Проповідь Блаженнішого Святослава під час паломництва Перемишльсько-Варшавської митрополії УГКЦ до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці «Двері милосердя» у Ярославі
Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас (Ів. 14, 18).
Преосвященніші владики-митрополити!
Боголюбиві владики!
Ваша екселенціє архиєпископе Адаме, представнику президента Єпископської конференції Польщі!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Шановна пані воєводо Підкарпатського воєводства!
Достойні представники дипломатичного корпусу ‒ консули України в Польщі!
Дорогі прочани, які прибули з різних куточків Польщі, України і сусідніх країн!
Улюблені діти нашої Церкви, які в різних куточках світу зараз моляться
і беруть участь у прощі за допомогою живої трансляції!
Дорога молоде, дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Це слово Святого Євангелія (Ів. 14, 10 ‒21), яке ми щойно чули, є частиною особистої, інтимної розмови Ісуса Христа зі своїми учнями на Тайній вечері. Христос знає, що мусить покинути своїх учнів: уже за кілька митей Його видадуть на муки, страждання і розп’яття. Проте Він промовляє до них словом надії. Це слово ‒ не порожня обіцянка, воно об’являє стратегію, спосіб дії і присутності Вчителя серед своїх учнів після Його страждань, смерті, воскресіння і вознесіння на небо.
Вслухаймося в ці слова: «Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас» (Ів. 14, 18). А як сьогодні Ісус Христос приходить до своїх учнів у сучасних обставинах нашого життя? Це пояснює перша частина розмови. Недаремно Він каже: «… Я в Отці, й Отець у Мені» (Ів. 14, 11). У перебігу цієї розмови один з учнів звертається до Нього: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас» (Ів. 14, 8).
Бачити Отця в Сині ‒ це не задоволення звичайної людської цікавості. Бачити Бога означає жити, мати доступ до джерела життя. Бачити невидимого Отця у видимому, присутньому серед учнів Сині ‒ мати доступ до відкритих дверей життя.
Христос приходить до своїх учнів у кожному періоді історії життя своєї Церкви саме в такий спосіб ‒ через Слово Боже і Святі Таїнства. Однак є ще один особливий спосіб, який огортає дітей Божих, усуваючи почуття сирітства.
Відповідаючи на прохання: «Господи, покажи нам Отця» (Ів. 14, 8), Христос каже своєму учневі: «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Ів. 14, 9). Отож Він приходить до своїх учнів не уявно, не віртуально, а дійсно і реально. Про це навчає нас святий Василій Великий, коли говорить, що Син є Його образом, єдиносущним із Ним, а ми, люди, створені на образ Сина Божого.
У нас, Його синів і дочок за благодаттю, спочиває печать Духа Святого, яка робить нас причасниками Божого синівства. Пояснюючи, що означає, вшановуючи Сина, вшановувати Отця, Василій Великий каже: «Вся честь, яка надається образові, переходить на первообраз» (Про Святого Духа, 18, 45).
Це слово про видиму присутність Отця в Сині, а Сина ‒ серед своїх учнів, не є привілеєм невеликої групи. Господь захотів, щоб усі ми мали ту саму благодать ‒ бачити Отця в Сині, яку мали тоді апостоли, що вечеряли разом із Христом.
Саме таким видимим способом, у який Христос хоче бути серед нас, щоб ми Його бачили і торкалися, є святі ікони, які Церква вшановує з давніх часів. За словами святого Василія Великого, честь і шана, яку ми виявляємо образу, переходить на первообраз.
Сьогодні ми зібралися тут, у цьому соборі в місті Ярославі, щоб пережити відвідини нас, дітей, нашим Господом і Спасителем Ісусом Христом через Його особливу присутність. Цю присутність ми відчуваємо в іконі Його Матері, яку називаємо «Двері милосердя». Власне, дія передавання життя, тамування всіх потреб і вислуховування молитов є виявом діяльного Божого милосердя щодо людини. А Богородиця є тими дверима, через які воно до нас приходить.
Згадуємо подію, яка відбулася тут тридцять років тому. Святкуємо тридцятиріччя коронації папськими коронами цього древнього чудотворного образа. Коронація ікони означає, що Церква звертає особливу увагу на дію і присутність Бога в певних місцях, часах і просторах. Цій події передувала велика історія молитов, страждань, а також чудес і зцілень, які наш народ упродовж століть отримував біля стіп цієї Ярославської ікони Богородиці.
Тут не можна не згадати отця доктора Богдана Праха, який тоді, як парох цієї відродженої парафії, довго працював у ватиканських архівах, щоб віднайти всі папські документи, які засвідчували факти чудотворних подій, що відбувалися століттями. Коронація цієї ікони стала вінцем історичної дороги отримання благодатей Духа Святого саме тут, біля стіп нашої Матері.
