EN

Перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва: як будувався Патріарший собор Воскресіння Христового

30 серпня 2023, 12:25 384

Легалізація УГКЦ після десятиліть заборони дала старт розвитку інфраструктури Церкви в Україні та реформуванню її інституцій. Перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва ознаменувало символічне повернення УГКЦ як Церкви Володимирового Хрещення після століть вигнання додому. Про це — наступний випуск «Історій з історії УГКЦ» з п. Юрієм Скірою.

Перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва: як будувався Патріарший собор Воскресіння Христового

«19 серпня 1990 року відбулася знаменна подія — собор Святого Юра у Львові був переданий греко-католикам, і вже наступного року Глава Церкви здійснив тут перше богослужіння», — починає ведучий програми п. Юрій Скіра.

Вихід із підпілля та офіційна легалізація Церкви в 1989 році дали змогу повертати відібрані «совітами» храми, будувати нові церкви й засновувати нові громади, розвивати внутрішню інфраструктуру. Завершальними кроками легалізації Церкви стало повернення греко-католикам архикатедрального собору Святого Юра у Львові (нагадаємо: після ув’язнення митрополита Йосипа Сліпого та єпископів УГКЦ і Львівського псевдособору 1946 року собор Святого Юра був переданий Православній Церкві в юрисдикції Московського патріархату). Повернення Глави УГКЦ кардинала Мирослава-Івана Любачівського з тимчасового осідку в Римі до свого митрополичого престолу у Львові, яке відбулося 30 березня 1991 року, завершило кількарічний період виходу УГКЦ із підпілля. Почався період відродження та розвитку Церкви на всіх рівнях. І вже тоді, на початку 1990-х, постала потреба Церкви мати свій храм у Києві.

«Цю справу розпочало найближче оточення кардинала Мирослава-Івана Любачівського, однак вона виявилася нелегкою і тривалою», — розповідає історик. Одним із тих, хто займався цим питанням, був блаженніший Любомир Гузар, на той час — єпископ помічник Глави УГКЦ.

Про довгу історію побудови Патріаршого, зокрема її «земельну» частину, яка почалася ще зі середини 1990-х, п. Юрій Скіра розповідає таке: «У 1998 році міська влада Києва надала УГКЦ земельну ділянку під храм — на пустирі біля станції метро „Лівобережна“. Пізніше вдалося поміняти її на більш придатну — на березі Дніпра, де й стоїть зараз Патріарший собор. Та тоді, у 90-х, до його побудови було ще далеко — спочатку треба було вирішити справу із землею.

Отже, у 2002 році Київська міська рада врешті надала цю ділянку під майбутній храм, однак — лише на 10 років! І собор таки почали будувати — за проєктом народного архітектора України Миколи Левчука. І тільки в 2011 році УГКЦ надали право постійного користування цією землею».

У 2002 році почалося будівництво храму Воскресіння Христового — Патріаршого собору УГКЦ у Києві.

«Наріжний камінь собору блаженніший Любомир Гузар освятив 27 жовтня 2002 року. За вісім місяців будівельники збудували цокольний поверх. Ще за майже півтора року, у 2005-му, було освячено та встановлено п’ять хрестів собору. Перше богослужіння у храмі провели 19 січня 2006 року», — наводить історик хронологію будівництва собору. І розповідає таку маловідому загалові історію, пов’язану з постанням собору УГКЦ на лівому березі Дніпра: «Шлях побудови Патріаршого комплексу не був простим. І свідченням цьому є історія невеликого дерев’яного храму УГКЦ, який був побудований неподалік собору. Його освятили 28 березня 2004 року. А за майже півтора роки невідомі зловмисники підпалили його - будівля повністю згоріла. У тих обставинах довелося почати відправляти Службу Божу в будівельному вагончику. Також було прийнято рішення не опускати рук, а збудувати нову дерев’яну церкву. Незабаром вона постала як храм Благовіщення Пресвятої Богородиці і була освячена 7 жовтня 2006 року».

