«Пандемія вигнала людей із храмів, а війна навпаки — повернула», — десять актуальних думок владики Володимира Груци
Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца в ефірі «Радіо Воскресіння» поділився міркуваннями на тему духовної стійкості під час війни та суспільних потрясінь. Ведучою програми була Христина Нищей.
![«Пандемія вигнала людей із храмів, а війна навпаки — повернула», — десять актуальних думок владики Володимира Груци](/pub/images/c326d13fd977a5e2.jpg)
1. Час війни навчив жити сьогоденням.
Війна навчила не вибудовувати великих планів, перспектив, а просто дякувати Богові за те, що є. Багато людей сьогодні вранці не побачили схід сонця. Навіть там, де нема війни — померло багато людей. Час війни навчив не планувати занадто, бо ми не знаємо, що буде завтра. Війна навчила цінувати кожну хвилю. А також простоти. Бо якщо до того ми мали певні амбіції, то зараз просто дякуємо Богові за те, що маємо.
2. Будь-який час є можливістю для добрих справ.
Кожен час призначений на те, щоби творити добро. Не маємо уникати нагоди, щоб послужити і творити добро. Напевно, суспільство буде переформатоване у своєму думанні. Не тільки в Україні, а й за кордоном. Це спонукає нас довірити ситуацію Богові. Можемо або розчаруватися, або поглибити свої стосунки з Богом, бо, крім Нього, ніхто не може припинити цю війну.
3. «Мотто цього часу — творити добро сьогодні».
Сьогодні, а не колись. Це можуть бути дуже маленькі справи: показати дорогу людям, які не знають, куди йти в нашому місті. Тоді людина поруч відчуває, що вона не сама.
4. Війна показує, що є стрижнем нашого життя, за що ми справді тримаємося.
5. Коли нас діткнула війна, ми по-особливому відчули цінність миру.
6. Які зміни довкола не були б, Церква служить. Це — її покликання.
Про що ми зараз просимо наших священників? Особливо — щоби вони були поруч із людьми, щоби храми були відчиненими впродовж дня, щоб люди мали змогу помолитися, порозмовляти зі священником.
7. Пандемія вигнала людей із храмів, а війна навпаки — повернула.
Люди моляться за мир і хочуть бути разом. Стрес легше переживати разом, ніж наодинці.
8. У час війни важливо жити своїм покликанням.
Кожен має свою особливу харизму, своє покликання і повинен згідно з покликанням служити.
9. Воцерковлена людина має стержень у житті.
У Львові часто зустрічаюся на Личаківському цвинтарі з родинами наших загиблих Героїв. Це — зворушливі зустрічі. Ці люди мають багато причин для сліз і нарікань, але відчутно, якщо людина віруюча, воцерковлена, то у світлі віри долає цю кризу, бо не поглиблює наріканням, втратою надії своє життя. Не допускає розпачу, бо знає, що є вічне життя, до якого ми прямуємо.
10. Найкоротша і найпевніша дорога до Бога — це Святе Причастя.
Християнство — це життя на щодень із Богом.
Департамент інформації УГКЦза матеріалами ресурсу «Духовна велич Львова»