Проповідь Блаженнішого Святослава у понеділок Святого Духа з нагоди святкування 30-річчя Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
… Зіславши їм Духа Святого,
і ними уловив вселенну (Тропар свята, глас 8).
Високопреосвященні та преосвященні владики!
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Вельмишановні представники органів державної влади різних рівнів!
Достойне українське воїнство, за яке особливо сьогодні пам’ятаємо в молитві!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Вірний Божий люде нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії!
Достойні гості нинішнього торжества!
Слава Ісусу Христу!
Святкуючи прихід Духа Святого, чуючи Його животворний подих між нами в ці дні П’ятдесятниці, ми по-особливому відчуваємо великий Божий задум про світ і людину. Відчуваємо присутнього між нами Духа Святого як особисту життєдайну силу, яка робить усе немічне незламним та непереборним і зцілює зранене. Ми тішимося присутністю між нами Духа Святого, який в серці Церкви кличе всі народи до єдності в Ньому.
Описуючи плід дії Духа Святого в історії людства, святий Іриней Ліонський говорить так: «Як не можуть крупинки борошна створити тіста і відтак дати хліб без води, так само і людство не може стати одною Церквою Христовою без „живої води“, що сходить із небес, — без Святого Духа» (пор. Проти єресей, 3, 17, 1–3).
У день П’ятдесятниці ми, Церква Христова, святкуємо наше народження як спільнота духоносних людей. Це — день народження Церкви. Святкуючи його, ми щороку переживаємо відродження, підсилення, освячення, нове натхнення, яке подає нам, як каже церковна молитва, «таїнственний Гість, милий нашій душі».
Ми відчуваємо сьогодні, що Господь, задумавши з’єднати всі народи в один Божий люд, покликає з особливою місією кожного з нас. Тож зішестя Духа Святого відкриває людині не тільки таїнство Тройці, а й Божий задум про неї. Відчуваючи пульсування Божого Духа в наших серцях, ми по-особливому сприймаємо слова апостола Павла: «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас?» (I Кор. 6, 12).
Господь Бог задумав, створив людину для того, щоб вона була духоносною істотою, мікрокосмосом та посередником між Творцем і всесвітом і щоб, приймаючи Духа Святого, обожествлюючись у Ньому, преображала світ довкола себе. Тому ми кажемо, що таїнство Пресвятої Тройці відображається у своїй іконі, якою є спільнота духоносних учнів Христових, тобто нас, християн.
Сьогодні ми святкуємо 30-річчя створення на матерніх землях нашої Церкви нової єпархії, яка стала знаною в усьому світі як Самбірсько-Дрогобицька єпархія. Пригадую, можливо як і багато хто з вас, дорогі отці, цей день 30 років тому. Як член семінарійного хору, я приїхав тоді до Дрогобича, щоб радіти з нашим ректором, тепер вже світлої пам’яті владикою Юліаном Вороновським. З усієї події мені найбільше запам’яталася перша фраза патріаршого декрету про заснування цієї єпархії: «Сподобалося Духу Святому і нам…» (Ді. 15, 28). У такий спосіб владики сповіщали Божий люд про рішення Синоду.
Ті самі слова читаємо в листі Першого Апостольського Собору в Єрусалимі до християн Антіохії, міста, де Христові учні вперше назвали себе християнами. Це перший соборний документ, який залишився в історії Церкви (його зафіксував апостол Лука у книзі Діянь апостолів).
Це означає, що подія, яка відбулася 30 років тому, сподобалася Духові Святому, а та фраза, що її ми сьогодні згадуємо, віє ще дуже свіжим Його подихом, бо Він почав по-новому збирати Божих дітей, розсіяних по світу. Разом із становленням нового єпископського осідку нашої Церкви в цьому славному місті Дрогобичі почало бити нове джерело благодаті Духа Святого.
У ті роки ми були свідками воскресіння нашої Церкви як Містичного тіла Христового: Церква-мучениця виходила з підпілля, відбудовувала свої структури. Скільки перешкод, які чинила радянська влада, доводилося нам подолати! Було створено псевдоцерковні структури, які займали наші храми, аби, борони Боже, греко-католики не відбудували там свою спільноту. Проте тоді сподобалося Духові Святому і нам у Ньому, щоб перебороти всі ці перепони, як колись у Єрусалимі апостолам, свідкам Христового воскресіння, яких Він зодягнув силою з висоти!
Ми дякуємо за перших три десятиліття плодів Духа Святого, які Господь Бог вилив на наш народ через цю єпархію. Пригадую, як нам, семінаристам, пояснювали єпископський герб владики Юліана Вороновського. На ньому був зображений пелікан, який годує своїх пташенят. Ми питали: чому пелікан? Звідки взявся такий образ? Нам розповіли, що коли пелікан не має чим нагодувати своїх дітей, він розриває свої груди і годує їх власною кров’ю, дає їм самого себе. Це був образ євхаристійного служіння першого єпископа цієї новоствореної єпархії, який собою, своїм смиренномудрієм, як духоносна людина, єднав в одне Христове Тіло тих, кого Господь Бог і Церква довірили його душпастирській опіці. Воістину через нього, даючи йому Духа Святого, як першому владиці цієї нової клітини нашої Церкви, Господь Бог задумав «уловити вселенну».
