«Віримо, що одного дня матимемо власний храм», — священник УГКЦ у Києві на Оболоні
Парафія Пресвятої Трійці УГКЦ на столичній Оболоні понад 20 років не має власного храму. Це єдина греко-католицька громада району, яка розвиває тут душпастирське життя. У 2021 році Київська міська рада вперше за понад 20 років — від початку будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового — передала УГКЦ земельну ділянку для будівництва нового храму. Однак реалізацію проєкту, що передбачає відкритий громадський простір, укриття і сквер нині призупинено через конфлікт навколо будівництва та блокування робіт.
Про життя громади, яка понад 10 років молиться в орендованому цокольному приміщенні одного із супермаркетів, проєкт майбутнього храму і чому він став предметом суспільної дискусії — далі в матеріалі.
Перша греко-католицька парафія на Оболоні
Після повернення осідку Глави УГКЦ до Києва, з благословення Блаженнішого Любомира Гузара була заснована парафія Пресвятої Трійці. Її першим душпастирем став о. Олекса Петрів, який зареєстрував статут релігійної громади та почав гуртувати людей, організовуючи зустрічі й соціальні ініціативи.
У 2011 році адміністратором парафії призначили о. Дам’яна Габорія. Уже наступного року громаду внесли до державного реєстру релігійних організацій, а з 2014 року вірні почали регулярно звершувати Божественну Літургію в орендованому приміщенні.
Із 2016 року парафію очолює о. Андрій Бонис. За його словами, це єдина парафія Київської архиєпархії, яка проводить богослужіння в облаштованому під храм приміщенні за погодинним графіком.
«Наша громада вже понад 20 років живе без власного храму. За цей час у Києві не з’явилося жодного нового храму УГКЦ — останнім залишається Патріарший собор Воскресіння Христового, будівництво якого розпочали 25 років тому. Тому для нас йдеться не про новий об’єкт заради будівництва, а про місце, де громада нарешті зможе повноцінно молитися, проводити катехизацію, соціальне служіння й бути відкритою для мешканців району», — наголошує священник.
Попри те, що громада досі не має власного храму, вона відчуває підтримку всієї Церкви. «До нас приїжджали Блаженніший Святослав, владики Йосиф Мілян і Богдан Данило. Разом із громадою моляться священники з України та з-за кордону, а частими гостями є військові капелани. Для нас це знак, що наша парафія є важливою частиною життя Церкви», — каже о. Андрій Бонис.
Понад десять років у орендованому приміщенні
Погодинна оплачувана оренда приміщення й досі суттєво обмежує життя парафії. За словами о. Андрія, неділя залишається єдиним днем, коли вірні можуть зібратися на спільну молитву.
«Через це ми не до кінця почуваємося повноцінною парафіяльною спільнотою, а радше є духовною станицею. Наші зустрічі обмежуємося Літургією і одразу після неї — короткою катехитичною наукою, яку проводять сестри-монахині ЧСВВ, котрі проживають тут, на Оболоні, та долучились до парафіяльної спільноти в час повномаштабного вторгнення», — розповідає о. Андрій Бонис.
Зараз усе обмежується часом оренди. Громада не має можливості залишитися довше після богослужіння, організувати окремі зустрічі для дітей, молоді чи сімей, розвивати соціальні проєкти. «Саме тому власний храм для нас — це не лише місце молитви, а можливість повноцінно жити як громада», — додає о. Андрій Бонис.
Священник пригадує, що першу Божественну Літургію в орендованому приміщенні звершували у присутності 9 осіб. Громада поступово зростала, однак пандемія COVID-19, а пізніше повномасштабна війна суттєво вплинули на її життя.
«Під час карантину багато людей не могли молитися разом через обмеження, пов’язані з невеликим приміщенням. З початком повномасштабного вторгнення чимало молодих сімей і людей середнього віку виїхали за кордон або в інші регіони України. Сьогодні наша громада налічує близько 40 осіб», — зазначає о. Андрій.
Щороку на парафії готують дітей до Першої Сповіді та урочистого Святого Причастя. Водночас громада активно долучається до життя Оболонського району: бере участь у загальноміських і районних заходах, зокрема в освяченні води на Йорданському озері та молитовних сніданках. Окремим напрямом служіння є благодійність — у співпраці з Київською архиєпархією, Лицарями Колумба та Патріаршою фундацією «Мудра справа» парафія бере участь у підтримці людей, які потребують допомоги.
