Проповідь Блаженнішого Святослава в Гісоні з нагоди 25-річчя від перших Божественних Літургій в українських громадах провінції Льєда (Іспанія)
Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх,
тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми! (Ів. 17, 11).
Всечесні отці!
Дорогі діти! Дорогі батьки!
Дорога українська громадо, яка так численно сьогодні прибула
до цього святого храму!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Передусім дозвольте мені всіх вас привітати голосом вашої української рідної землі. Господь Бог з Києва привів мене аж до вас — до цього унікального місця, до цієї величезної церкви в Гісоні, щоб молитися і бути разом. Я хочу, щоб ви сьогодні відчули себе, навіть тут, далеко від України, в обіймах своєї Церкви-матері, щоб ми відчули ту вселенську єдність нашої Церкви і нашого народу, — народу, який стікає кров’ю, але своєю мужністю і стійкістю дивує світ.
Я приїхав до вас із дуже зраненого і зболеного Києва. Цього тижня ми пережили найдовший і найсильніший за час усієї війни удар — повітряну атаку, спрямовану проти суто мирного населення. Цими днями Київ переживає день жалоби. Тринадцятого і в ніч на чотирнадцяте травня загинуло двадцять чотири особи, з них троє діточок, десятки людей поранено.
Того дня горіла вся Україна: Івано-Франківськ, Коломия, Рівненщина, Запоріжжя, Харків, Одеса. Але я приїхав до вас як свідок надії, щоб ви не сумнівалися: Україна вистоїть і переможе. Проте ключем до нашої перемоги є наша внутрішня — народна і церковна — єдність.
Слово Святого Євангелія (Ів. 17, 1–13), яке ми щойно почули, є особливою сторінкою Святого Письма. Мабуть, ви зрозуміли, що слова Христа звернені не до людей і не до учнів, які були свідками цієї молитви, а до Його Небесного Отця. Ця молитва відома в історії християнства як Архиєрейська молитва Ісуса Христа. У ній Спаситель підсумовує все, що звершив на землі, перед тим як відійти до Отця і повернутися в небесну славу.
Починається ця молитва глибокими словами: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина…» (Ів. 17, 1). У книгах святих пророків Господня година означає час Божого гніву щодо грішників, Божого суду над життям кожної людини впродовж усієї історії. Христос перетворює цю годину на момент спасіння. Прослава, про яку Він говорить, — це Його страсті, смерть і воскресіння. Цією молитвою Христос завершує Тайну вечерю й узагальнює все діло, яке виконав на землі за дорученням Отця, адже вже прямує на смерть.
Прислухаймося: про що молиться Христос? Про що Він благає Отця? Він молиться за єдність: «Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми!» (Ів. 17, 11). Бо якщо вони розпорошаться, якщо кожен відокремиться від Божого народу, їх очікує невідворотна погибель.
Цікаво, що ця молитва ніби завершує важливий ритуал, який у старозавітному народі виконував архиєрей. Тому її й називають Архиєрейською молитвою Ісуса Христа.
Закон Мойсея приписував архиєреєві раз на рік визнавати перед Богом гріхи народу та приносити за них криваву жертву (пор. Лев. 16). У свято Йом-Кіпур (День покути) він приносив у жертву тельця і козла, покладав на них руки та визнав перед Господом гріхи Ізраїлю. Після цього козла відпущення виганяли в пустелю, а іншого заколювали, і з його кров’ю архиєрей входив у святилище.
Христос, як пише Послання до Євреїв, звершуючи архиєрейське служіння, не приносить крові тварин, натомість власною кров’ю входить не в земний храм, а в небесну святиню як Верховний Священник (пор. 9, 11–12).
Старозавітний закон говорив, що цей ритуал мав на меті зберегти Божий народ від загибелі, адже карою за гріх є смерть. Тому, щоб народ не загинув, за нього мала вмерти жертва, яку архиєрей приносив на жертовнику в єрусалимському храмі. Таким пасхальним Агнцем і водночас Священником, який є і служителем, і самою жертвою, є Господь Бог наш Ісус Христос. Його кров дає життя і захищає від смерті. Його молитва має інший зміст, ніж старозавітні ритуали: вона звернена не до зовнішнього, а до внутрішнього, відкриваючи людині доступ до життя вічного і роблячи її причасником цього життя. Він каже: «А вічне життя в тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого — Ісуса Христа» (Ів. 17, 3).
Мати доступ до джерела життя робить людину вільною від усіх небезпек смерті, які ззовні на неї насуваються. Якщо всередині людина жива і носить у собі життя вічне, то зовнішні атаки не матимуть над нею сили. Джерелом перемоги кожної віруючої людини над гріхом і смертю є те, що Христос своєю кров’ю робить нас учасниками вічного життя.
Дорогі в Христі брати і сестри, цією спільною молитвою ми складаємо подяку Господу Богу за двадцять п’ять років пастирського служіння і присутності нашої Церкви тут, на землях Каталонії. Ми також хочемо подякувати Йому за душпастиря Хосе Казанову (я знав його особисто), який перший вийшов назустріч українцям, що почали масово приїжджати до цієї країни після розпаду Радянського Союзу. Тут священники вже двадцять п’ять років на престолі приносять безкровну жертву — Тіло і Кров нашого Спасителя, живлячи ними наш народ і даючи йому ключ до безсмертя та перемоги.