Згадуючи про те, як воскресаючи з років підпільного життя і переслідування наша Церква була помазана Духом Святим, який усував страх перед могутніми світу цього, і святкуючи це 30-річчя, спитаймо себе: що означає для нас — України, яка стікає кров’ю і бореться за право на своє існування — цей ювілей, навіть це сьогоднішнє святкування? Яку місію сподобалося Духу Святому дати сучасному поколінню віруючих християн-українців і нам, владикам, яких так багато сюди прибуло? Який Божий задум довірений здійснити вам, дорогі отці, вам, наше Богом благословенне монашество?
Пригадую, як торік перед початком війни всі, хто міг, тікали з Києва. Евакуйовувалися дипломатичні представництва, виїжджали бізнесмени. Великі держави оголошували, що їхні громадяни повинні негайно покинути Україну. Багато людей мене запитувало тоді: як нам молитися в такий час?
Тоді на святих київських горах стало очевидним одне питання, яке ми маємо ставити Господу Богу в молитві: Боже, для чого Ти нас воскресив? Для чого Ти вивів нас із підпілля? Для чого Ти Духом Твоїм Святим відбудував життя нашої Церкви в Україні? Щоб знову нас знищити? Щоб знову віддати на поталу смертоносному російському агресору? Адже там, де приходить чобіт російського окупанта, першою вбивають нашу Церкву.
На це питання ми сьогодні отримуємо глибоку відповідь: Господь Бог воскресив нашу спільноту, Йому сподобалося Духом Святим творити нові єпархії, структури саме для того, щоб тепер наша Церква стала ядром і силою України, щоб у ті апостольські сіті ми вловили вселенну і всіх дітей України, рятуючи їх від смерті та привівши до пізнання Христової істини! Так місія нашої Церкви в умовах війни стає оновленою П’ятдесятницею для України!
Наш митрополит Василь Семенюк, присутній серед нас, сказав колись у Зарваниці під натхненням Духа Святого так: «Де є Греко-Католицька Церква, там є Україна». Владико, ви мали рацію! Ми бачимо: де наша Церква відбудувала свої структури, там наш народ отримав дароване Богом пристановище серед розбурханого воєнним лихоліттям житейського моря. Дух Святий нині кличе нас відкривати наші парафії, монастирі, серця для зраненого Божого народу.
Коли всі інші закривалися, тікали, хоч мали більші можливості, структури, єпархії, монастирі, саме наша Церква в Харкові, Запоріжжі, Одесі, на окуповній Донеччині та Запоріжжі, а також у Патріаршому соборі в Києві відчинила свої двері народові, який шукав порятунку. Ви тут, на західному терені, прийняли мільйони людей зі Сходу. Ми колись казали, що наша місія йти на Схід. А український Схід сьогодні сам до вас прийшов і у вас шукає Бога живого, який Духом Святим присутній у нашій Церкві. Господь Бог хоче, щоб через нас, нашу Церкву, своїх наступників, апостолів, у нашій київській християнській традиції ми «уловили вселенну», як ті Богом просвічені рибалки-апостоли, про яких співає сьогодні наш тропар.
Україна перебуває в центрі уваги всього світу. Ми маємо вчитися широко закидати сіті. Бо через нас Господь Бог хоче «уловити вселенну» всюди, де розкидані по світах сини і доньки України. Ми багато разів впродовж останніх місяців казали, що світ ще ніколи не був таким українським, таким солідарним з Україною, як сьогодні. Від нас чекають відповіді на складне питання: що означає бути християнином у час війни?
Нехай Дух Святий поможе нам відповісти на ці складні питання. Він є запорукою невмирущості, сили українського духу. Оживляючи нашу Церкву в найгірші, темні моменти переслідування в радянські часи, Він нині є сяйвом Христового світла для багатьох народів, посилає нас бути світлом на просвіту поганам і на славу люду свого.
Сьогодні хочу привітати від імені всіх присутніх, зокрема співбратів у єпископстві, владику Ярослава, який має особливу місію служіння своїй Церкві на цьому єпископському осідку і який святкує перших 60 років свого життя. Владико Ярославе, вітаємо вас із ювілеєм і просимо в Господа Бога, щоб мудрість, сила, якими ви промовляєте до українського серця, ніколи вас не покидала. Будьте духоносним апостолом, через якого Господь хоче сьогодні «уловити вселенну».
Боже благословення, благодать животворного, всеосвячувального Святого Духа хай спочиває над усіма вами! А ми в тому Божу Дусі єднаймося в одне Тіло Христове, над яким смерть не має сили, бо це Тіло Воскреслого, який благодаттю Божою і нашим прикладом віри надихатиме сьогодні мільйони в усьому світі. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
