці

15 жовтня 2022, 16:22 786

Спільна молитва заступництва Церкви за народ, який страждає від війни, має таку велику силу, що переходить усі межі людської природи і здатності. Адже людина обмежена простором і часом, а ця покровська молитва виходить за їх межі. Тому ми, співаючи про це свято, кажемо, що Діва предстоїть у церкві. Вона вічно уприсутнює ту подію, яку ми сьогодні не просто спогадуємо, а й святкуємо і переживаємо.

Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Покрову Пресвятої Богородиці
Сьогодні Діва предстоїть у церкві
і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.
Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують,
бо ради нас молить Богородицяпредвічного Бога
(Кондак свята).
Всечесні, всесвітліші та преподобні отці!
Любі брати-семінаристи!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Дорогі парафіяни цього унікального Свято-Покровського храму тут, у Пирогові,
у Національному музеї народної архітектури!
Дорогі військовослужбовці, які присутні тут і єднаються з нами в молитві!
Дорогі діти, гості сьогоднішнього свята!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Христова Церква, наша Українська Церква, святкує особливе, тепле, рідне свято — Покров Пресвятої Богородиці. Народження цього свята пов’язане із великим страхом, у якому перебував Божий народ у часи воєнного лихоліття. Ця подія відбувалася в невеличкому храмі, який сьогодні знаний як Влахернська церква в Константинополі. Якщо хтось із вас завітає туди, то побачить, що та церковця не набагато більша від цієї, у якій ми зараз молимося.

Що ж тоді сталося? Один літописець писав, що народ, який почувався в облозі, як пташка у клітці, не мав іншого потішення, прибіжища, крім своєї Церкви-матері. У таких драматичних обставинах люди, бачачи, що людської сили вже не достатньо, йшли на молитву. І ось чудо появи в молитві Пречистої Діви Марії з Її покровом начебто відкриває глибину і зміст молитви Церкви. Бо якщо б ця подія — Богородиця, яка молиться над своїм народом — сталася лише один раз, то відійшла б далеке минуле і не мала б жодного стосунку до нашого сьогодення. Але те, що Божа Матір прийшла посеред людей, молилася разом із народом, знявши зі своєї голови покривало і розпростерши його над ним, пояснює нам природу молитви Церкви, яка безперервно лунає протягом тисячоліть. Священне Писання завжди дає нам можливість зрозуміти, що коли ми хочемо щось довідатися про Церкву, треба вдивлятися в постать Богородиці, яка є досконалою іконою Христової Церкви.

Так стається, що під час трагедій спадають усі маски і відкривається глибина. Ще колись у єрусалимському храмі Симеон сказав до Богородиці: «Та й Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 35). Те, що людина думає у своєму серці, — сокровенне, ніхто цього не знає. А в моменти лихоліття і війни, коли меч прошиває душу людини, тоді відкривається глибина серця. І ось у цій події покрову Богородиці відкрилася глибина містичного змісту і природи християнської молитви.

Ми часом думаємо, що наша молитва є цілковито приватним дійством. Проте під час молитви відбувається щось набагато глибше і більше. Цю природу християнської молитви, яка сьогодні так чітко відкривається перед нами в постаті Богородиці, свого часу святий Августин окреслив так: «Церква — це спільнота людей, це Тіло Христове». І що цікаво, та спільнота складається не тільки з тих людей, які живуть зараз на землі, можуть фізично зібратися в храмі. Церква — це спільнота земної і небесної дійсності. На молитві Церкви збирається небо і земля. Тому каже церковний гімн, що «апостоли з пророками ликують», ангели з людьми моляться, небо і земля єднаються — і це дійство ми називаємо молитвою. Однак відбувається щось ще глибше. Главою Церкви є Христос. Августин твердить: «Неможливо, щоб тіло молилося без своєї голови», бо ж тоді воно буде обезглавленим. Коли збирається Церква як спільнота людей, неба і землі, тоді з нами, у нас і за нас молиться сам Господь Ісус Христос, який є Главою Церкви. Ба більше, кожен, хто вірує, хто в Христа охрестився і зодягнувся, отримав третю Божу особу — Духа Святого, який з глибини сердець, що часом прошиті мечем болю, заступається за Божий народ перед Небесним Отцем стогонами невимовними, за словами апостола Павла (пор. Рим. 8, 26). Ця містична єдність другої і третьої Божої особи з Тілом Христовим, з небом і землею, предстоїть у молитві як одне ціле перед Отцем Небесним.

І ось Пречиста Діва Марія не просто приходить, а є присутньою, як осердя цієї вселенської молитви Церкви. Щоразу, коли ми збираємося на Божественну Літургію, ця дійсність знову відтворюється. Діва предстоїть у церкві зараз із нами і з ликами святих невидимо молиться Богу.