Пошук земельної ділянки для майбутнього храму тривав не один рік. У 2013 році громада мала відмову в її наданні. Лише у 2017 році Київська міська рада надала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, а в 2021 році ухвалила рішення про передачу земельної ділянки на вулиці Північній у постійне користування релігійній громаді для будівництва та обслуговування храму. Після цього розпочалася підготовка проєктної документації, проходження експертиз і надання необхідних дозволів.
Яким бачать майбутній храм
Згідно з проєктною документацією храм, розрахований на 50 осіб. Навколо нього планують облаштувати понад 5 000 квадратних метрів громадського простору із зеленими насадженнями, доріжками, освітленням та місцями для відпочинку. Тут також передбачено простір для проведення районних і парафіяльних заходів, зокрема встановлення різдвяної ялинки та інших спільних ініціатив.
«Ми відмовилися від огорожі на території храму. Це буде відкритий простір, доступний для всіх. Людина зможе просто зайти до скверу, відпочити на лавці чи провести тут час із родиною», — каже о. Андрій.
За його словами, принцип відкритості стосуватиметься і укриття: під час повітряної тривоги ним зможе скористатися кожен, хто перебуватиме поруч. Механізм його використання, зокрема в нічний час, громада планує додатково опрацювати з урахуванням безпеки та потреб мешканців.
Окрім богослужбового простору, у храмі планують облаштувати приміщення для катехизації дітей і молоді, кімнату матері й дитини, а також зали для зустрічей та просвітницьких заходів. Проєкт також передбачає повністю безбар’єрний простір, щоб храм і громадська територія були доступними для людей з інвалідністю, батьків із дитячими візками та людей старшого віку.
У перспективі громада планує розвивати тут і соціальні ініціативи: співпрацю з «Карітасом», підтримку ветеранів, психологічне та духовне консультування.
«Хтось прийде до храму на молитву, хтось — до психолога, а хтось — на зустріч чи лекцію. Ми хочемо, щоб це місце було відкритим для кожного, незалежно від того, чи є він нашим парафіянином», — наголошує священник.
За словами о. Андрія Бониса, під час проєктування врахували особливості житлового району, тому не передбачили дзвонів, а сам проєкт представили мешканцям, обговоривши їхні пропозиції.
«Ми хочемо бути не лише місцем богослужінь, а й добрим сусідом для району. Ми розуміємо, як змінилася Україна за роки війни. Сім’ї потребують підтримки, ветерани — простору для повернення до мирного життя, діти — безпечного середовища для розвитку. Саме тому проєктували цей простір так, щоб він відповідав цим потребам», — продовжує о. Андрій.
Будівництво призупинене, діалог триває
Попри завершення проєктування та надання необхідних дозволів, його реалізація наразі призупинена.
У 2024 році громада вже намагалася розпочати будівництво. Згодом проєкт доопрацювали: відмовилися від огорожі навколо храму, передбачили ще більше озеленення та відкритий громадський простір. Однак цьогоріч, після повторної спроби розпочати роботи, будівництво зіткнулося з новими перешкодами.
Днями на земельній ділянці парафії зірвали тимчасову будівельну огорожу. За словами о. Андрія Бониса, парафіяльна громада вже звернулася до правоохоронних органів, надавши задокументовані на відео факти правопорушень. Водночас вона не ототожнює дії окремих людей із позицією всіх мешканців Оболоні.
«Земельна ділянка на вулиці Північній перебуває в постійному користуванні нашої парафії згідно рішення Київської міської ради від 16 грудня 2021 року. Вся необхідна для будівництва документація оформлена. Однак сьогодні ми не ведемо жодних підготовчих чи будівельних робіт. Чекаємо на зустріч у районній адміністрації, щоб ще раз почути одне одного, відповісти на запитання й представити проєкт. Ми відкриті до діалогу», — каже священник.
Попри призупинення будівництва, парафія й надалі збирається на молитву в орендованому приміщенні та очікує на можливість реалізувати проєкт.
«Наші парафіяни постійно запитують, коли нарешті розпочнеться будівництво. Попри всі труднощі вони не втрачають надії. Ми вже понад 10 років молимося в невеликому підвальному приміщенні й віримо, що одного дня матимемо власний храм», — каже священник.
Департамент інформації УГКЦ
