EN
Коли ми об’єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували

Коли ми об’єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували

22 січня 2024, 11:59 764

Однією з характерних рис українців є вміння об’єднати менші сили для досягнення великої мети. Допоки в суспільстві тривали дискусії, чи доцільно влаштовувати святкування, прикрашати ялинки й робити застілля в часі різдвяних свят, у маленькому селі Мшанець, що на Львівщині, встановили рекорд України ― колядку «Там во Бахмуті» одночасно заспівали 105 вертепів, а це майже 1300 людей (офіційно зареєстрованих, а реальна кількість була ще більшою).

Так вирішили завершити акцію «Різдвяні пташки», під час якої збирали кошти для 80-ої окремої десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ. Загалом до акції долучилися понад 150 вертепів, колядників, громад, лікарських, учительських та інших колективів. Понад 4,7 мільйона гривень підуть на закупівлю дронів.

«Пташки», що рятують життя

Різдво ― час, коли відбуваються дива. Тому це якраз вдала можливість, аби зробити щось добре (хоча для того, аби зробити добро, не треба чекати особливої нагоди).

«Різдво в будь-якому часі й у будь-яких обставинах ― це про народження Ісуса Христа. Бога, який народився в яслах, згодом став вигнанцем, жив у смертельній небезпеці, був біженцем. Тобто Різдво ― це не форма, а сенс. Розуміючи це, можна спокійно його відзначати, незважаючи на те, чи довкола веселощі, чи такий час, коли постійно переживаємо за своїх рідних і близьких, які зараз на фронті, або ж сумуємо за тими, кого вже нема. Різдво ― це щось набагато більше, ніж зовнішні обставини. Це внутрішнє відчуття», ― каже Наталя Гром.

Торік у Мшанці в часі Різдва вже здійснили диво. Об’єднали 12 вертепів, які збирали кошти на автівку для військовослужбовця з громади. Вийшло купити дві машини.

«Ідея виникла в мого чоловіка о. Романа Грома ще минулого року. Цього року він хотів її масштабувати, але вагався, чи вдасться. Але потім він поспілкувався з отцем-капеланом Іваном Гальо, який сказав, що зараз нашим військовим дуже потрібні дрони. Це їхні очі, вуха, знання та збережені життя в підсумку. Тому ми вирішили організувати таку акцію й об’єднати якомога більше вертепів, щоб назбирати кошти на ці дрони. Те, як люди відгукнулися, ― це щось неймовірне», ― розповідає дружина о. Романа Наталія.

Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували - фото 128436

Акція «Різдвяні пташки» стартувала 26 листопада. Упродовж усього часу пані Наталя й ще кілька волонтерок залучали якомога більше людей через соцмережі. Це історія про довіру, адже вдалося перевершити всі очікування: і за кількістю учасників, і за сумою, яку вдалося назбирати. З’їзд вертепів і колядників зі встановленням рекорду став фінальним акордом акції: колядники, які передали кошти на збір отців Романа й Івана, були запрошені автоматично. Тепер треба якнайшвидше дослідити ринок і закупити дрони для захисників.

«Усі учасники ― від найменшого до найстаршого, де б вони не були ― для мене є таким дивом! Коли ми починали акцію, люди зголошувалися повільніше. А потім як розкрутилося, то йшли дуже багато вертепів, різні організації долучалися. Це просто було щось неймовірне. А коли почали вже пересилати на картку кошти, це було свідченням нашого запалу, бажання перемоги і, напевно, найбільше ― єдності», ― ділиться о. Роман Гром.

«Я пригадую, як ми вперше побачили виписку з банку ще перед Новим роком. Там було 800 тисяч гривень! Я подумала, це якась помилка. Потім рахунок пішов на мільйони», ― додає пані Наталя.

Велика сила маленьких дій


Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували - фото 128444

Попередньо на участь у спільній коляді зареєструвалися 90 вертепів. Приїхали понад 100. Усі вони зібралися в сільській церкві. Щоб зрозуміти масштаби: у Мшанці всього 140 мешканців.

«Я не розуміла, як у нашій церкві стільки людей вмістилося, ― сміється пані Наталя Гром. ― Як почали всі колядувати… Хтось віншує, далі підхоплюють наступну коляду, наступне віншування. Потім від церкви вертепи йшли через усе село до „Мшанецьких колиб“ (це парафіяльний табір ― соціальне підприємництво, яке створило священиче подружжя спільно з однодумцями ― ред.). Коли зібралася ця многота людей, усі в костюмах, було враження, що це наш, український, карнавал. А метою цього з’їзду було якраз побачити одне одного, познайомитися, подякувати всім колядникам за ту велику справу, яку вони зробили».