Те, що побачив тоді у Влахернській церкві блаженний Андрій, відбувається зараз, на цій Службі Божій. Спільна молитва заступництва Церкви за народ, який страждає від війни, має таку велику силу, що переходить усі межі людської природи і здатності. Адже людина обмежена простором і часом, а ця покровська молитва виходить за їх межі. Тому ми, співаючи про це свято, кажемо, що Діва предстоїть у церкві. Вона вічно уприсутнює ту подію, яку ми сьогодні не просто спогадуємо, а й святкуємо і переживаємо.

Ця глибина молитви Церкви, що відкривається нам у постаті Пречистої Діви Марії, звучить для нас по-особливому, тому що ми святкуємо Покрову під час війни. Навіть більше, відзначаємо сьогодні ще одне свято — день українського війська. Як ця містична дійсність покрову Пречистої Діви Марії розкриває нам природу вселенської молитви Церкви, так свято українського війська в день Покрови розкриває нам природу української армії.

Поміркуймо над цим. Ми святкуємо сьогодні державне свято — День захисника і захисниці Батьківщини. Тож суттю українського війська є захист. Це не військо окупантів, завойовників чи загарбників, яке створене, щоб принижувати інші народи, щось у них красти, забирати чи, як ми кажемо, анексувати. Це військо захисників, яке складається з тих, що не шукають чужого, але, навчившись від покрову Пречистої Діви Марії, захищають, боронять своє: рідний народ, свою Батьківщину!

По-особливому ця природа українського війська відкривається в теперішній війні. Сьогодні минає 233-й день цієї кровопролитної війни. Ми, як народ, стоїмо. Ми встояли в часи найгіршої небезпеки — коли Київ, як колись Константинополь, був майже в облозі російського війська — завдяки силі християнської молитви. Ця молитва підтримувала, надихала українське військо та давала йому сили. Тому не тільки силою людської мудрості, зброї та людського зусилля здобувається перемога, а й силою церковної єдності та молитви, коли об’єднується небо і земля, ангели і люди.

Ми сьогодні особливо молимося за наших захисників і віддаємо їх під покров Пречистої Діви Марії. Нехай наша спільна молитва, яка виходить за межі простору і часу, людських обмежень, полетить на фронт, де ллється кров, де наше військо грудьми захищає наш народ і Батьківщину. Нехай покров Пречистої Діви Марії, обійми Церкви-матері досягнуть наших дівчат і хлопців в окопах, на бойових чергуваннях, нехай підсилять мистецтво тих, хто сьогодні чуває над мирним небом України і не дає російським ракетам, бомбам, дронам нести смерть на наші міста і села. Нехай ця покровська молитва полине аж туди, куди ми по-людськи не можемо дійти — до наших військовополонених, які перебувають у лабетах цього жорстокого ворога, до російських тюрем і катівень. Нехай там над нашими стражденними воїнами похилиться материнська молитва Богородиці.

Як ми можемо забути цього дня наших поранених воїнів, які на тілі та в душі носять рани України? Нехай сьогодні материнський покров Богородиці розгорнеться над кожним лікарняним ліжком, чи в госпіталі, чи в лікарні, чи навіть вдома, де наші воїни одужують, лікують свої рани.

Цього дня ми хочемо огорнути увагою та молитвою рідних і близьких наших воїнів, особливо тих, які переживають глибоку рану втрати, які живуть у тривозі за своїх дітей, що воюють, чекають їхнього дзвінка, їхньої есемески як найбільшої життєвої радості. Наш народ-страстотерпець сьогодні перетворився на народ-воїн, який за своєю природою вчиться від покрову Пречистої Діви Марії бути мужнім і стійким на молитві й мужнім і стійким у захисті своєї Батьківщини.

Сьогодні цей покровський храм по-особливому наповнюється повнотою молитви Церкви в день свого престольного празника. Так цікаво — лемківська церква із Закарпаття, яка стоїть у Києві! Дивні дороги цього святого храму. Він святкує 230 років свого заснування (збудований 1792 року). Скільки разів тут містична подія молитви покрову відтворювалася перед очима молільників! Скільки тут було вимолено людських доль і скільки бачила ця церква за ті роки тяжкої історії народу України! І ми сьогодні тут, як Церква, що об’єднує всіх українців незалежно від конфесії, ангелів і людей, пророків і апостолів, із сучасними подвижниками християнського життя, тримаємо в молитві і наше місто Київ, і нашу Батьківщину. І знаємо, що поки стоїть Пречиста Богородиця Нерушима Стіна з нами в молитві і невидимо за нас молиться Богу, — встоїться і той народ, і те військо, і те місто. Бо сьогодні ради нас молить Богородиця предвічного Бога. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також