У 2004 року тодішній глава УГКЦ блаженніший Любомир Гузар прийняв рішення, затверджене Синодом, яке благословив Папа Римський, про повернення осідку Верховного Архиєпископа Церкви зі Львова до Києва. Офіційною датою повернення вважається 21 серпня 2005 року. Відтоді Глава УГКЦ іменується титулом «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький».

Відтак розпочався активний розвиток УГКЦ на теренах «великої» України. Під час останньої реорганізації УГКЦ наприкінці 2011 року в межах держави було створено три нові митрополії — усі розташовані на Заході країни й охоплюють, окрім трьох галицьких, ще дві прилеглі області.

«А Патріарший собор ріс завдяки пожертвам людей із різних куточків України і світу. 18 серпня 2013 року відбулося його урочисте освячення Блаженнішим Святославом Шевчуком», — завершує п. Юрій Скіра.

Повернення осідку Глави Церкви до Києва та зведення Патріаршого собору Воскресіння Христового на березі Дніпра Любомир Гузар назвав символом «нашого внутрішнього єднання».

«Історія нашої Церкви, — розповідав тоді блаженніший Любомир засобам масової інформації, — налічує 1025 років від часів Хрещення Київської Русі. У 1596 році частина Церкви вступила до Берестейської унії. Ми завжди підтримували контакти і з Патріархом Константинопольським, і з Апостольською столицею. З одного боку, це було для нас благословенням, а з другого — призвело до поділу в Православній Церкві. Відтоді обидві наші Церкви незалежно розвивалися на території всієї України. Потім, після поділу Польщі, землі на схід від Збруча потрапили до рук Російської імперії, яка намагалася ліквідувати нашу Церкву. Це спричинило переміщення нашого тодішнього митрополита до Львова (1806) — на територію монархії Габсбургів, де ми могли безперешкодно розвиватися. Перенесення у 2005 році осідку глави УГКЦ зі Львова до Києва було поверненням до стану, що мав місце до поділу. Греко-Католицька Церква — це не західноукраїнська, а всеукраїнська дійсність».

Більше на цю тему:

«Любомир. Бути людиною» (6 серія)
https://www.youtube.com/watch? v=hFxAeE2 CNdI
В останній, шостій, серії документального циклу «Любомир. Бути людиною» блаженніший Любомир розповідає свої враження від повернення в Україну, про отримання ділянки і будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового на лівому березі Дніпра й повернення Патріаршого осідку до Києва. А також про те, як виникла Греко-Католицька Церква і які загрози були на шляху її існування, як після виходу з підпілля Церква починає будувати церковні структури, створювати нові єпархії, змінювати державно-церковні стосунки, щоби бути вільною, і міжцерковні відносини, будуючи екуменізм. І про зречення блаженнішого Любомира з Глави УГКЦ та обрання нового Патріарха — Блаженнішого Святослава.

10 років Патріаршому Собору Воскресіння Христового у Києві
https://www.youtube.com/watch? v=K0 sJpLSmHng

10-річчя освячення Патріаршого собору УГКЦ: згадує владика Йосиф Мілян
https://ugcc.ua/data/10-richchya-osvyachennya-patriarshogo-soboru-ugkts-zgadue-vladyka-yosyf-milyan-3439/

Блаженніший Любомир Гузар про єдність християнських Церков в Україні — о. д-р Андрій Михалейко (УКУ), РІСУ, 18 лютого 2011 року
https://risu.ua/blazhennishiy-lyubomir-guzar-pro-yednist-hristiyanskih-cerkov-v-ukrajini_n45082

Блаженніший Любомир Гузар: про оновлення християнства. — «Дзеркало тижня», 22 серпня 2013 року
https://zn.ua/ukr/internal/blazhennishiy-lyubomir-guzar-pro-onovlennya-hristiyanstva-_.html

Дивіться також