Проповідь Блаженнішого Святослава у дванадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

5 вересня 2022, 12:45 256

Ми, християни, часом повинні переглядати своє духовне життя. Ми не маємо колекціонувати добрі діла, сподіваючись, що завдяки цьому отримаємо якийсь привілей у Господніх очах (можливо, у людських очах і отримаємо). Натомість слід щодня йти за Христом.

Проповідь Блаженнішого Святослава у дванадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне? (Мт. 19, 16).

Всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі брати і сестри, які моляться з нами в різних куточках України та світу!
Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору тут, у Києві!
Дорога пані посол Канади, яка сьогодні є між нами!
Дорога молоде!
Дорогі діти!

Слава Ісусу Христу!

Ця розмова між Божественним Учителем і багатим юнаком привертає увагу учнів Христових упродовж тисячоліть. Вона надзвичайно багата, глибока, багаторівнева за змістом і спонукає до роздумів. Сучасні науковці нам кажуть, що цей діалог, властиво, є відголоском основного питання ранньої Церкви: чи достатньо чинити добрі діла для того, щоб мати життя вічне? Чи досить виконувати старозавітний Закон, щоб бути причасником вічного Божого життя? Це питання зокрема Матей представляє в усій його драматичності в контексті дискусії із спільнотою юдейської синагоги. І ось, начебто відповідаючи на це головне питання ранньої Церкви, Христос сьогодні спілкується з багатим юнаком і дає відповідь, яка, можливо, багатьох засмутила: «Недостатньо».

Щоб зрозуміти, що ж тоді потрібно робити, якщо цього недостатньо, і як нам діяти, жити, пригляньмося лише до одного слова в цьому євангельському читанні, яке ми знаходимо в різних артикуляціях, у різних зворотах і яке вимовляє як юнак, так і Христос. Це — слово «мати». Каже юнак: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19, 16), а Христос йому відповідає: «Продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі» (Мт. 19, 21). Наприкінці також євангелист вживає це поняття: «Юнак відійшов смутний, мав бо велике майно» (Мт. 19, 22).

Очевидно, що мати вічне життя неможливо в такий самий спосіб, як ми маємо якусь річ, якесь знання чи благо, що належить до створеного світу. Мати життя вічне — означає жити життям самого Бога. Досягти ж цього власними зусиллями неможливо. Для того щоб людина жила вічно разом із Богом, Він ділиться з нею своїм життям, дає їй у дар те, що має сам. Отож замало покладатися на власні, навіть добрі, які так потрібно нам чинити. Щоб бути досконалим, тобто жити вічним життям, треба вірити в Бога. Христос каже: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за Мною» (Мт. 19, 22). Необхідна своєрідна революція в стосунках зі світом, із самим собою, яка відбувається після докорінної зміни у стосунках людини з Богом. Людина повинна повірити, що, покинувши все те, що має дотепер, отримає колись усе, що має і ким є Бог!

Апостол Павло навчає: «Довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону» (Гал. 2, 16). Лише віра в Христа, у якій ми йдемо за Ним, відкриває нам двері в життя вічне, яке Господь Бог хоче нам дати як дар своєї любові і свого милосердя. І тоді все змінюється: добрі вчинки, виконання Закону, Божих заповідей є лише виявом, свідченням тієї вічності, яку віруюча людина вже носить у собі, розуміючи, що те, що з нею відбувається, перевершує її сили, і відчуваючи, що через неї діє сам Бог. Вона стає причасницею не тільки вічного життя, а й Божої дії в цьому світі.

Народна мудрість говорить про невдаху: ким він тільки не був, але так ніким і не став, тобто людина у своєму житті багато чого робила старалася навчитися і багато де була, але нічого не досягла. Бо замало мати щось, треба бути кимось. А один старший чоловік казав: замало мати добру медичну опіку, треба бути здоровим. Можна отримати чудову, блискучу освіту і залишитися дурнем. Можна мати великі земні багатства, а бути ницим і убогим. Не завжди те, що маєш як плід власного зусилля і на що покладаєшся як на щось певне в цьому земному житті, допомагає тобі бути кращим.

Тому і ми, християни, часом повинні переглядати своє духовне життя. Ми не маємо колекціонувати добрі діла, сподіваючись, що завдяки цьому отримаємо якийсь привілей у Господніх очах (можливо, у людських очах і отримаємо). Натомість слід щодня йти за Христом. Бо довіритися цілковито Божій дії, а віддати все, що маємо, ризиковано… Вірити в Бога означає цілковито довіряти Йому, бути певними, що той скарб, який, за словами Христа, ми матимемо як скарб на небі, є більш реальний, ніж те, що сьогодні ми маємо у своїх руках.

Здійснення тих євангельських слів я побачив в нашій маленькій парафії на Черкащині. Громада копійка до копійки збирали кошти, щоб почати будівництво храму. Священник був дуже задоволений, що вони змогли купити блоки для того, щоб покласти їх у фундамент майбутньої церкви. Коли почалася війна, прийшли волонтери і просять отця: «Віддайте ті блоки, щоб ми заблокували аеродром, на якому може висадитися ворожий десант». Священник завагався, тому що важко було це все надбати. А тоді один волонтер каже: «Якщо буде Україна, ми вам самі збудуємо храм, а в іншому разі й церква вже нікому тут не буде потрібна». І священник віддав усе, щоб наш народ міг бути навіть тоді, коли ворог у нас відбирає право на життя. Цікаво, що ця парафія, так би мовити, відбулася по-новому. Подвір’я майже порожнє, немає нічого, стоїть тільки маленька капличка, але є жива громада, члени якої готові віддати все, що мають, аби засвідчити свою віру в Бога і Україну.

Скільки в нас сьогодні є таких справді віруючих людей, які готові віддати все для того, щоб, насамперед, бути людьми, потім — щоб бути вільним народом на своїй землі. Бо замало мати свободу, треба ще бути вільними, уміти правильно тієї свободою розпорядитися. Можливо, саме цього, такої благодаті й сили недобачав ворог, який ступив на українську землю, бо він лише калькулював, що Україна має, але не розумів, ким українці є. Тому ми можемо сказати, що з Божою допомогою віруюча Україна є і буде!

Просімо сьогодні, щоб передусім ми були справжніми християнами, віруючими людьми, а тоді все те, що в людей неможливо, стане можливим у Бога. Господь Бог обдарує нас цим тут, на землі, і своїм вічним життям, скарбом у Царстві Небесному. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також