В особливий спосіб Господь Бог захотів прославити цю ікону тоді, коли в Україні вже почалася війна. Це була справді новітня, чудесна подія, і коли сьогодні про неї згадуємо, то аж мороз іде поза спиною.
Пригадую, як у листопаді 2015 року в Україну приїхав кардинал Раньєро Канталамесса, папський проповідник, який провадив духовні вправи для єпископів латинського обряду і нашої Церкви. На завершення тих реколекцій, знаючи, що він від’їжджає зі Львова до Рима, я подарував йому ікону Ярославської Богородиці, сказавши: «Отче Раньєро, за кілька тижнів Папа відкриє Надзвичайний ювілей Божого милосердя і відчинить ювілейні двері в Римі. Проте східна християнська традиція має тисячолітню історію відкритих дверей Божого милосердя. Для нас це не матеріальні двері, які зачиняють і відчиняють, ‒ ними є особа Матері Божої».
Отець Раньєро був вражений: він обійняв цю ікону, поїхав до Рима і під час реколекцій для папи Франциска розповів про відкриті Двері Божого милосердя в Українській Греко-Католицькій Церкві, ‒ відкриті не тільки на один ювілейний рік, а впродовж усієї історії.
І тоді, 4 грудня, за старим стилем, у свято Введення в храм Пречистої Діви Марії, до мене з Рима зателефонував архиєпископ Сальваторе Фізікелла, відповідальний за організацію ювілейного року, і повідомив, що Святіший Отець хоче, щоб ця ікона приїхала до Рима і щоб саме нею було відкрито Надзвичайний ювілей Божого милосердя у Вселенській Церкві. Залишилося лише чотири дні.
Це було щось надзвичайне: дипломати у Ватикані й державні урядовці в Польщі спрацювали так, що ця ікона за лічені години кортежем вирушила до Рима. Вона була присутня на площі Святого Петра, коли папа Франциск відкривав Надзвичайний ювілей Божого милосердя у Вселенській Церкві. Думаю, всі пригадують цей момент, коли Святіший Отець із білою трояндою підійшов до цієї ікони і поклав квітку як знак синівської вдячності.
Події, які ми згадуємо, є наче запевненням того, що Двері Божого милосердя ‒ постать Пречистої Діви Марії ‒ сьогодні всіх чекають і подають нам те милосердя, якого ми просимо. Вона на своїх руках несе і показує нам свого Сина, у якому ми можемо побачити невидимого Отця. Дивлячись на Дитятко Ісуса, пригадаймо слова, які чули сьогодні в Євангелії: «… Я в Отці, й Отець у Мені» (Ів. 14, 11); «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Ів. 14, 9).
Можливо, ці події в давній і сучасній історії підготували нас до жахіть повномасштабної війни. Ми, як паломники, прибули сюди з проханням про милосердя. Я привіз із Києва крик і плач матерів, людей похилого віку і дітей. У ці дні ми переживаємо жалобу, бо саме у свято Фатімської Богородиці, 13 травня, відбувся найдовший і наймасштабніший повітряний удар по Україні. Горіла вся країна ‒ зі Сходу до Заходу.
Тому сьогодні ми взиваємо: Мати Божа, подай нам Боже милосердя! Дай нам відчути, що ми не сироти, не чужинці й не приходні навіть на своїй рідній землі.
Дякуємо Господу Богу і Пречистій Діві Марії за тридцять років нашої митрополії в Польщі. Ми бачимо шлях цієї молодої, але дуже живої й діяльної церковної структури. І справді виникає відчуття, що Мати Божа через цю митрополію прагнула відкрити двері Божого милосердя для всіх дітей нашої Церкви, які сьогодні силою обставин опинилися на цій землі. Доля емігранта, вигнанця ніколи не є легкою. Проте нині ‒ для всіх: і для української громади, яка століттями живе тут, і для тих, хто шукає порятунку в гостинній Польщі, ‒ наша митрополія з відкритим серцем простягає руку.
Я прошу всіх вас, особливо братів і сестер з України, які шукають джерела Божої любові та Його милосердя, підтримки, надії та прихистку: приходьте, гуртуйтеся у спільнотах нашої Церкви в цій країні, памʼятаючи, що «твоя Церква завжди і всюди з тобою»! Тоді ви відчуєте здійснення слів Христових, які ми чули в сьогоднішньому Євангелії: «Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас» (Ів. 14, 18). Можливо, сам приїзд ваших владик сюди є знаком і живим образом цих слів та їх сповнення.
І ми сьогодні єдиним серцем і єдиними устами хочемо припасти до стіп чудотворного образа і промовити слова нашої прабатьківської молитви: «Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не загинули, але щоб визволилися Тобою від усякого лиха, бо Ти є спасіння роду християнського». Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
