«Попри біль втрати я не зупинилася — це мій внесок в нашу спільну справу», — Олена Кукла
Олена Кукла — колишня військова, розвідниця, доброволець. Сьогодні Олена є вдовою, її чоловік добровольцем пішов на війну в 2014 році, загинув у 2018-му. Син Олени воював на Донбасі з 18 років, був у лавах добровольців, які обороняли Київщину в перші дні повномасштабного вторгнення росії. Загинув на Київщині під час виконання бойового завдання. Попри пережите горе, жінка продовжує допомагати армії як керівник волонтерської організації. Мешкає в Богуславі на Київщині.
Олена є другою героїнею документального проєкту «Жінки війни», в основі якого лежать реальні історії вісьмох жінок-українок, життя яких назавжди змінила російська агресія проти України.
Волонтер, мама і дружина загиблих Героїв
Жінка розповідає про себе у своєму волонтерському центрі.
«Мене в нашому місті і навіть за межами, — каже вона, — знають як волонтера, до кого можна звернутися у будь-який момент по допомогу. Звертаються бійці різних підрозділів. Хлопці просять абсолютно про все, найчастіше потребують амуніції. Ми стараємося щотижня завантажити вантажний бус і відправляємо допомогу».
«Дякую вам за казана, буду готувати найсмачнішу їжу. За берці, рукавички, каву і продукти і за шкарпетки», — такими словами дякують волонтерці захисники України.
Прапор з автографом Залужного
«Цей прапор для мене дуже пам’ятний, бо це подарунок моїх побратимів — він підписаний особисто головнокомандувачем Валерієм Залужним і переданий мені з особистим вітанням від нього. Це для мене дуже велика честь і пам’ять. Він завжди поряд зі мною», — ділиться Олена Кукла, показуючи український прапор.
Двічі вдова і мама трьох дітей
У жінки була звичайна сім’я, але перший чоловік трагічно загинув в аварії, вона залишилася сама з двома маленькими дітьми на руках.
«Я не жила — існувала, але мене тримали діти», — каже вона.
Згодом познайомилася зі своїм другим чоловіком. Він теж був вдівцем, мав доньку. Так її сім’я поповнилася донечкою.
В 2014 році, коли почалася війна, чоловік прийняв рішення йти добровольцем на службу.
«Сину Ярославу було 15 років. Він дуже хвилювався і гордився ним. Володимир брав участь у боях за Донецький аеропорт. Там отримав перше поранення, мав контузію… Був час, коли йому доводилося командувати ротою. На війну пішов чоловік, рідний брат, і я не могла сидіти склавши руки — я підписала контракт зі Збройними силами України і пішла на військову службу в бригаду, у якій служив мій чоловік. Прослужити разом вдалося недовго. Бо 7 вересня 2016 року мій чоловік помер внаслідок травми, отриманої раніше. Смерть була миттєвою — тріснула аорта», — розповідає колишня військова.
В окопі просила Бога про порятунок заради дітей
На момент смерті чоловіка її сину Ярославу було 17 років, він дуже болісно сприйняв цю смерть, бо вітчим був для нього взірцем і прикладом у всьому. Ярослав тоді навчався у коледжі, а жінка служила у розвідці, була постійно на передовій на Луганщині.
«Наш командний пункт обстріляли з важкої артилерії, поряд з окопом лягло три міни. В мене все життя в той момент пройшло перед очима. Я не боялася за себе, а за своїх дітей. Усвідомлювала, що крім мене у них немає нікого», — розповідає розвідниця.
Далі евакуація, шпиталь. Олена Кукла була виписана в день початку повномасштабної війни зі шпиталю.
У мене є мрія — я дуже сподіваюся, що дочекаюся нашої перемоги
Мій син Ярослав, розповідає жінка-доброволець, на той момент відслужив 4 роки, він не бачив життя. Все його життя — війна. Ми служили в одному батальйоні. Він був розвідником, а розвідники завжди попереду.
«Він не з тих, хто буде чекати. Вже о 8-й ранку 24 лютого він стояв з речима у військоматі. У своїй групі він один у свої 22 роки був з бойовим досвідом. Ярослав виводив групу 13 кілометрів полями під обстрілами градів. Вивів неушкодженими 16 чоловік. Вони виконували бойове патрулювання, він був за кермом автомобіля. Наїхав на протитанкову міну своїм колесом і весь удар прийняв на себе, загинув один із чотирьох. Досі не можу цього усвідомити», — ділиться болем мама загиблого військового.
«Усе моє життя зараз пов’язано з ним. Він постійно в моїх думках. Я заснувала благодійних фонд на честь Ярослава Шинкаренка. Мені дуже важливо пам’ять про нього. Бо це все, що залишилося. Незважаючи на біль втрати, який я зараз відчуваю, я не зупинилася. Усвідомлюю, що те, чим я займаюся зараз, дуже важливо — це мій внесок у нашу спільну справу», — наголошує Олена Кукла.
Текст — Христина Потерейко,Відео — Живе телебачення