Окрім цього, у Мшанці виготовили близько 170 спеціальних зірок у кольорах емблеми 80-ої бригади. Усі колядники, що долучилися до акції «Різдвяні пташки», ходили від хати до хати з ними. Дизайн створив місцевий художник Іван Платок, а далі, як каже пані Наталя, відбувалися «чудесні історії» ― хто тільки не долучався до виготовлення зірок.

Учасниками з’їзду у Мшанці були вертепи з різних областей, а також вихідці з України, які зараз мешкають у Кембриджі (Велика Британія), штаті Меріленд (США), Іспанії, Італії. Вони доєдналися онлайн. Колядники з Канади мусили дуже раненько прокинутися, щоб, попри різницю в часі, встигнути на коляду.

Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували - фото 128438

«З нами разом колядували отець-капелан Іван Гальо з воїнами 80-ї бригади. Вони підключилися онлайн. Співали коляду „Там во Бахмуті“, в реальному часі стоячи на обороні Бахмута. Ми обрали цю коляду, бо вона зараз відгукується в кожній душі, ці слова дуже глибокі й справді про те, у чому ми живемо. До того ж разом з нами колядував її автор ― Олег Вітвіцький з Тернополя. А також тріо сестер Демидась з Чорнобаївки. За кордоном потужними рушіями є українські громади. Якщо говорити про Кембридж, то колядників там організувала моя добра подруга, яка зараз вчиться в Кембриджському університеті. Там лише створюється українська громада. А один з британських професорів навіть запросив їх до свого дому ― і там лунала українська коляда», ― розповідає Наталя Гром.

Найменшій колядничці, яка стійко колядувала з усіма весь день, лише 4,5 місяці!

Є кілька вертепів, які назбирали рекордні суми. Наприклад, парафія у Фастові, де служить о. Віталій Марцинюк, зібрала понад 100 тисяч гривень. Парафії сіл Рівне (близько ста мешканців) і Летня (близько 2600 мешканців), де служить о. Олег Вовк, передали на збір понад 230 тисяч гривень. Колядувати ходили 45 учнів 5–11 класів (33 з них приїхали до Мшанця). До речі, в одному зі сіл треба будувати церкву, бо діючій вже понад 500 років. Однак на це вирішили коштів не спрямовувати ― буде актуально після перемоги.

«Ми з дітьми давно придумали, що хочемо колядувати на військо. Навіть шукали, кому конкретно передамо кошти. Діти мріяли, щоб на них купили дрони. А потім я побачив у соцмережах, що мій знайомий священник Роман Гром організовує цю акцію. Ми взяли чотири зірки, поділилися на групи й пішли славити Бога. А всі кошти, як і планували, перерахували на „Різдвяні пташки“. Коли їхали в автобусі вже із Мшанця, то почув, як учні між собою казали: „Будемо мати, що своїм дітям розказати“. Тобто вони самі ще діти, а вже думають про перспективу й розуміють, наскільки важливо, що вони доклалися до перемоги. Тому в усіх нас було відчуття піднесення й радості. Сподіваємося, вдалося трохи допомогти війську», ― каже о. Олег.

Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували - фото 128439

Отець Роман Гром додає, що на його парафіях так само збирали величезні, як на зовсім малу кількість мешканців, суми.

«Мені подзвонив о. Євген Карпінець. От це теж свідчення Божого дива. У селі Підмостичі (церква Св. Василія Великого), де він служить, менше 20 людей. У них цегляна церква, дах тече, конче потрібен ремонт. Ну вони назбирали 20 тисяч гривень і переслали це все на „Різдвяні пташки“, тобто ― на військо. Мовляв, церкву ми якось зробимо, а їм потрібніше. О. Євген сам був такий розчулений тим учинком людей», ― згадує священник.

Коляда лунала не лише на парафіях. Пані Наталія, керівниця 2-В класу Львівської загальноосвітньої школи № 7, також вирішила, що залишатися осторонь не можна.

«Я побачила акцію у фейсбуці. Мене так зачепило, що ці молоді священники так перейнялися нашими захисниками. Дуже хотіла їм допомогти. Я маю лише вчительську ставку й розуміла, що не зможу передати їм кілька тисяч. Але можна організувати вертеп і зібрати ці кошти».

Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували - фото 128441

Пані Наталія зареєструвалася на участь в акції однією з перших. Паралельно створила голосування в батьківському чаті, щоб побачити, хто не проти, щоб їхня дитина взяла участь у вертепі. Зголосилися всі.

«У наших дітей дуже хороші батьки, завжди дослухаються й раді долучитися до потрібних ініціатив. А це наша спільна справа, не можемо бути байдужі. Коли серед військових чийсь родич, то ми ж шукаємо навіть останні кошти. О. Іван Гальо дуже добре каже: „Буде різдвяний стіл, і будуть свята, але нам потрібно не забувати тих, кого не буде за тим столом“.