Цікаво, що сьогодні ми бачимо: це пастирське служіння нашої Церкви є, власне, сповненням заповіді Христа і Його прохання, яке Він звертає до Отця у своїй Архиєрейській молитві. За словами патріарха Йосифа, наша Церква «собирає в розсіянні сущих» і робить усе для того, щоб вони були одним українським, святим, але Божим, християнським народом.
Важливо, що Святі Отці, а ми сьогодні згадуємо Отців І Нікейського Собору, як одну з прикмет Христової Церкви назвали її соборність. У «Символі віри» ми ісповідуємо, що віримо в єдину, святу, соборну і апостольську Церкву. Справжня Христова Церква «собирає», є соборною не з якихось зовнішніх причин: економічних, політичних чи національних, — а з внутрішнього джерела і фундаменту.
Святий Августин навчає, що ми, як християни, творимо єдине Христове Тіло, і вже не існує Глави окремо від Тіла. Коли від тіла відтяти голову, воно вмирає. Так само кожен, хто вірує і хто причащається Тіла і Крові нашого Спасителя, перебуває з Ним у внутрішній єдності. І тоді ми бачимо, як перед нашими очима соборність Церкви виявляє всього, вселенського Христа (Totus Christus), який є разом зі своїм Тілом.
Далі Августин говорить: «Orat pro nobis ut sacerdos noster; orat in nobis ut caput nostrum; oratur a nobis ut Deus noster… Agnoscamus ergo et in illo voces nostras et voces eius in nobis» (Він молиться за нас як наш Священник; молиться в нас як наша Глава; і Йому молимося ми як нашому Богові… Тож розпізнаймо в Ньому наш голос і Його голос у нас» [Коментарі на Псалми, Псалом 85 (86), 1].
Ісус Христос молиться в нас, тому що кличе з нашого серця і збирає нас разом в єдину родину дітей Божих. Молиться з нами як Глава своєї Церкви, що є джерелом і основою її соборності, і молиться за нас до Небесного Отця, єднаючи нас із Ним як джерелом життя вічного. Саме про це ми чули в Архиєрейській молитві.
Бажаю привітати наших дітей, які вперше приступили до Таїнства Сповіді і сьогодні приступлять до урочистого Святого Причастя. Усе, про що ми говорили, зараз станеться з вами. Ви станете причасниками Тіла і Крові нашого Спасителя в Таїнстві Євхаристії, приймете Його під видом хліба і вина. Тоді, діти, ви ніколи не будете самотніми й покинутими. Бо Христос, якого ви приймете, молитиметься з вашого серця. Він буде вас будити і щоранку казати: «Молися зі Мною». Дух Святий навчатиме вас у серці, про що вам треба просити в Бога. Тому ми сьогодні кажемо: Ісус, якого ви приймете, молитиметься разом із вами. Хоч би де ви були, хоч би куди завело вас життя, Він завжди вестиме вас за руку дорогою вашого життя. І навіть більше: Ісус Христос буде молитися за вас. Ми знаємо, що за вас моляться тато і мама, ваша родина, уся Церква, але за вас молитиметься сам Господь!
І навіть якщо так станеться, що ми можемо згрішити, — правда? — коли Небесний Отець дивитиметься на вас, навіть коли ви зробите щось зле, що Він у вас побачить? Насамперед Він побачить не ваш гріх і не ваші злі вчинки. Він побачить у вас свою дитину. Він побачить у вас свого Небесного Сина, який перебуває у вашій душі, і прийме вас, коли ви повернетеся до Нього з покаянням, перепрошенням і сповіддю ваших гріхів.
Тому сьогодні Церква за вас молиться і за вас радіє. Бо навіть тут, у цій країні, ви стаєте повноцінними і повноправними членами єдиного тіла Української Греко-Католицької Церкви.
Дорогі в Христі брати і сестри, дозвольте мені вас привітати з цією подією, з цим святом, а також подякувати вам. Ваша Батьківщина вдячна вам за те, що ви не забуваєте про своїх рідних і про свій народ в Україні. Ми вдячні вам за кожну молитву, яку ви підносите за перемогу України, за наших воїнів на фронті, за переселенців і внутрішньо переміщених осіб, а також за тих, хто сьогодні позбавлений засобів до існування. Дякую вам за допомогу та ваші різні гуманітарні акції.
Саме через те, що ви в Іспанії пробуджуєте сумління іспанського народу і робите все, щоб Іспанія як держава підтримувала Україну, українці продовжують свою боротьбу. Але дуже прошу вас словами Архиєрейської молитви Ісуса Христа: будьте одним Божим народом в Іспанії. Не забувайте, чиїх батьків ви є діти. Гуртуйтеся у своїй Церкві, у наших церковних і громадських інституціях. Нехай та соборність Церкви виявляється в соборності і єдності українського народу. А тоді ніякі зовнішні причини і обставини не зможуть нас подолати. Ми сьогодні молимося в Христі, з Христом і через Христа до Небесного Отця: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни».
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
