До річниці відходу блаженнішого Любомира: 7 думок, які варто згадати
Вісім років тому, 31 травня 2017 року, відійшов у вічність блаженніший Любомир Гузар — патріарх, який був для українців не лише Главою Церкви, а й моральним авторитетом, духовним батьком, голосом мудрості та совісті. Його слова й сьогодні допомагають нам орієнтуватися в час війни, болю, страждання, неправди, зневіри й хаосу. Пропонуємо добірку семи цитат, які залишаються дороговказами для кожного з нас.
1. Про свободу
«Бути вільним — це означає бути відповідальним…» (Дзеркало тижня, 10 жовтня 2012 року)
Я думаю, що багато людей хоче бути вільними, але свобода — то є дуже велике поняття, і не винятково політичне. Бути вільним, розуміти свою людську гідність у всій повноті і намагатися жити згідно із цим — то велике завдання. Є люди, які справді цього бажають і йдуть до цього. Але треба відрізняти їх від тих, хто хоче не свободи, а сваволі, тобто можливості робити все, що заманеться.
Для блаженнішого Любомира свобода була не просто моральною чеснотою, а основою гідного життя. У світі, де маніпуляція стала нормою, ця думка закликає нас бути відповідальними — перед собою, ближніми і Богом.
2. Про владу як служіння
«Влада — це найвища форма служіння людям» (УКУ, 20 травня 2015 року)
Дуже часто люди підкріплюють свій авторитет тим, що кажуть: влада від Бога. Можновладці мусять пам’ятати, що отримують владу тільки для того, щоб працювати на користь людей. На владу потрібно дивитися тільки як на форму служіння… Влада від Бога — це тоді, коли відповідає Божим законам, влада обмежена Божими законами. Я не вважаю, що влада — це як в Руссо — суспільна угода. Влада потрібна спільноті. Але від Бога вона стає тільки тоді, коли її використовують для людських інтересів.
У час зневіри до інституцій і лідерів ця думка звучить як заклик до чесності й самопожертви. Адже справжня велич виявляється у смиренному служінні, а не в зовнішній славі.
3. Про любов
«Любити — це дуже гарна річ, але набагато важливіше є бути свідомим, що я є любленим» («Живе телебачення», 27 жовтня 2014 року)
Людина, яка не відчуває, що хтось її любить, дуже нещаслива. Але людина, яка відчуває, що вона люблена, які б не були обставини, які б не були потреби, які б не були труднощі в житті, оце відчуття, розуміння: «Хтось мене любить, хтось мені хоче помогти» — воно підносить нас на дусі.
Блаженніший Любомир навчав бачити в кожному образ і подобу Божу. Любов, на його переконання, не залежить від обставин, вона — дар і вибір.
4. Про Батьківщину
«Батьківщина — це національна родина» (УКУ, 20 травня 2015 року)
Я народився українцем, маю старатися, дбати про свій народ. Батьківщина — це національна родина. Ми маємо дбати за усіх людей. Митрополит Андрей Шептицький часто говорить про християнський патріотизм — тобто про любов до свого народу, про вірність аж до смерті. Але в той же час, не можна ненавидіти інший народ. Це суперечить Божому закону. Ми маємо знати, як відноситися до рідного народу. Бути щирим сином, дочкою свого народу. Але не ненавидіти когось іншого.
Він закликав любити свій народ, а також застерігав перед небезпекою впасти у глибоку і сліпу ненависть до ворога, у ненависть, яка знищує зі середини.
5. Про корупцію
«Церква мусить не переставати повторювати, що корупція — це зло, це гріх. Не дай Бог, щоб в рядах Церкви була корупція» (УКУ, 20 травня 2015 року).
Ми все ще живемо радянськими порядками. Чекаємо, що для нас зробить влада. А треба навчитися працювати. Треба допомагати молодим людям шукати добра. Треба постійно будувати, не відбудовувати, а будувати, постійно створювати нову Україну.
6. Про віру
«Віра — це дар, який дається не кожному» (Івано-Франківськ, 18 жовтня 2012 року).
Остаточно усвідомити собі дару і факту святої віри ми не можемо без Божої помочі. Тому, коли приходить момент сумнівів, кожен повинен сказати: «Господи, я хочу вірити. Поможи мені».
7. Про віру в час війни
«Перестати нарікати, не ранити людей, а старатися допомагати» (УКУ, 20 травня 2015 року)
Наші вояки, наш народ цілком не був готовий до війни. Сьогодні ми мусимо навчитися сприймати втрати. Мусимо бути дорослими, гідними, допомагати тим, які потребуть лікування. Треба перестати нарікати, не ранити людей, а старатися допомагати, створювати атмосферу, у якій жертви війни відновлювалися.
Ця думка патріарха — це заклик до зрілості в час великого болю. Вона по-особливому сприймається сьогодні, у третій рік повномасштабного вторгнення росії. Коли війна ранить тіла й серця, легко впасти у зневіру, гнів чи нарікання. Але саме в ці моменти, казав архиєрей, ми маємо «подорослішати» — навчитися нести біль разом, без озлоблення і ненависті. Не кожен може воювати, але кожен може підтримати, вислухати, загоїти чиюсь душу. Бути дорослими у вірі — означає творити простір надії навіть посеред руїни.
Підготувала Христина ПотерейкоДепартамент інформації УГКЦ