25 дітей, яким ще й по 10 років не виповнилося, ходили колядувати в центр міста. Вертеп зробили на сучасний манір: серед дійових осіб захисники, Небесна Сотня. Вони передали на «Різдвяні пташки» 63 тисячі гривень. Потім продовжили колядувати ще й долучилися до ще одного збору ― передали кошти волонтерці, яка опікується дітьми в лікарні».

Половина класу з батьками й пані Наталею поїхала і до Мшанця.

«Діти були дуже задоволені. Та й мене не покидають емоції, навіть складно готуватися до уроків. Коли кожен українець робитиме все можливе для армії, тоді ми переможемо», ― додає вчителька.

Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували - фото 128443

Очевидно, організувати таку масштабну подію в маленькому віддаленому селі було непросто. Отець Роман каже, що відчуває тихе задоволення і вдячний Богові за його неймовірну допомогу там, де, здавалося б, нічого не вийде.

«А я відчуваю величезне задоволення від наших людей, нашої молоді. Та що тут казати? Сльози на очах від того, наскільки люди згуртувалися», ― ділиться його дружина.

Найбільша сила українців ― у єдності, вважає о. Роман Гром.

«Коли ми об’єднуємося, тоді можемо все. Тому ворог найбільше працює над тим, щоб цю єдність руйнувати, щоб не давати будувати зв’язки. Для цього й відбуваються різні інформаційні вкиди, залучення людей до ганебних речей. Це все, щоб посіяти розбрат і недовіру один до одного. Переможемо тільки тоді, коли будемо єдині. Це ми показали в перші дні й місяці повномасштабної війни. Це показує і наша акція: спільно ми можемо робити дива».

Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували - фото 128440

Священник додає, що збирати кошти на військо ― це добре. Але ще краще було б, якби наші люди не втікали за кордон, а навпаки, ― поверталися. Отець мріє, що українці будуть працювати задля спільної мети, розвивати державу, піднімати економіку ― і все це, керуючись християнськими цінностями. Тоді, каже він, не довелося б збирати на військо маленькими донатами.

Вічний двигун Мшанця

Подружжя о. Романа та Наталі Громів завжди може розповісти про новий проєкт, який реалізовує в громаді. Це молоді люди, які мають нескінченний запас ідей і запалу. Вірять, що кожну зміну, яку хочете бачити в громаді, можете почати ви. Через креатив і наполегливість вдалося зремонтувати дорогу до села. Спільно з однодумцями запустили соціальне підприємництво. Проводять численні зустрічі з молоддю, де не тільки розмовляють про християнські цінності, але й про медіаграмотність, наприклад. Та й у благодійності не відстають.

Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все або Як українці на ЗСУ колядували - фото 128442

Питаю пані Наталю, у чому ж секрет. Вона сміється:

«Головне ― не стримувати свого чоловіка. Більшість ініціатив народжуються в нього в голові. А якщо серйозно, то просто бачиш потребу й можеш хоча б спробувати відповісти на неї. Не треба чекати, щоб хтось за тебе щось зробив чи про щось подбав. У мене таке кредо: якщо бачу в чомусь потребу, то це не просто так. Отже, Бог хоче щоб я цю проблему вирішила. Варто робити, що можеш, а решту доповнить Бог. Інакше не працює».

О. Роман же каже, що для нього найбільшим зарядом є молитва, а найбільшою підтримкою ― кохана дружина. Саме вона без жодних прохань і нарікань бере на себе частину роботи. Саме вона перша загоряється ідеями свого чоловіка.

Священник додає, що в духовному житті немає такого поняття ― зупинятися. Кожна зупинка спрямовує вас донизу.

«Бути посередині ― не дуже святим і не дуже грішним ― такого не буває. Духовне життя ― це як іти вгору й котити перед собою величезний камінь. Якщо ти зупинишся ― він тебе розчавить. Тому маємо, що маємо, ― жартує священник. ― Звісно, емоційно часом буває складно, виникають моменти такі, коли думаєш, а чи треба, а для чого. Але я розумію, що це зовсім не від Бога. Тому просто треба працювати до кінця.

А, зрештою, я навіть не дозволяю собі сказати, що втомився. Бо як би мені складно не було, але точно набагато легше, ніж хлопцям і дівчатам, які на передовій, які сплять в окопах, які є під постійними обстрілами. Нам тут треба тримати баланс, правильно організовувати свій час. Та й добрі емоції треба дарувати, як-от під час з’їзду колядників ми хотіли подарувати молоді відчуття єдності, радості. Це все потрібне для того, щоб далі працювати та боротися».

Підготувала Ольга Мар’ян для РІСУ

Локації

Інші історії